25-09-2021 Мистецтво 103

Едгар По – майстер новели

Едгар По. Критична стаття на порталі Експеримент

У. Ахмедова

Едгар Алан По - великий письменник Америки, якого обійшли визнанням і славою за життя, помер у злиднях, був відкритий для європейського і світового читача вперше у Франції. Шарль Бодлер, якому належить честь цього відкриття, у своїй яскравій статті говорить про американського романтика як про особистість блискучу, яку щедро обдарувала природа, наділену високим благородством, красномовством, красою. «Його манери - дивне поєднання гордості з дивовижною ніжністю - були сповнені впевненості. Обличчя, хода, рухи, посадка голови - усе це вказувало, особливо в молодості, що він - обранець». Зовнішній вигляд письменника, повний витонченості й надзвичайного артистизму, захоплює французького поета: «Очі його, невизначено-темного кольору, близького до фіолетового, були одночасно чорні й сповнені блиску. До цього додайте благородний і гордий ніс, рот тонкий і сумний, хоча й з легкою посмішкою, волосся світло-каштанового кольору, обличчя, звичайно бліде, із виразом трохи розсіяним і затягнутим сумом». Представляючи Е. По французькому читачеві, Бодлер сказав: «По - письменник ... кращий, якого я тільки знаю».

Із тих пір минуло багато років. Сьогодні на заході Едгару По присвячена величезна кількість робіт, але це аж ніяк ще не свідчить про те, що цей майстер слова об'єктивно оцінений і правильно зрозумілий. Критики пишуть про неврози, на які страждав письменник, про нав'язливі ідеї і фантастичні візії, які його переслідували, про маніакальні стани; творчість його характеризують як опис різних невротичних станів. Вирок буржуазного суду суворий і безжальний: «Е. По - людина, яка поступово руйнується під впливом божевілля, що врешті-решт перемогло його» (Д.В. Кратч).

Письменника, який стоїть біля витоків трагічної традиції в американській літературі й один із перших побачив за блискучим фасадом «країни рівних можливостей» жахливі протиріччя та відобразив у творах жах своєї душі й страх перед майбутнім, не простила буржуазна Америка. Яскраво виражена антиінтелектуальність ділка, презирство до всього, що не вкладається в рамки його утилітарної філософії, отримують в Е. По гротескне втілення («Ділок»), письменник передбачає страшне відчуження, яке несе буржуазний лад людині («Людина натовпу»), знеособлюючи його, перетворюючи в механізм («Чорт на дзвіниці»). Дивно сучасно звучить Е. По й зі своєю темою духовності, що гине («Людина, якого порубали на шматки»), і з передчуттям загрози, яку несе утилітаризм прекрасного, утіленням якого є природа («Лось»).

Письменникові багато в чому ще незрозумілий справжній сенс буржуазних відносин, але він, можливо, інтуїтивно відчуває їхню антилюдяність. Автор часто персоніфікує злий ірреальний початок. Як носії його в творчості Е. По з'являються Маска Червоної Смерті, Король Чума зі своїм оточенням, Тінь, що стала з царства мертвих.

Досліджуючи внутрішнє життя людини, письменник також приходить до трагічних висновків. Е. По вивчає людський мозок, який перебуває в моментах кризових або знаходиться в полоні якоїсь нав'язливої ідеї, або під гнітом якогось почуття - страху, жаху, манії переслідування. І ця хвора свідомість у загостреній формі через гротескні картини відображає суть божевільного світу («Чорний кіт», «Вільям Вільсон» і ін.). Аналізуючи з неупередженістю вченого стан людської деградації, Е. По своїми психологічними новелами робить висновок про трагічні наслідки роз'єднаності людей, їхньої відчуженості один від одного, їхньої самотності, зведеної сучасною йому Америкою в ранг життєвого принципу. Яскраво виражена критична тенденція Е. По щодо відношення до Америки спонукала американських дослідників назвати романтизм Е. По «негативним» (Пекхем). Підґрунтям для такого романтизму стало розчарування письменника в раціональному устрої буття й відчуття ним своєї самотності в страшному й злому світі. Удаючись до прийомів фантастики, гротеску, Е. По загострює проблеми для того, щоб виявити абсурдність буття. Подібного пафосу й не прощає буржуазна Америка одному з тих, хто змусив з повагою говорити про національну американську літературу. І саме ці якості ширять ряди шанувальників великого американського романтика у всьому світі. Найбільший прогресивний літературознавець Америки Ван Вик Брукс писав про Е. По як про «літературного генія, якому до цих пір немає рівного на американському ґрунті».

Один із шанувальників його таланта, Федір Михайлович Достоєвський, який написав у 60-і роки статтю «Три оповідання Едгара По», відразу ж відчув те, власне, що визначає творчу манеру Е. По, - його «фантастичний реалізм», який є несподіваним, а від цього ще більш віртуозним поєднанням фантастики й реалістичних подробиць, раціоналізму й мрійливості. Магія таланту письменника зачаровує таких блискучих майстрів слова, як Бальмонт, Брюсов, Блок, Мандельштам, Андрєєв. Вірші Блока, присвячені «божевільному Едгару» («Осінній вечір був. Під звук дощу скляний ...») звучали тоді повсюдно. Купрін відзначав у ті роки, що «Конан Дойль, який заповнив всю земну кулю детективними розповідями, усе-таки вміщається разом зі своїм Шерлоком Холмсом, як у футляр, у невеликий геніальний твір Е. По «Убивства на вулиці Морг».

Американський критик Матіссен характеризував Е. По як одного з дуже небагатьох великих новаторів в американській літературі. Особливо сильним, на наш погляд, є вплив Е. По на світову літературу як письменника, що дав класичний зразок короткого оповідання й чітко визначив усі елементи його структури у своїх роботах, присвячених теорії жанру новели.

Новела - найпопулярніший жанр в Америці. Саме з новели почалося визнання американської літератури як літератури самостійної, а не гілки англійської літератури. Жанр не залишається застиглим і трансформується в зв'язку зі зміною завдань, що стоять перед мистецтвом. Кожен історичний етап приносить свої імена. Але першим серед найбільших новелістів Америки стоїть Е. По. До рубежу століть у країні склалася в певній мірі вже канонічна форма розповіді - гостросюжетна новела, сповнена динамізму, із несподіваною кінцівкою, у якій зосереджена вся сила оповідання. Часто новела будується на контрасті між змістом і кінцем. Усі ці ознаки, які можна назвати стійкими ознаками жанру, були визначені й художньо продемонстровані Е. По. Від нього йде традиція до О'Генрі, А. Бірса, Д. Лондона.

Місце Е. По в розвитку американської новели виняткове, тому що він не тільки залишив нам блискучу новелістику, у якій яскраво сконцентровано те особливе, що характеризує американську новелу в плані проблематики, а й те, про що дуже добре сказав Паррінгтон: «Розповідь зазвичай вважається жанром, у якому особливо яскраво проявляється американський національний дух - прагнення позбавитися від усього зайвого й любов до доведеної до досконалості техніки».

Художні принципи Е. По - досі жива літературна традиція. Незважаючи на довгий шлях розвитку - італійські фацеції, французькі фабльо, німецькі шванки, класична новела Відродження, представлена італійськими новелістами й перш за все Боккаччо, уже несли в собі комплекс рис, які ми називаємо ознаками жанру, - теорія новели стала оформлятися лише в XIX столітті, і роль Е. По в цьому значна.

Е. По - один із тих американських романтиків, хто був особливо стурбований долями національної літератури. «Немає у світі більш огидного видовища, ніж наше підпорядкування британській критиці», - пише він у «Маргіналах». З обуренням говорить про те плазування і підлесливвсть, у яких перебувають в Америці стосовно відношення до англійської критики, коли «...думка Вашингтона Ірвінга, Прескотта ніщо поруч з думкою будь-якого анонімного молодшого помічника редактора ... лондонського «Панча».

Хвилювання про долю національної літератури багато в чому пояснює увагу Е. По до питань теорії літератури та літературної критики. Він стає першим професійним критиком США й першим з американських романтиків, який створив свою естетичну концепцію поезії й художньої прози. У цьому відношенні для нас особливо цікаві такі його роботи, як «Американські прозаїки» (1845 р), «Філософія творчості» (1846 г.), «Новелістика Натаніеля Готорна» (1846 г.), «Поетичний принцип» (опублікована посмертно в 1850 р), «Маргіналії» (1844 г.).

У визначенні Едгаром По сутності новели як жанру родова риса новели - новизна (саме слово «новела» означає «новини дня») - зберігає своє значення. Тільки якісна наповнюваність поняття «новизна» дещо трансформується у зв'язку з особливостями романтичного світовідчуття. Італійські новелісти в епоху Відродження розуміли нове як несподіване, яскраве, виразне. Зв'язок з анекдотом, який часто становив основу фацеції, проявляється в новелі Відродження через несподіваний поворот сюжету, який і надає часто буденної ситуації відтінок новизни. В епоху романтизму на перший план як провідна ознака жанру висувається елемент винятковості. Ця особливість породжена світовідчуттям людей епохи французької революції, коли меркантильності буржуазного світу протиставляється світ титанічних пристрастей, екстремальних ситуацій, коли людина проявляє себе не банально, а несподівано. Винятковість ситуації стає для романтиків тим бруском, на якому перевіряються можливості романтичної особистості. Нове для романтиків стає тотожним винятковому, незвичайному, через це вже романтик намагається пізнати дійсність, проникнути в таємницю законів, які панують у житті.

У новелі Е. По в центрі завжди виняткова ситуація, навколо якої відбувається централізація всього матеріалу. Причому автор розширює сферу виняткового за рахунок зображення типологічних станів людини. Це й визначає зміст ефекту, вимога якого становить основу теорії новели Е. По.

Єдність ефекту або єдність враження, на думку Е. По, може бути досягнута лише при відповідному обсязі твору. Новела - це мала форма й питання про її обсяг для Е. По дуже істотний. «Якщо будь-який літературний твір не може бути через свою довжину прочитаний за одним заходом, нам треба буде примиритися з необхідністю відмови від вкрай важливого ефекту, виробленого єдністю враження: бо якщо доведеться читати в два прийоми, то втручаються буденні справи, і всяка єдність відразу гине» («Новелістика Натаніеля Готорна»). Головне для художника - домогтися єдності враження, і немає нічого, що могло б компенсувати його втрату. Для цього всі поетичні засоби художник повинен підпорядкувати створенню заздалегідь обдуманого ефекту. Новела має бути майстерно побудована. Потребує ретельної розробки сюжет аж до розв'язки ще до того, як письменник взявся за перо. Як великий недолік новели Е. По відзначає відсутність цілеспрямованості в побудові, коли інтереси письменників «розсіюються по дрібницях, а розв'язки недостатньо кульмінують». Цікавим є прагнення Е. По зблизити кульмінацію й розв'язку. У письменника фінал завжди несе дуже важливу думку, що розкриває ідею («Бочонок Амонтільядо» й ін.). Фінал повідомляє розповіді іронічний або пародійний характер. Звідси зрозуміло увагу Е. По - теоретика жанру – до розв'язки як елементу структури новели. Для автора є важливим наявність сюжетного наголосу в кінці, тобто збігу кінця новели з вершиною сюжету. Це підсилює емоційний вплив твору, надає йому вибухової сили. Цьому служать і інші компоненти структури. У новелах Е. По вже перше слово, перша фраза - цей своєрідний зачин твору - об'ємні, емоційно насичені. Вони несуть у підтексті обіцянку трагедії, жаху, а може, і уїдливої перебільшено-комічної ситуації. «У всьому творі не повинно бути жодного слова, яке прямо або побічно не вело б до однієї задуманої мети. Ось так ретельно й майстерно створюється нарешті картина, що доставляє тому, хто споглядає її з таким же вмінням, почуття найбільш повного задоволення. Ідея розповіді постане повністю, бо нічим не порушена, - вимога неодмінна ... » («Новелістика Натаніеля Готорна»).

Таким чином, Е. По ставить питання про органічну єдність твору, у якому нерозривно з’єднані думка та її вираження.

Е. По наполягає на раціональному підході письменника до творчості. Він полемізує з тими, для кого творчість - плід «високого безумства під впливом екстатичної інтуїції». Письменник вводить читача у свою лабораторію і не боїться відлякати його розповіддю про величезні зусилля, силу-силенну чорнових варіантів, про думки, «які бредуть на дотик». Він розкриває механізм роботи, «колеса й шестерні, механізми для зміни декорацій, драбини й люки, півнячі пір'я, рум'яна і мушки, які в дев'яносто дев'яти випадках зі ста складають реквізит літературного лицедія» («Філософія творчості»). Мистецтво для Е. По - це не осяяння, це праця, важка, болісна, де робота йде до завершення з точністю й жорсткою послідовністю, з якими розв’язують математичні завдання («Філософія творчості»).

Подібна концепція мистецтва й формує одну з основних традицій американської романтичної прози, коли тверезий раціоналізм поєднується з неймовірною фантастикою, із глибокими емоційними потрясіннями.

За словами Е. По, вищий рід, що уявляє інтелект, завжди переважно математичний («Поети і поезія Америки»). Його новелістика, з її точно розрахованими ефектами, із чіткою архітектонікою і з неодмінною

атмосферою таємничості та загадковості, є підтвердженням цього.

Переклад з російської: Алла Григорівна



Читайте также