Володимир Висоцький. Геній ХХ століття
25 липня - пам'ятна дата для всіх прихильників і шанувальників геніальної творчості Володимира Семеновича Висоцького.
Поліна Жеребцова на своєму каналі підготувала до цієї дати дуже цікавий матеріал про перебування Володимира Висоцького на Північному Кавказі, у місті Грозному.
ВОЛОДЯ - так часто називали Висоцького друзі, знайомі і навіть ледве знайомі люди. Чому так? А тому, що по-іншому було неможливо! Геніальний бард, поет, музикант, актор, філософ мав прекрасну рису характеру - чути і слухати людей. Компанія цікавих людей збиралася задля зустрічі з Висоцьким, щоб послухати його, а в результаті виходила спільна розмова.
Ось що пише Георгій Стоцький, згадуючи свій приїзд до Москви у 1982 році, через два роки після смерті Володимира Семеновича:
"Сева (Всеволод Абдулов) познайомив мене з хлопцями, імен не пам'ятаю, які, в свою чергу, познайомили мене з Ельдаром Рязановим. Вдома у Ельдара Олександровича відбулася така розмова: він вирішив знімати документальний фільм про Висоцького. Йому стало відомо, що у Грозному хлопці на телестудії змогли підмінити плівку з записом двогодинного концерту у Телецентрі, яку місцевий обком КПРС наказав стерти, знищити. Вона зберігається у когось з працівників Телецентру. Я обіцяв зробити все можливе. Повернувшись до Грозного, спершу подався до Телецентру. Не знаю чому, але вирішив поговорити з головним редактором драматичного мовлення Софією. Це вже окрема історія.
Після розмови з Софією Третьяковою (Сергеєвою), вийшовши з Телецентру, я пішов у гості до Олени Жеребцової, котра згодом стала сильною поетесою. Олена - дочка журналіста, оператора Грозненського телебачення Анатолія Павловича Жеребцова. Ми з нею базікали про те, про се, аж тут прийшов Толик у дуже збудженому стані:
- Що ти там у Софії накоїв? Весь Телецентр гуде про те, якого дурня Москва прислала!
- Моя мета досягнута, - сказав я. - Це Соня не зрозуміла, що я грозненський.
Пошумлять - і забудуть, а справа буде зроблена.
Далі ми продовжили розмову про те, як дістати запис хорошої якості. Домовилися про те, що Толик разом з нашим спільним другом, головним редактором інгуського телебачення (на жаль, час стер з пам'яті його ім'я та прізвище) обшукають усі кабінети на студії. Хлопці обшукали всю студію, але нічого не знайшли. Тоді я вирішив піти іншим шляхом: узяв із собою кількох міцних хлопців і попрямував до директора Телецентру. Хлопців залишив стояти біля воріт, навпроти вікон директорського кабінету, а сам пішов до нього. Ми трохи поговорили з директором, і він викликав Миколу Воронцова - інженера, котрий вів запис програм. Коли Микола увійшов до кабінету, я пояснив йому мету свого приходу. Сказав також, що не для себе стараюся, а запис не повинен належати лише одній людині. Після моїх слів, що я не зупинюся ні перед чим, щоб добути його, Микола запитав мене:
- Ти мені погрожуєш?
- Розумій, як хочеш, але ти прекрасно знаєш: у нас, у Грозному, не прийнято кидати слова на вітер, - і я підвів його до вікна.
У результаті буквально наступного дня Микола Куан, оператор і фотограф Грозненського телебачення, відвіз оригінальну плівку й інші матеріали до Москви і передав Ельдарові Олександровичу від нас. Сам оригінал спочатку кілька разів переховували, деякий час він зберігався у домі Анатолія Жеребцова, або, як його часто називали, "Бороди".
Про це відома всьому цивілізованому світу Поліна Жеребцова, авторка "Чеченських щоденників", розповідає у своєму відео. Ця справді неймовірна, але очевидна історія порятунку запису двогодинного концерту Висоцького у Грозному заслуговує особливої уваги. І робиться це для того, щоб зберегти світлу Пам'ять про прекрасних людей XX століття, щоб наш світ щодня ставав чистішим, добрішим, прекраснішим.
З повагою Світлана Квітка,
дружина Георгія Семеновича Стоцького, світлої Людини.
