Біографія Семена Скляренка
Семен Дмитрович Скляренко – український письменник, автор історичних романів та белетрист – народився 26 вересня 1901 року в селі Келеберда на Черкащині в родині зубожілого селянина.
Навчався в місцевій школі, потім – у Золотоніській гімназії. Багато читав, захоплювався літературою, а пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті «Голос труда» було надруковано його перший твір – вірш «Гімн праці».
Після закінчення гімназії наприкінці 1919 юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах «Більшовик», «Селянська газета», альманасі «Вир революції».
1921 року Прохорівський комнезам посилає Скляренка вчитися до Київського політехнічного інституту, а через півроку його призивають до лав Червоної Армії. Відслуживши, Скляренко з осені 1924 живе в м. Єгор'євську Московської області, де завідує клубом, керує культвідділом ради профспілок.
Повернувшись у 1926 в Україну, працює в черкаській окружній газеті «Радянська думка», а з 1927 – в київській «Пролетарській правді».
Скляренко виступає з рядом оповідань, публікує збірку оповідань «Вітер з гір». У повісті «Матрос Ісай» (1930) письменник відтворює епізоди подій громадянської війни в Україні.
З появою трилогії «Шлях на Київ» («Шлях на Київ», 1937; «Щорс Микола», 1939; «Польський фронт», 1940) автор здобуває широке визнання.
Служба військовим кореспондентом під час Великої Вітчизняної війни допомогла письменникові створити повість «Україна кличе», в центрі якої образ Сили Жердяги, одного з основних персонажів роману «Шлях на Київ».
Найкращі оповідання і мініатюри, написані Скляренком у роки війни, ввійшли до збірки «Рапорт» (1945).
Після війни, у 1948, виходить збірка його нарисів «Орлині крила» про подвиги комсомольців на фронтах німецько-радянської війни.
У 1954 вийшов роман Скляренка «Карпати».
Визначним досягненням історичної романістики 1950-60-х років стали твори С. Скляренка «Святослав» (1959) і «Володимир» (1962). Скляренку не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі – написати роман про Ярослава Мудрого.
У Києві мешкав у будинку письменників Роліт (1934-1952) та в будинку на Великій Васильківській вулиці, 6 (1952-1962), на фасаді якого йому встановлено пам'ятну дошку.
Семен Скляренко помер 7 березня 1962 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі (надгробний пам'ятник – граніт; скульптор А. С. Шаталов; встановлений у 1963).
Поезії почав друкувати з 1913; був співробітником одного з перших радянських літературних журналів «Вир Революції» (1921), пізніше журнал «Життя й Революція».
У прозі Скляренко активно виступав з 1930, видавши понад 60 книг оповідань, нарисів, повістей і романів; серед інших книги оповідань і нарисів: «Вітер з гір», «Десять ченців», «Три республіки» (1930), «Водники-ударники» (1931), «Домаха Завгородня» (1934), «Пулино-Гута» (1935), «Оповідання про почуття» (1936), «Радість людського існування» (1937), «Завжди разом» (1942), «Рапорт» (1945), «Орлині крила» (1948) й ін.
На 1930-і припадає низка більших прозових творів Скляренка виробничої тематики, зокрема роман про побудову Дніпрельстану «Бурун» (1932). Спрямований проти «українського буржуазного націоналізму» роман-трилогія «Шлях на Київ» (1937-1940), написаний за офіційною радянською концепцією тенденційного перекручення історичних подій доби українських визвольних змагань.
За Другої світової війни Скляренко працював військовим кореспондентом, і на цей час припадають його повісті з воєнної тематики: «Україна кличе» (1943) і «Подарунок з України» (1944). Критика відзначала схематичність повоєнного роману Скляренка про відбудову колгоспів «Хазяїн» (1948) («Правда Украины» 1950 – 15 серпня) і незнання дійсності в написаному за наперед визначеною схемою романі про дорадянське минуле Закарпаття «Карпати» (1952).
Найвищим досягненням у творчості Скляренка є його історичні романи з останніх років життя: «Святослав» (1959), високо оцінений критикою (Олександр Білецький) за майстерне відтворення державотворчої діяльності київського князя і повноту зображення життя Києва тієї доби на базі використання багатьох історичних джерел, і «Володимир» (1962), з тими самими прикметами.
За життя Скляренка вийшли: «Вибране» (1948) і «Твори» (т. І-V, 1955).
Твори
Критика
