Лірико-філософський роман Н. Веста «Подруга скорботних»

І. П. Кривенко

Ім'я талановитого американського прозаїка Натанаеля Веста (1903-1940) в останні десятиліття набуває все більшої популярності у читачів, привертаючи увагу дослідників як у США, так і в інших країнах. Проте творчість цього митця викликає багато дискусій. Об'єктивне джерело полеміки — не тільки у відмінності застосованих літературознавцями методологій, але й в оригінальності постановки гостросоціальних проблем, інтелектуальній глибині їх розробки, своєрідності художніх рішень у творах Веста і навіть у складності еволюції цього автора від авангардизму до реалізму.

У ранньому дадаїстському романі "Сновидіння Бальсо Снелли" (1931) вже можна виявити світоглядні й естетичні передумови переходу автора на позиції реалізму. Другий роман Веста — «Подруга скорботних» (1933), — як реакція письменника на кризу 1929-1933 років, фіксує перелом у його творчій біографії: під впливом дійсності абстрактний гуманізм авангардиста поглиблюється, трансформується у глибоке співчуття до знедолених трудівників, на сполох за долю «кожного зламаного». Естетична непослідовність дадаїста змінюється досить стрункою системою творчих принципів. У «Подрузі скорботних» Вест прагне досягти єдності та сили враження, властивих короткому ліричному віршу, зберігши при цьому глибину соціальної проблематики і широту охоплення дійсності, властиві роману. Звідси — небувала «поетична щільність», що вирізняє найкращі твори цього автора з потоку ліричної прози XX ст.

Сюжет «Подруги скорботних» простий: професійний «розрадник» з нью-йоркської «Пост диспетч» переймається стражданнями своїх кореспондентів, у болісних пошуках виходу ледь не втрачає свідомість і безглуздо гине. Проте, за влучним зауваженням Б. Л. Сучкова, «алегоричність взагалі невіддільна від образності». Образність у романі перетворюється на символіку, алегорію, під якою прихована тема ролі митця у суспільстві. Символічно вже саме амплуа головного героя — становище газетного «лікаря душ» — алегорія творчої особистості, яка важкою дорогою йде до усвідомлення своєї гуманістичної місії. Спочатку, за його словами, «він дивиться на роботу як на жарт. Але минає кілька місяців, і жарт перестає його смішити... Вперше в житті він змушений розглянути цінності, які є основою його буття». Незмінний псевдонім героя — Подруга скорботних — приклад тієї вдумливої цілеспрямованості, з якою письменник працював над «ущільненням» образного сенсу роману. Відмовившись спочатку від імені Томас Метлок, а згодом — відмовившись вести розповідь від першої особи, Вест надає перевагу анонімності героя, яскравіше підкреслює алегоричність, що розширює горизонти алегорії, загострює ідею гуманістичного призначення художника.

Чималий життєвий матеріал — основа морального досвіду Подруги — концентрується в листах, які надсилаються до редакції, «нарубаних з тіста бід серцеподібним ножем», що дозволяє гранично ущільнити сюжет. Листи є невід'ємною частиною художнього дослідження моральної сторони соціально зумовлених та історично-конкретних людських взаємин, несуть велике соціально-аналітичне навантаження.

«У пошуках зачіпки для щирої відповіді» своїм кореспондентам герой прагне дістатися до витоків їхньої духовної беззбройності: «Він спрямував навчене око на хмарочоси, що загрожували скверу з усіх боків». Ідея неприродності, збоченості буржуазного прогресу втілюється в ємних метафорах, гідних ліричного вірша найвищого рівня: «У цих тоннах зґвалтованого каменю та закатованої сталі він виявив те, що йому видалося розгадкою. Американці розтратили національну енергію в Оргії каменедріблення. За короткий свій вік вони розбили більше каменю, ніж єгиптяни за усіх фараонів. Вони займалися цим істерично, несамовито, немов знаючи, що одного прекрасного дня камені роздроблять їх самих». Цей образ Нью-Йорка схожий на художню ідею цілого твору; вивчення стилю роману показує, що все граничне, згущене в ньому є виразом високого ступеня узагальнення. У екстремальних типів та інтенсивного емоційного забарвлення лексики єдина художня природа. Занурюючи екстремальний образ або «картинку» (опис інтер'єру, пейзаж), «готову» образність (лист, газетну замітку) у філософсько-узагальнювальний контекст, автор піднімає кожен елементарний образ над конкретною ситуацією, переводить його в ранг символу: «Він побачив, як чоловік кроками смертельно пораненого увійшов до кінотеатру, де показували фільм «Красуня блондинка». Він побачив, як кудлата жінка з величезним зобом витягла з урни журнал любовного змісту і була дуже схвильована своєю знахідкою. Люди завжди боролися з негараздами за допомогою мрії». Тим самим зростає соціально-філософське охоплення образів, розширюються смислові рамки роману.

Те, що герой бачить («небо виглядало так, ніби його стерли брудною гумкою»), чує («його голос був як флейта — вібрував»), нюхає («повітря пахло так, ніби його пропустили через калорифер»), опредмечено, свідчить про головну претензію автора до знедоленого «світу дверних ручок».

Втративши надію знайти «щиру відповідь» за допомогою розуму, запропонувати «зламаним і відданим» життєві цінності й ідеали, які в буржуазній Америці «не були б брехнею», Подруга величезним зусиллям волі змушує себе впасти в «розумово невмотивоване буйство» — звернутися до Бога. Богошукання героя має морально-етичний характер та пов'язане з незрілістю суспільного ідеалу автора. Герой виявляється трагічно безсилим «у смертельній сутичці з цілим морем бід», але важливо, що він сказав своє «бути»: «У будь-якому порядку прихований зародок руйнування. Будь-який порядок приречений, і битися за нього має сенс». Біблійна символіка привносить у роман елемент притчевості, наголошує на загальнолюдському змісті гуманістичних установок автора.

При визначенні місця «Подруги скорботних» в американському літературному процесі 30-х років слід враховувати, що в літературі США того періоду найбільш загальноприйнятні, неперехідні людські цінності часто висувалися на противагу «дуже серйозній і небезпечній», за словами У. З. Фостера, загрозі торжества фашистської реакції у країні. У такому контексті ті загальногуманістичні ідеали, виходячи з яких Вест засуджує буржуазний прогрес у «Подрузі скорботних», набувають більш ситуативно визначеного, конкретно-історичного звучання. Другий експериментальний лірико-філософський роман Уеста не лише ознаменував приєднання письменника до критико-реалістичної традиції, а й поставив його до низки художників, яких Ерл Браудер назвав «союзниками по культурі». Цей висновок підкріплюється подальшою суспільно-політичною діяльністю Веста, його участю в роботі організацій американської творчої інтелігенції, що входили до об'єднаного літературного фронту, а також наступними романами «Круглий мільйон» (1934) та «День сарани» (1939), основна тема яких – попередження про загрозу тоталітаризму.

Л-ра: Вестник Киевского университета. Романо-германская филология. – Киев, 1986. – Вып. 20. – С. 100-102.

Переклад з російської: Алла Дубровська