Хвилююче слово поета
Володимир Дячков
Після довгої перерви, у 1956 р. вийшла книга поезій Євгена Павловича Фоміна, яку вже позитивно відзначено в пресі. Але повніша збірка його творів вийшла у 1958 р. у Держлітвидаві. Треба завдячити Т. Г. Масенкові, що особисто знав Є. Фоміна і написав до його книги передмову, в якій відчувається щира любов до поета.
В останній книзі, про яку у нас іде мова, зібрано все краще, що написав поет за 15 років поетичної діяльності. Упорядник — дружина поета, і редактор з великою увагою і пильністю поставились до спадщини, яка по ньому залишилася. Книжка видана дуже добре, в гарній коленкоровій обкладинці, з портретом поета і, навіть, з списком видань його творів. Тексти поезій підібрані досить вдало, розміщені хронологічно, що дає можливість простежити весь творчий шлях поета. Зазначено також, що деякі твори написані у співавторстві з іншими письменниками — А. Шияном, М. Шпаком. Читачам цікаво було б прочитати ранні поеми Фоміна, щоб глибше зрозуміти його творчі шукання. На жаль, тексти цих поем не знайшли місця в книзі. Читачеві також цікаво було б познайомитися з сатиричними творами Фоміна, що органічно входять у його творчий доробок. Йдеться про його поему «Пригоди Диркіна», вірш «Художник і Мікельанджело». Незважаючи на деякі значні вади змісту і форми, поеми «Трипільська трагедія», «Пригоди Диркіна», «Засідання героїв» заслуговують на увагу, тим більше, що «Трипільська трагедія» у свій час мала неабияку популярність серед юнацтва.
Рецензована книга складається з трьох розділів: вірші, поеми, переклади. В першому — вміщені поезії 1924-1942 pp., в другому — поеми 1934-1940 pp., а в третьому — переклади з російської, польської, грузинської, башкирської і казахської мов.
Тематика політичної лірики Є. Фоміна різноманітна. Тут ми зустрічаємо вірші-заклики, вірші, в яких відчувається передчуття воєнної грози.
У творчості Фоміна лишають слід переживання недавніх боїв громадянської війни. В його ліриці відчувається глибока пошана до героїв. Переживання недавніх боїв проходить через вірші «Скеля в Трипіллі», «На демонстрації», «Перемога» та ін.
Ми знаємо багато прикладів у поезії, коли в кінці 30-х років поети відчували грозові розряди нової війни. Це ясно відчуте передгроззя вилилось у ліриці Фоміна в заклики «готувати незламність», знищити фашистську чуму.
В любовній ліриці — Фомін перш за все громадянин, ніжна й любляча людина. його пристрасна любов до дівчини — це радісна поема.
Нарешті треба сказати кілька слів про поезії воєнних років. Незламна віра в перемогу рідної країни пронизує вірші воєнного часу «Пощади ворогу не буде», «Україні», «Сила нашої зброї» (1941) та інші. Безмежна гордість за слов’янські народи дає йому натхнення для чудового вірша «Слов’янська душе золота».
Збірка містить 5 поем Фоміна. Вони відзначаються стрункою будовою, реалістичним відображенням дійсності. Твори «Рафаель» і «Палац» можна поставити поряд з кращими поемами видатних творців української поезії.
Поема «Рафаель» (1937) — твір про призначення митця, про життєстверджуюче мистецтво для народу.
У передмові Т. Масенко слушно висловлює віру, що в майбутні часи італійці будуть перекладати і читати надзвичайно яскравий твір українського поета про великого італійця. Немає сумніву, що це здійсниться.
У книзі вміщена і драматична казка «Івасик-Телесик» (1940), яка давно полюбилася дітям і з успіхом іде на сценах різних театрів.
Поеми «Мічурін», «Василь Боженко» не відзначаються такою зрілою художністю та ідейною наснагою, як вищезгадані. Але і в них подані яскраві образи героїчних людей нашого часу. Образ Мічуріна в зображенні Є. Фоміна — чи не найперший в українській літературі. Тому вірш «Мічурін у саду» і поема «Мічурін» мають історико-літературну цінність. Поема «Василь Боженко» хибує на декларативність і певну схематичність образу, але водночас має в собі і справді поетичні рядки і реалістичні малюнки.
У книзі вміщено кілька високоякісних перекладів з О. С. Пушкіна, М. О. Некрасова, Ф. І. Тютчева, С. О. Єсеніна, А. Міцкевича, А. Церетелі. Треба зазначити, що в перекладах з російських і польських поетів Фомін досяг адекватності змістові і формі оригіналу. Як перекладач, Фомін прагнув збагатити українську поезію перекладами класичних творів.
[…]
Ще в 1938 р. в «Елегії» Євген Павлович Фомін писав:
Спокійно упаду в майбутньому бою
За радість, за народ, Вітчизну сонцелику,
Я знаю, спогади про ранню смерть мою
В серцях товаришів залишаться довіку.
Так! його не забудуть вдячні серця людей.
Л-ра: Вітчизна. – 1960. – № 2. – С. 211-212.
Твори
Критика
