01-10-2021 Грицько Чубай 376

Біографія Грицька Чубая

Грицько Чубай (повне ім'я Григорій Петрович Чубай) – видатний український поет, перекладач, художник, мистецтвознавець; один із лідерів українського літературно-мистецького андеґраунду 1960-х 1970-х та 1980-х років, видавець самвидавного літературно-мистецького часопису «Скриня» (1971) – народився 23 січня 1949 року у селі Березинах Козинського (нині Радивилівського) району Рівненської області, у селянській родині.

Серед родичів були вояки УПА, українські активісти. Батько Петро Чубай, мати Марія Чубай. У більш давні часи прізвище батькового роду було Гетьман. У дитинстві Грицько перечитав усе, що було в бібліотеках Березинів й Козина, з 15-річного віку збирав власну бібліотеку і платівки з класичною музикою. Навчався у трьох школах, зокрема і Козинській середній школі. Писати та читати Грицька у 4 роки навчила бабуся Мотрона, котра була цілителькою, повитухою. З 1965 друкувався у районних газетах. Ще у школі за Грицьком Чубаєм слідкувало КДБ. У 15-річному віці вже викликало на допити за антирадянські вірші та висловлювання.

У 1966 вступив до Рівненського педагогічного інституту, але його завалив ректор на іспиті з історії питанням про національну визвольну боротьбу. Відповідь Григорія видалася ректорові занадто антикомуністичною. Згодом Грицько Чубай намагався поступати до Львівського університету. Якось стало відомо про його виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченкові у травні, в річницю перевезення праху Тараса з Петербурга до Канева, тому його не допустили до іспитів і виключили з університету. Повернувся додому й працював вчителем малювання та історії у селі Жабокрики на Рівненщині, потім у колгоспі художником.

У 1968 в Рівному випустив у самвидаві свою першу поетичну збірку «Постать голосу», де було 25 віршів.

Десь тоді ж, у 1968, написав поему «Вертеп», антирадянську та антиімперську за сутністю.

Ранньою весною 1969 переїхав жити до Львова вже сформованим поетом та перекладачем. Був поліглотом. Знав досконало німецьку, польську, білоруську, чеську, сербську та російську мови. Перекладав з іспанської.

Невдовзі став відомим у середовищі університетської молоді, де з великим успіхом зачитував поему «Вертеп» на студентських вечорах. У травні 1969 через студента Львівського університету Олега Лишегу познайомився з учасницею університетського ансамблю пісні і танцю «Черемош» Галиною Савкою, яка навчалася разом із Лишегою на філологічному факультеті. Одружився з нею попри застереження її батьків. 21 червня 1970 в них народився син Тарас Чубай. 16 жовтня 1979 в них народилася донька Соломія.

У 1969 написав поему «Відшукування причетного». Дякуючи дядькові Іванові Чубаю, який жив у Канаді, вірші й поеми Грицька звучали на хвилях Радіо Свобода та інших. У зв'язку з цим у травні-червні 1970 Грицька «тягали» на допити в КДБ. Проводили вдома обшуки.

Грицьком як молодим талановитим поетом заопікувалося подружжя Калинців — Ігор та Ірина. Через них познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами — братами Горинями та В'ячеславом Чорноволом. У листопаді 1970 разом із Калинцями їздив до Івано-Франківська на суд над Валентином Морозом.

Восени 1969 зійшовся з братами Яворськими — Володимиром та Орестом, десь тоді ж зі студентами університету Віктором Морозовим, Олегом Лишегою та Романом Кісем, навесні 1970 — зі студентом політехнічного інституту Миколою Рябчуком. Виникло неформальне середовище, яке збиралося переважно у підвалі Чубаєвого будинку на Погулянці, 35. В їхньому колі захоплювалися модерністською поезією Еліота, Паунда, Аполлінера, Лорки — переважно у польських перекладах, музикою Чеслава Нємана. Серед українських поетів високо ставили Антонича, Свідзинського, раннього Тичину. Під впливом Чубая друзі теж почали писати поезію.

У колі творчої молоді він мав значний авторитет. За характером дуже добрий, стратегічний, амбітний, дотепний, веселий, тихий, скромний, дещо саркастичний. Юрій Винничук у своїх спогадах назвав Чубая «Гетьманом втраченого покоління».

У 1971 Грицько Чубай підготував самвидавний літературно-мистецький часопис «Скриня», про що мріяв давно. 31 сторінку було віддруковано в кількох екземплярах на друкарській машинці. До часопису включено вірш Олега Лишеги «Віч-на-віч», вірші «Хлопчик», «Бойківська зима» Романа Кіся, «Коли сенс виллється з існування» Віктора Морозова, «На пелюстці зеленого берега» Катерини Морозів (Морозової), цикл віршів Василя Гайдучка, поему «Марія» самого Грицька Чубая, оповідання Миколи Рябчука «Неси свій німб», переклад Г. Чубая п'єси Тадеуша Ружевича «Кумедний старигань», есе Олега Лишеги «Лицар» (огляд робіт скульптора Ореста Яворського, правильник «Квестіонар» Романа Кіся. Після виходу 1-го номера «Скрині» планував готувати друге число.

Після Різдва 1972 року до Львова, по дорозі з Моршина, де перебував на лікуванні, прибув Василь Стус. Він зустрічався з місцевими дисидентами, серед яких був і Чубай. Збереглися правки, внесені рукою Стуса до оригіналу збірки Г. Чубая «Постать голосу», яку згодом долучили до кримінальної справи Стуса.

12 січня 1972 було заарештовано Ірину Калинець. У всіх було проведено обшуки. У Чубая знайшли книжку Дмитра Донцова, і його 3 дні протримали у слідчому ізоляторі КДБ. 15 січня 1972 Грицька відпустили. На суді над Іриною Калинець у липні 1972 року він погодився виступати свідком, заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями у поезії Ігоря Калинця. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах поета піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це. Їхній гурток розпався, студентів повиганяли з вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до армії, Рябчук пішов працювати на залізницю в Карпати, Роман Кісь подався в етнографічну експедицію на Чукотку.

Надалі Чубай працював монтажником сцени в театрі ім. Заньковецької, вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, певний час на будовах у Сибіру. Через переслідування КДБ Грицько Чубай не міг довго затримуватися на будь-яких роботах, іноді доводилося розвантажувати вночі вагони, працювати на овочевій базі вантажником, підпільно працювати на меблевій фабриці, розмальовувати плакати, щоб хоч якось забезпечити сім'ю.

Незважаючи на все, у 1975, після 5-річної перерви, написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову».

Був знайомий із представниками львівського російськомовного літературного середовища, зокрема з Андрієм Плаховим та Сергієм Фрухтом, майбутнім директором львівського видавництва «Центр Європи». Вони порадили Чубаєві вступати до Літературного інституту ім. М. Горького у Москві, куди він і вступив у 1978, блискуче склавши іспити. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.

Проте, навчаючись на четвертому курсі, 16 травня 1982 року Григорій Чубай пішов із життя.

Його було поховано на Сихівському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації Спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 перепоховати останки поета на полі № 11 Личаківського цвинтаря. 15 вересня 2007 на могилі поета було встановлено пам'ятник (того ж дня у Львові відбувся «Вечір пам'яті Грицька Чубая»).

Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України, і тільки тоді радянська влада дозволила друкувати його вірші та поеми, переклади з Блока, іспанських, чеських та польських поетів. У 1990 вийшла його книжка «Говорити, мовчати та говорити знову», перекладена польською та іспанською, а в 1999 — «Плач Єремії».

2008 донька поета Соломія Чубай видала збірку дитячих віршів Григорія Чубая, які до цього видавалися лише самвидавівськими зшитками, «Скоромовка не для вовка».

Біографія

Твори

Критика