Було давно це. Ката-короля...
Було давно це. Ката-короля
Хвалив, як міг, один поет придворний,
Хоч добре знав, що люд голодний, чорний,
Що крові не приймає вже земля.
Аж раз вночі ударив дзвін соборний —
Народ повстав! Тоді, немов маля,
Злякався кари, вчувши крик здаля,
І втік із палацу брехун проворний...
Та королівські війська замогли
Повстанців неозброєних. В палати
На суд за боягузтво привели
Співця того. Заслуженої плати
Він дочекався за свої хвали:
Його звелів тиран четвертувати!
1956
