Окремі аспекти модерністської поетики Василя Еллана-Блакитного

Васил Еллан-Блакитний. Критика. Окремі аспекти модерністської поетики Василя Еллана-Блакитного

УДК 821.161.2-1.02.09

T. А. Марчак
Кам'янецъ-Поділъсъкий національний університет імені Івана Огієнка

У статті охарактеризовано окремі риси модернізму В. Блакитного в поєднанні з неоромантизмом, символізмом, імпресіонізмом, психологізмом, революційним романтизмом, аналітичним раціональним осмислен­ням своєї епохи через дослідження образу ліричного героя, лаконізм, уривчастий синтаксис, динамічність, конфліктне і здебільшого діалогічне розгортання ліричної теми з боротьбою протилежних емоцій, прихиль­ність до образів і епітетів, характерні метафоричні означення.

Ключові слова:образ, модернізм, символізм, імпресіонізм, художні засоби, лаконізм, динамічність.

The article deals with some features of V.Blakytnyi's modernism in combination with neoromantyzm, symbolism, impressionism, psychological, revolutionary romanticism, analytical rational comprehension of the epoch by investigating the image of lyrical, laconic, fragmentary syntax, dynamic, conflicting and mostly dialogical deployment of the lyrical themes of struggle opposite emotions, commitment to the images and epithets, specific metaphorical definitions.

Key words: the image, modernism, symbolism, impressionism, art methods, laconic, the dynamics.

Еллан-Блакитний 一 один з найяскравіших українських поетів-модерністів 20 років XX століття. Його твори засвідчують спроможність української літератури бути самодостатнім мистецьким явищем у світовому контек­сті, які, на жаль, були вилучені з літературного процесу у період нищівного режиму тоталітаризму. І лише сьо­годні критика почала розглядати творчість Еллана Блакитного як повноцінне явище українського літературного процесу XX століття, якою цікавляться сучасні дослідники, а твори вивчають у середніх навчальних закладах і ВНЗ.

В історії української поезії Еллан-Блакитний 一 помітна творча індивідуальність. «Характерною і пануючою рисою ного літературної фігури була твереза, трохи суха простолініиність і якась підкреслена програмованість» [4, с.157]. Василь Еллан-Блакитний прагнув своїми творами утвердити в свідомості людей високі моральні чес­ноти, почуття оптимізму і волі, утвердження добра й справедливості на землі. Складаються і характерні риси Елланової поетики 一 лаконізм, уривчастий синтаксис, динамічність, конфліктне і здебільшого діалогічне роз­гортання ліричної теми з боротьбою протилежних емоцій, прихильність до образів і епітетів, характерні метафоричні означення, які використовує Еллан як потужні удари в мури, у підпори твердинь старого світу. Соціальний зміст цього поєдинку, як і його кінцева перспектива, освітлена незгасним історичним оптимізмом, виявлені у Блакитного завжди чітко и піднесено. Пізнаємо з творів поета і сувору величну дійсність часів громадянської ві­йни 一 в її найтиповіших виявах. Вірш «Повстання», з його трагічним фіналом, присвячений А.Заливному, чи не найкращии у всій спадщині поета. Багато рядків цієї поезії неначе виринають з чернігівських зошитів юнацької Елланової лірики; тут і «сивий морок», «білий ранок опалево плакав»,і «ридання рояля», 一 але зараз усі ці образи служать контрастним тлом до деталей іншого походження 一 татакання кулемета, тремтіння мотора панцерника, заціпленого в мертвій руці нагана, червоно-чорної рани героя. І наприкінці знову вступають у дію образи, які сповнюються новим трагічним змістом: жалоби, смутку, роздуму над смертю борців 一 «все укрив туман», «сніг лягав (так м'яко-м'яко танув)». А потім: «Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки... / Наче хвиля, защемить печаль, / Жалобні Шопена звуки / Розіллє ридаючи рояль» [2, с. 76].

В.Блакитний умів вкладати у свої вірші глибокі й щирі емоції переконаної людини,і завдяки цьому його тво­ри дихали справжнім чаром поезії. Від вірша «Вперед» до поезії «Творче «вірую» (1923), в якому ідея слова-зброї втілена в найнаочніші, сказати б, образи: «Стиснемо слова в кулак, в набій слова вженем…» [2, с.109], сформу­льовано погляди поета на суспільне призначення поезії, на роль художнього слова у боротьбі за волю і правду народу. «В цьому крилася причина внутрішніх конфліктів революційного романтизму, що не минула В. Еллана, який мусив змиритися з «романтикою буднів». Однак його лірика не втрачала вольових імперативів, чим набли­жалася до неоромантизму Лесі Українки» [3, с.194]. Роздуми поета про значення художнього слова знаходимо у вірші «Вперед», який є промовистим свідченням того, що Еллан-Блакитний гідно продовжив традиції віршуван­ня 一 використовує амфібрахій (трискладову стопу з наголосом на другому (середньому) складі, який згодом стає повноправний у нашій поезії. Першими цей розмір в українській поезії вжив Є.Гребінка («Човен», «Українська мелодія»), тоді ж використовувався поетами-романтиками Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, Михайлом Петренком, Миколою Устияновичем. Амфібрахієм написано одну з частин першого твору Т.Шевченка — балади «Причинна»). Використання амфібрахію Блакитним, чітко простежується у поезії «Вперед»:

Ні слова про спокій! Ні слова про втому!
Хай марші лунають бадьорі й гучні...
Хоч ніч облягає, 一 та в пітьмі глибокій
Вже грають, палають досвітні вогні…» [2, с. 70].

амфібрахій. Блакитний

Твір чітко розподілений на три катрени. Пришвидшений темп, надмірна емоційність, задаються уже першим реченням. Нагромадження антонімії (спокій 一 втома, пітьма 一 досвітні вогні), риторичних знаків оклику та за­питань («Товариші, друзі!», «Єднаймо одсталих плечем до плеча!», «Гей, хто там посміє шляхи замикати?»), асо­нансу («Хай марші лунають бадьорі й гучні… / Хоч ніч облягає, 一 та в пітьмі глибокій…»). Метафори (грають-палають досвітні вогні), порівняння (горять наші очі, як вістря меча), фразеологізми (хто нам посміє шляхи зами­кати) в поезії не видаються незвичними, навпаки, справляють враження прямого значення слів через їх загальновідомість. Світло-печального звучання поезія набуває за рахунок поєднання уже згадуваних лексичних засобів із тристопним амфібрахієм. Мелодійності цього твору сприяє і римування. При перехресному римуванні катренів обов'язковим є акцентування на співзвучності другого і четвертого рядків (гучні / вогні 一 чоловічі). Перший і третій рядки у фольклорі й писемному віршуванні часто можуть бути неримованими взагалі, що не порушувало, однак, загального відчуття римованості всього катрена. Але Василь Блакитний робить рими першого і третього рядків багатшими (жіночими 一 втому / глибокій), ніж рими другого і четвертого рядків. За рахунок цього поезія стає більш оригінальною, що цілком узгоджується зі змістом і настроєм цього твору.

Прикметно, що більшість міркувань літературознавців Ю. Коваліва, С. Крижанівського, С. Павличко, Р. Мов­чан, про Еллана-Блакитного загалом відображають його модерністські погляди на сутність мистецтва, специфіч­ні особливості та функції слова у новітній час, процес творчості, активізації суб'єктивного начала у літературних текстах.

«Водночас естетична концепція поета виявляла свої відмінності, у тому що надто переймалася моральни­ми настановами суворого ригоризму й аскетизму, що надавали імпресіоністичній тональності гострих, кутас­тих форм, виповнювали пасіонарним змістом: «За життя розплата тільки кров'ю, / Тільки смертю переможеш смерть...». Вже сучасники помічали в його лаконічному віршуванні намагання подолати емоційно-почуттєвий компонент, притаманний українській ментальності й літературі, або, як писав М. Хвильовий, «розхлябану» пси­хіку, перебороти кардіоцентричну стихію, оті «серця перебої» задля раціонально цілеспрямованого чину. Такий визначальний мотив лірики «буряного поета революційного наступу» та «пуританської суворості» з постійним загостренням так і не розв'язаної конфліктної динаміки вольового протистояння сердечному «розмагніченню»» [3, с.194].

В. Еллан (Блакитний) дійсно схильний до апології вольових імперативів та суворого аскетизму з рисами жорстокої ригористичної моралі задля ідей, що врешті-решт виявилися ілюзорними. Його ліричний персонаж неможливий поза міфом тодішньої ідеології, він як і народницький герой виконує роль свідомої жертви, нігіліста щодо духовних цінностей, які, нібито розмагнічують його єство,і в поезії «Після Крейцерової сонати» автор підкреслює: «Нам треба нервів, наче з дроту, / Бажань, як залізобетон, / Нам треба буряного льоту, 一 / Грими ж, фанфар мідяний тон! / Десь там самотня віоліна / Тужливо журиться в імлі... / Не зупиняться! Хай загине! / Йдемо! Під марші. По землі!» [2, с. 74].

Розповідь у поезії Василя Блакитного завжди зведена до мінімуму. Удари молота історії і власного серця зливаються в одне неподільне ціле. Звідси 一 новаторський характер Елланової лірики, ритмів, образів і асоціа­цій. Постійно змінюється стилістика і вся поетика його віршів. Майже зникає умовна символіка книжного по­ходження. Він засвоює тонку техніку безпосереднього відтворення мінливих вражень та їхньої взаємодії в душі; ритмомелодику, що завдяки паузам, зламам темпу, немовби прямо відбиває психічний процес; оперує ефектами зіткнення барв, світла, звуків.

«Для форми поета особливо характерна енергія синтаксичних конструкцій, що руйнує старе поняття мело­дійності і створює нові, індивідуально-елланові ритмічно-інтонаційні основи вірша» [1,с. 28]. Використання цих прийомів є індивідуальною властивістю поетичної форми Василя Блакитного і не повторюється ні в кого з того­часних поетів. Письменник залишає тільки ті слова, що завдяки силі психологічних зв'язків можуть викликати в уяві цілу картину і в такий спосіб заступити її описання. Це мова емоцій і асоціацій. -Часто одне слово вбирає в себе зміст цілого речення, а одне стисле речення 一 великий період. Широко вживається інверсія, як і пропуск звичайно потрібного слова, створюється враження живої схвильваної мови, як-от у поезіях «Старовинний цілу­ють рояль», «Осінь», «Україні».

Найповніше розкрилася індивідуальна властивість Елланової поетичної форми за допомогою ритму, синтак­сису, інтонації, наголосу (нАстрою настрОю), а також символіки кольорів. Це виявилося, зокрема, і в здатності творити незвично романтичні образи. Улюблені кольори поета: білий («чайка білокрила», «хмари білі», «білий ранок», «зірчасто-білий візерунок»), срібний («срібними сурмами», «чи тремтіло, чи ні срібне перце»), сірий («сивий морок», «криваві рани на сірих вулицях», «керею сивої імли»), червоний/рожевий («я пишу червоним атраментом, як кров», «завели її мрії рожеві», «на червоночорну рану», «червоно-бунтівливе море»), золотий («гаї скидають шати золоті», «тремтить золотоверхий Київ»), жовтий («як солодко в ночі пожовклі / припасти плечем до плеча», «мов зів'ялий пожовклий листок», «і серед листу жовтого воскрес»), зелений («лани зелено-жовтої сверіпи», «до берегів уквітчано-зелених», «наламали гілля з зеленої ялини», «зелена хвоя юної ялини»), чорний («в обійми чорної повії», «торкнуся устами 一 Жартливого пасмичка кучерів чорних», «покривало 一 чорне чи з маками?», «ну, а ти 一 кострубатий і чорний», «чорні вулиці 一 порожні»), блакитний («кине погляду квітку блакитну», «із блакиттю в душі», «небо блакитне»), синій («синього бору погляд глибокий») де кожний із них має символічний характер. Символіка блакитної та червоної барви домінує у ліриці Василя Еллана, недарма, перша стала псевдонімом поета (Блакитний). Його символіка блакиті дуже споріднена до тичининської та чумаківської. Характерною рисою цих трьох поетів, є абсолютне домінування блакиті в парадигмі позначень синього, голубого кольорів 一 саме через особисте і творче спілкування цих трьох митців, відбувалося формування такого спільного комплексу.

Символіка у В.Блакитного переважно традиційна для європейського й українського символізму, переважно без будь-яких прямих натяків на патріотично-державницьке чи національно-революційне трактування. Швидше в архетипному дусі, ніж у дусі національно-державницької символіки варто розглядати приклади поєднання у творах В. Еллана блакитної барви з жовтою (золотою), а якщо і вести мову про національні традиції, то необхідно мати на увазі насамперед традиції фольклорні чи етнологічні. Це підтверджується досить активним викорис­танням образу барвінку (до нього неодноразово звертався і В. Чумак), який в українській фольклорній традиції сприймається як символ нев'янучої молодості й незнищенності: «Зацвіте хрещатенький барвінок, / Прошепоче сонце: не забудь...» [2, с. 60]; «І серед листу жовтого воскрес / Буянням трав пригноблений барвінок» [2, с. 64]. Найбільш активно кольори-символи у творчості поета виявляють себе на емотивному рівні, який є тлом для на­скрізної символізації. Емоції смутку, печалі, туги, відчаю, тривоги, безнадії з відповідними символами темряви, світла, невдач і перемог 一 це константи індивідуального стилю В.Блакитного.

У поезії В.Блакитного виявляються риси модернізму в поєднанні з неоромантизмом, символізмом, імпресіо­нізмом, психологізмом, революційним романтизмом, аналітичним раціональним осмисленням своєї епохи через дослідження образу ліричного героя (людини) у складному недосконалому і суперечливому світі, на який він мав незаангажований погляд, у якому переважали сумнів, скепсис, філософічність.

Список використаних джерел

  1. Адельгейм Є. Василь Еллан (Блакитний) / Євген Адельгейм // Українські радянські письменники. Критичні статті: Вип. 2. 一 К.: Рад. письменник,1957. - С. 3-41.
  2. Еллан-Блакитний В. // Твори: У 2 т. / Василь Еллан (Блакитний) 一 К.: Художня література, 1958. 一 Т.1.一 301 с.
  3. Ковалів Ю. Полісемантика ^Розстріляного відродження» з обірваною перспективою. / Юрій Ковалів. 一 К.: «МП Леся», 2009. 一 С. 167-320.
  4. Тарновський М. Голос Василя Блакитного сягав за океан / [упоряд. М.В. Вовчик-Блакитної] // Ні слова про спо­кій! Василь Еллан-Блакитний: Спогади. Матеріали. 一 К.: Дніпро, 1989. 一 359 с.

Читати також