23-09-2021 Мистецтво 110

Харукі Муракамі як майстер міжкультурної комунікації

Харукі Муракамі як майстер міжкультурної комунікації

Боєва С.О.

ДДТУ, м. Владивосток

Подана стаття присвячена огляду творчості сучасного японського пи­сьменника Харукі Муракамі з позиції міжкультурної комунікації. В статті по­дано аналіз інтертекстуальності, наявний в його творах кінця XX ст. Відстежується провідна парадигма письменника, яка сприяє входженню суча­сної японської літератури до світового культурного контексту.

Перекладати Муракамі — особливе задоволення:
перекладаючи японську, начебто спілкуєшся
одночасно з усім світом.
Про Японію, але не тільки
Д. Коваленін

Міжкультурна комунікація це одна з актуальних тем сучасної культуро­логії. Початково нею зацікавились у ЗША в середині XX ст. цікавість була ви­кликана міжетнічними конфліктами та проблемами, які виникають при взає­модії представників різних культур. Вперше термін «міжкультурна комуні-кація» було сформульоване американськими дослідниками Г. Трейгером та Е. Холлом. В Європі зацікавленість питаннями міжкультурної комунікації виникло пізніше — на при кінці 70-х років в зв'язку з формуванням Європейської спільноти, що відкрило кордони багатьох країн для переміщення людей, капіталів та товарів.

На заході напрямки розвитку міжкультурної комунікації досліджували К. Гірц, Д. Мартін, Л. Самовар, Р. Портер та інші. Сьогодні в росії про­блемам взаємодії та відносин культур приділяється велика увага, вони є предметом дослідження таких фахівців як С.А. Арутюнов, С.Г. Тер-Минасова, А.П. Садохин, И.Э. Клюканов та інші. Сьогодні тема «міжкультурна комунікація» починає закріплюватись в російській науці як самостійна дисципліна.

В становленні міжкультурних контактів важлива роль відводиться художній літературі. З точки зору культурологічного знання художні твори мо­жуть сприйматися як посередники міжкультурного діалогу, тексти культури, джерела культурної інформації.

Одним із засобів відображення міжкультурної комунікації в літературному творі є інтертекстуальність. Цей термін було введено французьким теоретиком постструктуралізма Юлією Кристевой в 1967 р. До нього вкладено приблизно такий сенс: «будь якій текст будується як мозаїка цитування, кожен текст є продуктом осмислення та/або трансформації яко­гось іншого тексту». У розвитку своєї теорії Ю. Кристева поси­лалася на концепції «чужого слова» та «діалогічності» М.М. Бахтіна, згідно з якими вся світова культура є безперервним діалогом, до якого постійно долу­чаються нові голоси,

«Діалог — це запорука спадковості культур, взаєморозуміння та духовно­го єднання людей». М.М. Бахтін додає термін «поліфонізм тексту», якій означає сумісну присутність в тексті декількох голосів. У текстах присутні міжтекстові зв'язки, через які різні тексти посилаються один на одного.

Французький семіотик Р. Барт стверджує, що інтертекстуальність (між­текстові зв’язки) є єдиною та необхідною умовою існування будь якого тексту. «Кожен текст насправді є інтертекстом, в якому тексти минулої та сучасної ку­льтур наявні з різним ступенем розпізнавання».

Російській дослідник І.В.Арнольд подає таке визначення: «Інтертекстуальність відображає безперервний процес взаємодії текстів та світоглядів у загальному ланцюгу світової культури. Вона реалізується як інсталяція до тексту або повністю інших текстів іншим суб’єктом, або їх фрагментів у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій, або навіть лексичних чи інших мовних залучень, які стилістично контрастують з текстом-реципієнтом». під текстом-реципієнтом слід розуміти авторській текст, що містить фрагменти інших текстів. Ті, в свою чергу, є, по відношенню до нього, претекстами, або текстами-донорами.

Творчість сучасного японського письменника Харукі Муракамі показова для дослідження проблем міжкультурної комунікації Японії. Цьому сприяють: світова популярність письменника, його біографія та творчій шлях, особиста впевненість письменника в необхідності модернізації японської літератури, прагнення зробити японську літературу світовою. За словами самого пана Му­ракамі на його творчість вплинули не тільки японські, а й західні митці (Кобо Абе, Ф.С. Фіцджеральд, Р.Т.Чандлер). Відкритість Х. Муракамі іншим ку­льтурам робить його представником та посередником міжкультурного діалогу «Орієнт-Оксідент». Тексти письменника це яскраве відображення такого діалогу. Актуальність дослідження творчості Муракамі зумовлена також гео­графічним розташуванням Японії. Японія країна Азійсько-Тихоокеанського ре­гіону та межує з Росією, яку російські дослідники вважають продовженням Європи географічно та заходом культурологічно.

Таким чином дослідження творів Х.Муракамі сприятиме зближенню та взаєморозумінню двох культур.

Мета поданої статі — розглянути творчість Х.Муракамі з точки зору між­культурної комунікації за допомогою аналізу інтертекстуальності його текстів. Об’єктом статі є спрямованість діалогу між претекстами неяпонського походження та текстами Х.Муракамі. Мета окреслила такі задачі:виявити претексти не-японського походження в тексті-реципієнті Х.Муракамі; надати тематичну систематизацію знайденим претекстам; визначити пануючу спря­мованість міжкультурної комунікації в різних сферах культури. Матеріалом для дослідження стала «Трилогія пацюка» (ラット三三部作) Х.Муракамі, а саме: «Почуй пісню вітру» (風の歌を聴け1979), «Пінбол 1973» (1973年のピンボール1980), «Полювання на овець» (羊をめぐる冒冒険 1982) та «Денс, денс, денс...» (ダンス・ダンス・ダンス 1988).

Наявні у тексті-реципієнті Х.Муракамі претексти було розподілено таких тематичних групах: 1) музика; 2) література та філософія; 3) драматургія, кіно та мультиплікація; 4) побутова культура; 5) історія, політика та наука; 6) образотворче мистецтво та архітектура. Групи подані у рангу частотності споживання посилань. Далі наведено аналіз деяких прикладів.

Музичні претексти

Перекладач творів Муракамі Д. Ковалєнін відзначає, що серед художніх засобів письменника є «музикалізація текстового потоку». Цей прийом спорі­днює твори Муракамі з іспаномовною літературою (Х.Л. Борхес, X. Кортасар). Він полягає в частих включеннях до тексту назв музикальних груп, імен співаків та композиторів, назви музикальних творів (пісень).

Наприклад у творі «Пінбол 1973» головний герой згадує Рікі Нельсона та його «Хеллоу, Мері Лу» задля більш опуклого визначення того часу, коли його університетська подруга Наоко приїхала жити до «тихої зеленої долини»: «Наоко приїхала в це місце, коли їй було дванадцять. О 1961, якщо за захі­дним календарем. У рік, коли Рікі Нельсон вперше заспівав «Хеллоу, Мері Лу». Так само Боббі Ві було згадано для більш яскравого опису року смерті архітектора будинку, в якому мешкала сім’я Наоко: «Архітектором бу­динку та його першим мешканцем був літній художник, що працював у захі­дній манері. Взимку, якраз перед приїздом Наоко, він помер від легеневих ускладнень. Отже все було в 1960м — коли Боббі Ві заспівав свого гумового м’ячика».

Дійсно, в проаналізованих творах Муракамі музичні претексти становлять найчисленнішу групу. Часто зустрічаються відсилки до музики Англії та Америки XX, ст. причому різних стилів, поп («Біч Бойз», «Дюран Дю­ран», Майкл Джексон, Елвіс Преслі) та рок(«Роллінг Стоунз», «Бітлз»). Варто відзначити неодноразові відсилки до класичних митців Європи XVІІІ-XIX ст. До творів віденській класичної школи (І. Гайдн, Л. в. Бетховен, В.А. Моцарт), бароко-класицизму (І.С. Бах), романтизму (Ф. Шуберт, Ф. Шопен), до жанру сольного інструментального концерту та кончерто-гроссо (А. Вівальді), музи­чного імпресіонізму та експресіонізму (А.Н. Скрябін).

Вочевидь Х.Муракамі чутливо сприймає інструментальну та вокальну сві­тову класику, рівно як сучасні естрадні жанри, але не оперу чи балет. Тренді розвитку масових вокально-інструментальних жанрів від джерел досить га­рмонійно вплетені в тексти його творів (в оригіналі « Его тексты вращаются в русле развития массовых вокально-инструментальных жанров и их истоков.»пер.). Певно це тому, що сам письменник непоганий музикант. Музикальність Муракамі добре помітна в гнучкості діалогів. Д. Коваленін взагалі описує жанр творів Муракамі як «джазовий дзен». Цей термін доречний ще й тому, що свідчить про присутність у творах письменника синтезу та комунікації двох різних культур та двох культурних страт: західної музики та східної релігії, джазу та дзен-буддизму.

Претексти літератури та філософії

У своїх творах Х.Муракамі використовує відсилки до відомих та видатних письменників різних жанрів та напрямків: детективи (М. Спіллейн, А. Крісті, А. К. Дойл, Э. Макбейн), фантастика (Р. Д. Брэдбері, Ф. Дік, Г. Д. Уэллс); літе­ратура «бітників» (А. Гінзберг, Дж. Керуак); «LostGeneration» (Е.М. Хемінгвей, Ф.С.Фіцджеральд, У.Фолкнер); реалізм (Д. Лондон, Д. Дефо, Ф. Достоевский, Л. Толстой, О. Бальзак, Г. Флобер); романтизм (Г. Мелвілл, Ж. Мішле) та модернізм (Ф. Кафка). Також є посилання на німецькі філософські течії та школи: критицизм та німецька класична філософія (І. Кант), марксизм (К. Маркс), філософія життя (Ф. Ніцше).

Цікаві відносини в Муракамі з Кантом, вочевидь він знає та поважає особистість філософа та його працю, можливо розділяє його філософськи по­гляди, але, наприклад, «The fire isn't thinking «oh This is Kant» or «Oh This is Yomuri evening edition» or «Nice tits», while it burns. To the fire, they are nothing but scraps of paper.» (12.04.2014 facebook) «Вогонь не думає «о, це Кант!» або «О, це вечірнє видання Йомурі!» ..., поки він горить. Для вогню вони не що інше, як клаптики паперу». Або як у творі «Пінбол 1973»: «Я просто хотів додо­му. Швиденько прийняти ванну, випити пива та поринути у тепле ліжко з ци­гарками та Кантом», «Я роздягся, взяв «Критику чистого розуму», пачку цига­рок — та сховатися у постілі. Від ковдри злегка пахло сонцем, Кант був чу­довим, як завжди, але цигарка мала такий смак ніби вологу газету згорнули та спалюють на газу». Тобто Кант в одному наборі простих життєвих радощів (домівка, ванна, пиво) причому не на першому місті? Тобто Кант — як проти­ставлення та порівняння з поганою цигаркою? Або, як вважається, Кант введений для зайвого дратування читача, бо улюблена книга головного героя (не найкращої людині) — це «Критика чистого розуму». Хоча, з іншого боку, повна відсутність мети була центральною частиною визначення естетики, за­пропонованого Кантом. А це дуже пасує до героїв «Пінбол 1973».

Претексти драматургії, кіно та мультиплікації

В якості претекстів такого типу Муракамі використовує у своїх творах імена режисерів та акторів, персонажів та назви фільмів та мультфільмів. У нього можна зустріти Ф. Фелліні, Мікки-мауса, К. Іствуда та «Касабланка». Це, звичайно, не повний перелік.

Ось як, наприклад, описується готель «Дельфін» в романі «Денс, денс, денс...», коли головний герой побачив замість старого готелю новий сучасний на 26 поверхів: «Готель Dolphin, якого я шукав, більше не існував. Неважливо, що я шукаю, місця більше не було. І він не просто зник, його замінив цей ідіо­тський стандартний високотехнологічний «hotel-a-thon» з Зоряних воєн».

Або трохи далі, сидячи в барі на верхньому поверсі, герой знов згадує Лукаса: «Одна стіна в барі – то було суцільне вікно від підлоги до стелі. Перед мною була панорама Саппоро схожа на космічний мегаполіс із Зоряних війн...Крім мене, було лише троє інших клієнтів. Двоє чоловіків середнього віку тихенько розмовляють за столом неподалік. Якась дуже важлива справа під виглядом простих речей. Змова про вбивство Дарта Вейдера?».

Завдяки інтертекстуальним зв’язкам між текстом Муракамі та змістом серіалу опис готелю набуває додаткового об’єму.

Якщо повернутися до мети статі то претекстом є серіал “Зоряні війни”, натомість «Денс, денс, денс...» є реципієнтом. Інтертекстуальність реалізована згадуванням претексту.

Ще один цікавий приклад інтертекстуальності — згадування роману «Мобі Дік» американського письменника Г. Меллвіла та фільму по ньому. Отельєр порівнює роботу головного героя з полюванням Джорджа Полларда на білого кита.

- Шукаю тут одного...нащадка.

- Нащадка?

- У ділянки був хазяїн, але помер. Є спадкоємець, але де — невідомо.

- Ти ба! - з повагою промовив консьєрж, - певно цікава робота.

- Та таке, нічого особливого, трохи знітився я.

- Нічого то й нічого, але зовсім як полювання на Білого Кита.

Спочатку головний герой та його подруга трохи збентежені таким порі­внянням, адже Поллард у «Мобі Діку» - недосвідчений, упертий та недалеко­глядний капітан. Але ні: консьєрж був у захваті від фільму «Мобі Дік», навіть назву готелю вибрав під враженням.

- Ну власне. Завжди цікаво кудись поїхати, когось вполювати...

- Мамута, наприклад,- підштрикнула Кікі.

- А хоча б і мамута, - погодився консьєрж, - ту вже як піде. Я так готель назвав: подивився кіно - «Мобі Дік», за Мелвілом та побачив під час полюван­ня дельфінів. О!- думаю- готель «Дельфін»!.

Далі з’ясовується звідки в консьєржа особливе ставлення до фільму.

- Отже вам подобається історія про Мобі Діка? - запитав я консьєржа

- О так! Я взагалі з дитинства мріяв стати моряком.

- А морякуєте за конторкою в готелі, - знов жартує Кікі.

- Це вже як пальці втратив, - пояснив консьєрж -. Я й був моряком, слу­жив на балкері, поки пальці лебідкою не потрощило.

Проаналізуємо поданий приклад інтертексту з точки зору виконання ним функцій, відповідних до класичної моделі мовних функцій Р. Якобсона.

Апелятивна функція полягає в тому, що консьєрж, згадавши про Білого Кита, очікував, що гості теж знають цю історію, отже натяк зрозуміють. Але марно. Головний герой може щось чув, але все одно перепитує, для дівчини це взагалі якась архаїка типу мамута, над чим можна тільки глузувати. Такім чи­ном, відсутність спільної семіотичної та культурної пам’яті не дала гостям розпізнати інтертекстуальне посилання консьєржа та зрозуміти приховану в ньому інтенцію. Отже розпізнавальна функція, тобто поєднання апелятивної та фатичної функцій (тригер «свій/чужий» як феромони в мурах), встановила відносини між співбесідниками як «чужі». Зрозумівши з ким має справу консьєрж, щоб не залишати непорозумінь пояснює звідки взялася назва го­телю, як вона пов’язана з Мобі Діком, навіть сказав звідки взявся сам Мобі Дік.

Референтивна функція цього інтертексту реалізується тим, що він активує інформацію закладену у пратексті — фільмі «Мобі Дік». Цей претекст є до всього фрагменту метатекстовою функцією, яка фіксує зв’язок фрагмента з пратекстом.

Експресивна функція інтертексту забезпечується тим, що він є елементом самовираження консьєржу, відображає його культурно-семіотичні орієнтири. Це видно з прагнення консьєржа розтлумачити назву готелю та розказати про своє життя свої мрії.

Претексти побутові

Дана група претекстів складається з постійного згадування предметів побуту західного світу, що використовуються в традиційному японському побуті. Згадуються назви різних марок автомобілів, брендів одягу, назви напоїв та наїдків тощо. Цей прийом Муракамі використовує для демонстрації адаптації побутового культурного середовища до світових реалій.

Претексти історії, політики та науки

Аналогічно попереднім, претексти цієї групи реалізуються через згадуван­ня історичних подій та постатей, згадування імен вчених та політиків. Діапазон при тому від Чінгіз-Хана до Юнга.

Наприклад відсилка до А. Гітлера: «Саме ця людина в 1934 р. добула з зо­лотих хмар технології та поставила на нашу грішну землю перший автомат для пінболу. Це історичний факт. Це сталося того ж року, коли Адольф Гітлер поділив гигантську калюжу Атлантичного океану та поклав руку на першу перекладину Веймарської драбини. Подібний прийом було описано в розділі музичних претекстів. Не надто потрібні по тексту історичні відсилки ви­користані для опуклості опису та оживлення часового визначення створення пінболу. Хоча якщо згадати притаманну головному герою саркастичність то можна розцінити «урок історії» ще й як її прояв.

Претексти образотворчого мистецтва та архітектура

Дана група претекстів найменш численна. Цікаво що в Муракамі більшість посилань за згадувань на митців, які свого часу були новаторами, відхилялися від стандартів своєї сучасності, навіть іноді були засновниками нових напрямків арту. Відсилки робляться від головного героя, з яким деякою мірою ототожнює себе кожен автор. Можливо письменник відчуває свою причетність до сучасного новаторства.

Ось приклад подібної відсилки:

«Ми сиділи розділені столом червоного пластику, на якому був тільки паперовий стаканчик, набитий недопалками. Високе вікно, крізь яке світило сонце було як на картинах Рубенса. Сонячне світло робило чітку межу світла та тіні. Моя права рука лежала у яскравому світлі, а ліва у холодній тіні.».

Головний герой згадує Рубенса, ймовірно, не тільки внаслідок деякої схо­жості інтер’єру. Певно атмосфера ситуації теж чимось нагадувала «Бога жи­вописців». Через відчуття свого героя Муракамі створює взаємодію тексту-реципієнту з претекстом живопису. Це й є міжкультурна комунікація із світом живопису.

Аналіз інтертекстуальності в творах Х.Муракамі виявив 6 груп претекс­тів. Також показав, що інтертекстуальність текстів реалізується неоднократ­ними відсилками до джерел неяпонського походження, які від­носяться до різних прошарків оксідентальної культури XVІІІ-XX ст.

Аналіз претекстів дозволив окреслити основні напрямки міжкультурної комунікації в сфері літератури, філософії, малярства та музики. В художніх творах Муракамі чутно голоси багатьох відомих людей, що належать до ку­льтур різних країн та часів. Всі ці великі люди та їх творіння органічно приєд­нані до багатогранного та яскравого світу Харукі Муракамі.

Таким чином, можна стверджувати що «поліфонізм» (у значенні те­рміна М.М. Бахтіна) є однією з характерних рис текстів Х.Муракамі, а інтертекстуальність, що наявна у його творах, є засобом відображення комуні­кації текстів письменника з об’єктами інших культур.

Значна роль самого Харукі Муракамі як майстра та посередника міжку­льтурної комунікації, як просвітителя. Своєю інтертекстуальностю він просві­щає тих, для кого пише свої твори, долучає японського читача до культури інших країн. Творчість цього письменника сприяє зближенню народів, допомагає їм зрозуміти особливості різних культур так, як це розуміє він - Харукі Муракамі, представник японської культури ХХ-ХХІ ст.

Переклав з російської: Віктор Коржик



Читайте также