Говорить Фідель

Він говорить — вся Гавана,
Як рівнина океанна,
Непорушна, супокійна,
Та яка в ній сила рвійна,
Титанічна, вулканічна,
Нездоланна, яра, вічна!
Мить — і здибилося море,
З рівняви зробились гори,
Хвиля піднялась, мов скеля,
Буря — у словах Фіделя.
Він говорить — і слова ті
В кожнім домі, в кожній хаті
Стали булкою, і світом,
І родинним заповітом,
І роботою на подив,
І рядком, що не виходив
У поета до промови,
І розкошами любові,
І вином, що в чарці дзвонить,
І дзвінком, що з ліжка гонить!

Він говорить — ніби оре,
Йде за плугом через море,
Як чепіги, мікрофони
Ухопивши... Грають гони
І принишкли біля ранча,
Де цитрини й помаранча,
Наче лампочки у гіллі,
Побратими чорні й білі,
Злиденющі гуахіро * —
Ось яка ти, наша віро!

* Гуахіро — бідняк (істх.).

Він говорить — слова слово
Кровно, а не паперово
Держиться, промова — пісня,
Наперед лиш серцю звісна.
Завмирає в полі троща,
Небо, наче синя площа,
Де зірки зійшлись на мітинг,
Та, щоб добре зрозуміти
Кожне слово, кожну фразу,
Жодна й не моргне ні разу.

Він замовк — загаснеш, вогне?
Океан реве та стогне,
Говори, бо кожен хоче
У словах твоїх, пророче,
Розпізнати думку власну,
Ще в умі своїм неясну,
Та в устах твоїх прекрасну!
Він говорить — серцю тісно —
З пустиря хай буде місто,
Із казарми — добра школа,
Щоб наука тьму зборола,
І чорнильниця — з гранати,
Плуг і телескоп — з гармати.
І міцна багнетна криця
Хай у перах заіскриться!
Мова впевнена, сталева,
Слухають її дерева,
І стає тихіша Кавто * —
Ось яка ти, наша правдо!

* Кавто — (Кауто) — найбільша річка на Кубі.

Він говорить — і до радій
Припадають ті, що в зраді й
Злобі, немочі, зневірі
Подичавіли, як звірі.
Скільки їх? Лічба даремна,
Слабша вся та сила темна,
Всі недолюдки й пігмеї
Від сльозини однієї,
Що зронила мати сива,
Слухаючи, ніби сина,
Велета, що правду діє...
Він говорить — світ радіє,
І в захопленні до радій
Припадають ті, що в правді й
Справедливості могучій —
Геть, немов старі онучі,
Панство викинуть загниле,—
На ж тобі й моєї сили!
Він говорить, він страждає,
В слові гине й воскресає —
Не забути б лиш нічого,—
Ось яка ти в нас, дорого!