Діалектні особливості мови творів В. К. Чапленка

Діалектні особливості мови творів В. К. Чапленка

I. Андрєєва

Складна доля судилася Василеві Кириловичу Чапленкові (справжнє прізвище – Чапля), несправедливо забутому на Батьківщині, не згадуваному й на чужині.

В. К. Чапленко створив самобутню теорію адигейського походження слов’янських мов, на власні кошти видав чи не єдиний науково-об’єктивний підручник з історії української літературної мови (ХVІІ ст. - 1933 р.), написав майже тридцять художніх творів різних жанрів. Предметом нашого дослідження стала перша збірка художніх творів автора – «Малоучок», видана в 1927 році в Києві, оскільки вона найбільш точно відбиває особливості південно-східного діалекту мови автора, що не зазнала ще впливу інших діалектів.

У творах В. Чапленка відбито фонетичні риси, які в цілому становлять норму сучасної української літературної мови. Але зустрічаються й діалектні особливості, зокрема такі: 1) збереження А на місці загальновживаного в літературній мові О: салдат, жадна; 2) вживання І замість И: здрігнувся, трівожно, потрібувати, розхрістаний, пострівай; 3) И замість І на початку слів: иноді, инші, инакше, иней; 4) у позиції після М старий И змінюється на Н: времня, мняти, памнять, тімня; 5) послідовно фіксується звукосполучення ХВ або X замість Ф: канхвети, лахва, Хведя, хронт; 6) зрідка спостерігається заміна С на Ш: шкельця.

Морфологія творів письменника в основному літературно-нормативна. Проте й тут зафіксовано морфологічні особливості південно-східного діалекту: 1) форми родового відмінка іменників жіночого роду третьої відміни мають закінчення И: до речи, півночи, смерти, ночи; 2) зустрічаються форми без протетичного Н, переважно в займенниках чоловічого роду: з його, за його, по його, у його; 3) закінчення третьої особи множини першої дієвідміни -уть- (-ють-) вживаються з дієсловами другої дієвідміни: бачуть; 4) інфінітив оформлений суфіксом Т: згадувать, буть, полохать, мітингувать; 5) фіксується вживання в дієслівних формах пом’якшеного С замість літературно-нормативного Ш: просю, надкусював; 6) дієслова першої дієвідміни у формі III-особи однини часто мають стягнені (усічені) форми: получа, хлюпа, означа; 7) якісні прислівники вищого й найвищого ступенів порівняння творяться за допомогою суфікса Ш: строгше, тихше, хоча в прикметникових формах ступенів порівняння наявний і суфікс -іш-, що вживається з усіченим закінченням: золотіш, голосніш.

У синтаксисі творів В. Чапленка можна помітити такі діалектні особливості: 1) форма родового відмінка множини заступається формою називного відмінка однини: За сімдесят рік переступило вже; 2) прийменник про у сполученнях, що виражають об’єктні відношення, заступається прийменником за: Це свідчить за те, що наші письменники походять від революції, Нагадував за себе настирливо.

Таким чином, у порівнянні з літературними нормами мова творів В. К. Чапленка в галузі фонетики, морфології та синтаксису має лише незначні діалектні відхилення, які використовувалися майстром художнього слова для відтворення місцевого мовного колориту.

Л-ра: Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. – Запоріжжя, 1996. – Ч. 2. – С. 72-74.

Біографія

Твори

Критика



Читайте также