​Особливості сучасного театру

Театральне мистецтво користувалося популярністю з часів свого зародження. Класичний театр виник у Давній Греції. Театральна сцена являла собою відкритий круглий майданчик, який називали орхестрою. Актори виступали обличчям до глядачів, які сиділи на дерев’яних або кам’яних лавах. Саме в Давній Греції зародилися основні жанри: драма, комедія, трагікомедія, мюзикл і буфонада.

Сучасний театр суттєво відрізняється від класичного. Це експериментальні жанри, зароджені на початку ХХ сторіччя. Нововведення шокували та дивували глядачів, які звикли до суворої класики. Попри це, зміни були схвально сприйняті більшістю поціновувачів жанру й успішно розвиваються і нині.

Але давайте за порядком. Театр буває класичний і сучасний, адже так?

Ні, не так. Термін «класичний» взагалі не можна застосовувати до театру. Це мистецтво минулого, що не втратило популярності. А театральна постановка порівняно з романом, фільмом чи картиною живе зовсім не довго – лише кілька років. Вона просто не встигає стати класикою. Винятки трапляються, але рідко: це вистави, що не сходять зі сцени десятиріччями, в яких вже зіграли кілька поколінь акторів. Наприклад, «Арлекін - слуга двох господарів» італійського режисера Джорджо Стрелера. Постановка з’явилася у 1947 році й донині гастролює світом. Якщо ви бачите на сцені осіб в історичних костюмах, які зображають Отелло з Дездемоною, правильніше називати це класичним театром, а не класичним.

Чим традиційний театр відрізняється від сучасного?

Чіткої межі не існує. Припустімо, ви граєте п’єсу Шекспіра в сучасних костюмах і без декорацій. Ніхто не назве вашу постановку традиційною, принаймні в Україні. Але ви хоча б використовуєте п’єсу, акторів і сцену. А інший режисер ставить виставу на покинутому заводі. Або без артистів. Або без тексту. Або все разом. На його думку, ви – традиціоналіст. На сьогоднішній день поняття «театр» і «вистава» набагато ширші, ніж 100 і навіть 50 років тому. Іноді сучасний театр схожий на театр у загальноприйнятому сенсі слова. Іноді – геть не схожий. Хіба може бути вистава без акторів?

Уявіть собі. Німецький режисер і композитор Хайнер Геббельс поставив виставу «Річ Штифтера» без жодного артиста: глядачі впродовж години спостерігають за водою, парою та машинами. У тих таки Rimini Protokoll є проєкт «Remote X», де глядачі прямують містом у навушниках і слухають вказівки гіда, чия мова синтезована за допомогою комп’ютера. А швейцарська театральна компанія Magic Garden створила виставу «Questioning / Хти ми?», де вам запропонують заповнити кілька анкет – тільки і всього (найдивніше, що це надзвичайно захоплююче). Подібні проєкти можна назвати сеансами самопізнання: глядач спостерігає не за персонажем, а за собою.

Сучасний театр і сучасне мистецтво

Ключовий момент сучасного мистецтва – це певні новітні конвенції, укладені між тими, хто виробляє це саме мистецтво, і рецепієнтом, який його сприймає. У театрі це найбільш очевидно, адже навіть найвідоміші вистави – це вистави, які глядач відвідує як певний оцінювач. Він придбав квитки, сів, згодом говорить: це гарна вистава чи погана.

Сучасне театральне мистецтво має декілька важливих особливостей:

1. Яскравість і неординарність. Це так званий перформанс, метою якого є безперервний пошук чогось нового. Режисери та сценаристи, котрі працюють з перформансом, постійно намагаються подарувати глядачам новий свіжий погляд на різноманітні проблеми.
2. Неокласицизм. Класичний твір змінюється на сучасний лад. Наприклад, в Академічному театрі Дніпра у 2016 році проходила вистава. У ній Ромео та Джульєтта були втілені сучасними підлітками, які навчаються в університетах і спокійно користуються мобільними гаджетами. Це наочний приклад класики через призму сучасності: проблематика та сама, змінено лише антураж.
3. Освічений глядач. Якщо раніше театр відвідували час від часу практично всі через відсутність великої різноманітності розваг, то зараз існує телебачення та інтернет, які перетягнули на себе великий шар авдиторії, тож театр нині відвідують здебільшого віддані поціновувачі.
4. Шок. Сучасний театр часто шокує глядача зухвалими ідеями та порушеннями табу. Саме тому просунута молодь надає йому перевагу замість кінотеатрів та інтернету. У театрі можна говорити вільно майже про все.
5. Продумана організація простору. У сучасних театрах місця навколо сцени розташовані таким чином, щоб глядач мав змогу не тільки слухати репліки акторів, але й чітко бачив деталі їх костюмів, міміку та жести. Це допомагає краще відчути настрій і душевні переживання героїв.
6. Великий вибір жанрів. Їх існують десятки. І з кожним роком кількість жанрів збільшується. Мюзикли, сміливі стендапи, новий цирк, яскраві перформанси – тут є видовище для кожного.

Стилі театру

Мистецтвознавці виділяють кілька театральних стилів, які використовуються в театрі. До них належать: абсурдизм, експресіонізм, мелодрама, модернізм, постмодернізм, натуралізм, маріонетки, реалізм.

На сьогоднішній день театр являє собою цілий світ, що складається з десятків мінісвітів (різновидів вистав). Кожен із них має свої особливості.

Які виокремлюють театральні напрями?

Імерсивна вистава, пластична вистава, site-specific, документальний театр, вербатим, соціальний театр, горизонтальний театр, театр художника, play-back театр, променад тощо – чого тільки не зустрінеш в афішах та анонсах. Насправді ж все не так лякаюче, і якщо розібратися у поняттях, то можна майже безпомилково орієнтуватися у багатоманітті театрального світу та безболісно відкривати для себе нові грані цього мистецтва.

Документальний театр

Документальний театр дуже різноманітний. Інколи в ньому застосовують техніку вербатим – актор або драматург записує мову якоїсь особи, і потім вона виголошується зі сцени як монолог. Але вербатим – це лише одна з технік документального театру, яка іноді визначається як жанр.

Імерсивний театр

Театр залучення (від англійського «immerse» - залучати, занурювати). Під час таких вистав глядач, як правило, сам стає активним учасником дійства, а не просто сидить і спостерігає за тим, що відбувається, з темряви глядацького залу. Імерсивний театр може бути своєрідним атракціоном (ігровий варіант) або ж специфічним психологічним чи соціальним дослідом (неігровий варіант). В останній версії нерідко навіть відсутні актори як такі.

Site-specific

Вистави, які освоюють нові простори, тому проходять вони де завгодно, але тільки не в театрі: у гаражі, в міському парку, у покинутих будинках, у трамвайному депо, в метро тощо. Променад (вистава-прогулянка) – одна з можливих форм такого театру.

Пластичний / хореографічний театр

Вистава, створена в синтезі драми та хореографії. Це не балет, тому що артисти існують за законами драматичного театру, і не психологічний театр, бо всі слова переведені в пластичну форму.

Соціальний театр

Термін відносно новий, але вже дуже важливий з точки зору суспільної ролі явища як такого. Якщо казати коротко, то це театральні вистави, в яких беруть участь люди у важкому соціальному становищі або з особливостями розвитку – ментальними та / або фізичними. Ймовірно, англійський аналог цього поняття – «theatre for social changes» - театр соціальних змін – точніше відображає сутність: якщо під час роботи над подібним проєктом, який висвітлює нагальну соціальну проблему, змінилося життя бодай одного його учасника (безхатька, інваліда), то мета досягнута.

Горизонтальний театр

Найкраще поняття горизонтального театру пояснює Борис Павлович – головний «проповідник» соціального театру в Росії: це театр, що заперечує ієрархічну структуру. Тут немає жодного художника-творця, котрий своєю могутньою рукою керує підлеглими акторами і через них утілює свою ідею. Режисер виконує функцію лише певного модератора творчого процесу рівно заряджених та рівноправних учасників.

Театр художника

Театр на межі драми та живопису. По суті, це «живі картини» - асоціації режисера-художника, що виникли у нього під час читання того чи іншого літературного або драматургічного твору. Слів там може не бути взагалі або звучати вони будуть уривками, у той час як візуальна естетика по-справжньому вражає глядача метафоричністю та красою.

Play-back театр

Специфічна форма театру імпровізації, в дослівному перекладі з англійської – «театр відтворення». Глядачі в даному випадку виступають у ролі «драматургів» - вони раптово розповідають свої історії, які можуть виникати у зв’язку з попередніми розповідями або без, актори та музиканти втілюють їх у ту чи іншу художню форму в режимі «тут і зараз». Такий вид театру може здійснювати потужний терапевтичний вплив, а деякі його прийоми і техніки покладено в основу психологічних і психотерапевтичних практик – психодраму.

Вистави-перформанси

На Заході перформанс узагалі не належить до театру, та, більше того, вважається його повною протилежністю. Королева перформансу Марина Абрамович вважає: той, хто займається перформансом, повинен ненавидіти театр, адже театр – це нескінченний обман. Визначення перформансу, у свою чергу, пов’язане зі словосполученням «живе мистецтво» (living art). Інакше кажучи, перформанс тільки тоді перформанс, коли життя артиста саме собою стає витвором мистецтва, що виражає своєю сутністю особисту філософію. Якщо розглянути приклад з історії, то одним із перших перформансистів був відомий філософ Діоген, який жив у діжці. Виходить, перформанс має відношення більше до стилю життя, ніж до мистецтва, і саме через це лише невелика кількість мистецтвознавців взагалі сприймають його.

Формулювання вистава-перформанс використовується тільки в пострадянському просторі, визначаючи його як жанр театрального мистецтва, в якому театр виходить за звичні межі. До категорії вистава-перформанс відносять вистави, які або проходять на нестандартних майданчиках (вулиця, завод, покинуті місця), або вистави без драматургії, пластичні вистави, вистави, в яких задіяні жива музика, взаємодія з глядачем, інсталяції, сучасні технології – іншими словами, все, що передбачає експеримент.

З іншого боку, вистави-перформанси можуть розглядатися як синтез театру і перформансу, вигадки й реальності. Межу між ними визначає сам режисер. Такі вистави часто включають у себе особливу провокацію по відношенню до глядацького залу, об’єкти концептуального мистецтва й акторську жертовність, починаючи з оголення або реальної бійки і закінчуючи справлянням нужди на сцені.

Якщо ви жодного разу не були в театрі, саме час виправити це. Сучасні театри – ідеальне місце, де можна відпочити і дізнатися щось нове. Виразна гра акторів подарує живі емоції і переживання.

Переклад з російської: Ольга Янко