О Львове, батьку мій камінний, знаю...
О Львове, батьку мій камінний, знаю,
Як мучила тебе страшна жада
В бою, коли напасницька орда
Топтала й роздирала Русь безкраю.
Хоч марилась і снилася вода,
Ти не втікав до Вісли чи Дунаю,
Ти не кричав: «Рятуйте, помираю!»
Попалений, немов земля руда.
Там підживляли камінь міста лози
Могутніх рік, там ніжились плоди...
А ти ковтав у смутку власні сльози.
Та вчув Дніпро твій стогін — крик біди,
І в пригорщах крізь вогневійні грози
Приніс тобі цілющої води.
1956
