Я виграла премію БАФТА зі своїм iPhone: після народження дитини мені довелося докласти багато зусиль, щоб повернутися в кіноіндустрію

Авторка: Вікторія Мапплбек, професорка цифрових мистецтв Лондонського університету Роял Голловей.

Я щойно повернулась додому з Венеціанського кінофестивалю. Коли я була там в останній раз, до пандемії в 2019 році, то робила проект з віртуальної реальності «Кімната очікування». Коли я позувала на червоній килимовій доріжці зі своїми колегами-режисерами творів віртуальної реальності, склад був освіжаюче інклюзивним з великою кількістю жінок-режисерок. Це було приємно.

Організатори фестивалю в категорії творів віртуальної реальності Ліз Розенталь та Мішель Рeяк завжди йшли на все, щоб створити програму робіт, яка була б настільки ж різноманітною, як і їхня аудиторія. На жаль, цього не можна сказати про весь кінофестиваль. Того року тільки дві жінки брали участь у змаганні в програмі художніх фільмів.

На дворі 2021 рік, але ситуація навряд чи покращилася. Тільки п’ять з 21 фільму, представлених на конкурсі в цьому році, були зняті жінками. Одна з цих жінок-режисерок – Джейн Кемпіон, яка тільки що створила «Силу Собаки» для Netflix.

Її порада жінкам-режисеркам під час інтерв’ю 2013 року: «Будь ласка, не розігруйте «жіночу карту». Не жалійте себе. Просто робіть свою справу та дозвольте іншим займатися політикою». В ході недавньої прес-конференції Кемпіон поставили неминуче питання про відсутність жінок-режисерок у конкурсі. Вона відповіла: «У дівчат все дуже добре... Все, що я можу сказати це те, що з тих пір, як виник рух #MeToo, він створив ефект схожий з падінням Берлінської стіни».

Порівняння руху #MeToo з падінням Берлінської стіни здається перемогою надії над досвідом. Кемпіон все ще на пальцях однієї руки може порахувати жінок-режисерок, які отримали Оскар за кращу режисуру – всього дві: Кетрін Біґелоу у 2010 році та Хлої Чжао десятиліття потому за блискучу «Землю кочівників».

Материнство

Раніше цього літа я обідала з двома жінками, яких я навчала понад десять років тому. Обидві – чудові режисерки. Обидві тепер мали маленьких дітей і намагалися поєднати материнство з довгими годинами праці в стресовому середовищі кіно та телебачення. Одна з цих жінок була настільки розчарована, що збиралася взагалі піти з індустрії. Сподіваюся, що я її відмовила. Я дуже добре розуміла її відчуття непотрібності в галузі, яка все ще працює набагато краще для чоловіків, ніж для жінок.

Можливо, Кемпіон звинуватила б мене в тому, що я розігрую «жіночу карту», але, як і у багатьох жінок-режисерів, моя кар’єра також пішла під укіс, коли у мене народився син. У 38 років, після десяти років роботи над документальними фільмами для британського телебачення, я залишилася одна, вагітна і на мілині.

Мені довелося раптово відмовитися від кар’єри режисерки, розуміючи, що непевне життя фрілансерки не сумісне з тим, що я одинока матір. 17 років тому не було опції гнучкого режиму робочого часу. Тоді ви мали працювати багато годин і навіть на вихідних. Я знала, що це буде неможливо, поки я виховую сина одна.

Моїм порятунком стала академічна діяльність. Я отримала роботу з управління магістерською програмою з медіа-мистецтва у цифровому документальному кіно у Лондонському університеті Роял Голловей. Минуло ще одне десятиліття, перш ніж я знову повернулась до створення власних фільмів, але перебування поруч з багатьма іншими великими режисерами означало, що я продовжувала вивчати мистецтво кіно.

Десятиліття потому жінки все ще недостатньо представлені на багатьох ключових керівних посадах у кіно та на телебаченні. Нещодавно організація «Жінки в Голлівуді» повідомила, що із 100 найкасовіших фільмів 2019 року 19,4% сценаристів і лише 10,7% режисерів – жінки.

Моєму синові виповнилося десять років, перш ніж я змогла повернутися в кіноіндустрію та знову шукати фінансування на створення фільмів. Без моїх старих контактів з людьми зі сфери кіно та телебачення все необхідно було починати заново. Я витратила п’ять років, презентуючи інтерактивний документальний проект «Напиши мені» на всіх великих кінофестивалях та фінансових форумах.

Нарешті мені пощастило з обіцянкою 70 000 фунтів стерлінгів від європейського культурного некомерційного телеканалу ARTE (Association Relative à la Télévision Européenne). Проте, це не спрацювало. Дійшовши до межі та готова відмовитися від проекту, я вирішила зняти цей фільм просто на камеру свого смартфона. Це звільнило мене. Мені більше не потрібно було чекати, поки авторитети індустрії дадуть зелене світло. Я могла сама його включити.

Маленькі історії можуть бути прекрасними

2019 року я виграла премію БАФТА (англ. BAFTA Film Awards — щорічна нагорода, яка присуджується Британською академією телебачення та кіномистецтва) за короткий фільм, знятий на свій смартфон, під назвою «Пропущений дзвінок». Того року перемога була для мене надвзичайно важливою. Пройшло 12 місяців з моменту, як мені поставили діагноз раку молочної залози, та десять років, як я залишила індустрію кіно та телебачення. Роком раніше, під час хіміотерапії, я дивилася церемонію нагородження БАФТА вдома на дивані і відчувала, що це світ, частиною якого мені ніколи не стати.

За декілька днів до церемонії вручення премії БАФТА нам з продюсером вдалося домовитися щодо зустрічі з представником стрімінгової платформи, щоб обговорити художній фільм, який ми хотіли зняти на смартфон. Через кілька хвилин співбесіди він сказав мені з презирством, що мої фільми «маленькі, особисті та інтимні». Для своєї платформи він хотів: «Великі історії про справжню злочинність і космос. Епічні подорожі».

Я відповіла: «Досвід одинокої матері, перша зустріч мого сина зі своїм батьком та те, як ми обидва переживали мій діагноз раку, все це стало для нас обох епічною подорожжю». «Вибачте, – сказав він. – Це нам не цікаво».

Пізніше, коли мій син Джим вручив мені Бафту, я підняла свій смартфон і сказала: «Я зняла фільм на цей телефон... Я думаю, це доводить, що маленькі історії, справді, прекрасні».

Чому історії про те, як жінки знаходять свій шлях на кожному етапі життя, називаються «маленькими»? Чому їх постійно затьмарюють і заглушають історії про чоловіків, розказані режисерами-чоловіками?

У мене більше надій на жінок-режисерок і сценаристок на телебаченні, де зростає апетит до неретушованого, неромантизованого зображення сімейного життя – особливо радості та болі матері середніх років.

Я запоєм дивилась «Батьківщину» Шерон Горґан, «Все на краще» Памели Адлон та зовсім нещодавній геніальний серіал від Netflix «Кафедра» Аманди Піт. Це всім необхідні до перегляду телевізійні передачі, написані або зрежесовані жінками, які досліджують повсякденні «маленькі», проте епічні драми, які визначають наші життя.

Три роки тому блискуча Френсіс Мак-Дорманд сказала в своїй промові на врученні Оскара:

«Я б хотіла, щоб всі жінки-номінантки в кожній категорії підтримали мене сьогодні... У нас у всіх є історії та проекти, які нам потрібно профінансувати... Запросіть нас у свій офіс через пару днів і ми все вам про них розповімо. У мене є два слова, які б я хотіла, щоб ви запам’ятали після мого виступу – більше інклюзивності!».

Ця промова розчулює мене до сліз кожен раз, коли я її переглядаю.

Цього року я організувала Лондонський міжнародний кінофестиваль смартфонів SMart, де я співзасновниця та кураторка разом з режисером, продюсером та колишнім представником 4-го каналу Адамом Ґі . Наша місія – відзначити винахідливість, інтимність та різноманітність виробництва фільмів зі смартфоном. Багато хто з моїх нинішніх студентів з Роял Голловей подали свої короткометражки зняті на смартфони, які вони зробили під час локдауну. У нас було 50% жінок-режисерок в офіційному відборі.

Робота щодо забезпечення такого балансу й різноманітності на майбутніх кінофестивалях і церемоніях вручення нагород триває. Отже, спасибі Френсіс Мак-Дорманд, Хлої Чжао, Мікаеллі Коел та всім жінкам акторкам і режисеркам, які з гордістю розіграли «жіночу карту» та кричали через стіну байдужості: «Більше інклюзивності!».

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «I won a Bafta with my iPhone after struggling to re-enter the industry as a mother» вжурналі«The Conversation»10вересня 2021р.

Переклала Юлія Орєшкіна.