Дмитро Фальківський. ​Прийшов і став на пожарище

Дмитро Фальківський. ​Прийшов і став на пожарище

Прийшов і став на пожарище:
— Нема ні хати, ні хліва…—
І якось мимоволі нижче
Сама схилилась голова.

Це ж стільки років поту й крові!.
І враз — неначе й не було.
Один димар, як безголовий,
В тумані скорбно захолов.

Ой, чим тепер засієш ріллі?
Ой, чим же заволочиш їх?
Хіба сльозами на дозвіллі
Крізь болем вимучений сміх…

Хоч би снопок благенький жита:
Стоять засмаглі явори…
Тепер — живи, як хочеш жити,
А ні — із голоду умри…

А вітер в буйному розгоні
Ще теплий попіл — сип до ніг…
І мовчки здійнялись долоні,
Проклявши чорний переліг…

Біографія

Твори

Критика



Читайте также