Не кидає тіні глід колючий...
Не кидає тіні глід колючий,
не дає відради-прохолоди.
На пустельній вигорілій кручі
день по дню життя своє проходим.
Друже щирий, названий мій брате!
В дальню далеч — спільна наша путь.
І, либонь, одні лише Карпати
свого сина із дороги ждуть.
Йдуть літа... А гори ріднокраю
і надії бачити немає.
Скільки лиха на твоїм віку!
Все болить і долі виглядає
серце, що і досі не вщухає —
б’ється, ніби риба на піску.
