Сучасні театральні напрямки

Тривалий час театральне мистецтво залишалося практично незмінним, а його жанрами були комедія, трагедія, драма. Але з появою кіно, відеоігор та інтернету режисери почали шукати нову мову спілкування з глядачем і придумувати інші підходи до постановки. Вони стали інтегрувати в свої спектаклі інші види мистецтва, залучати зал в дію і проводити вистави в незвичних місцях. Пропонуємо познайомитися з деякими сучасними театральними напрямками.

Документальний театр

Постановки в документальному театрі засновані на реальних подіях. В якості матеріалу для п'єс драматурги використовують нехудожній текст, наприклад інтерв'ю, листи, щоденники, стенограми, статті. Автори намагаються достовірно показати оточуючий світ, тому опираються на конкретні факти і репліки очевидців. В п'єсах цього жанру нема місця вимислу і інтерпретаціям. Одна з самих популярних технік документального театру – вербатим, в перекладі з латинської означає «дослівно». Частіше всього артисти самі беруть інтерв'ю у учасників подій і на сцені точно відтворюють не лише те, що було сказано, але й манеру мови героїв з акцентом, емфемізмами і жаргонізмами.

Імерсивний театр

Імерсивний в перекладі з англійської означає «той, який створює ефект присутності». В цьому жанрі для постановників головне – зробити глядачів співучасниками дії. Відвідувачам дозволяють брати реквізит, розмовляти з акторами чи навіть обирати, як будуть розвиватися події. Самі артисти можуть зав'язати гостю очі, відвести його в іншу кімнату, обняти чи запросити щось зробити разом – так глядачів залучають у спільне створення спектаклю. Іноді в імерсивних виставах проходять декілька сюжетних ліній, кожна з яких розвивається в певному місці. Глядачі самі обирають, за якою з них вони хочуть слідкувати, і йдуть заданим напрямком. Саме тому, гості, які приходять на шоу другий або третій раз, можуть подивитися нову історію в іншій локації.

Це підштовхує режисерів переосмислити сценічний простір. В імерсивних спектаклях немає глядацької зали, дія розгортається прямо серед гостей. До того ж такі вистави часто проходять не в традиційній будівлі театру, а у незвичних місцях – старовинному особняку або покинутому заводі.

Імерсивний театр зародився на початку XXI століття, коли стали популярні віедоігри. Перший спектакль в цьому жанрі поставила британська компанія Punchdrunk у 2000 році, але на весь світ вона прославилася лише через дев'ять років – виставою «Sleep No More». Її дія відбувалася на закинутому складі Нью-Йорку, яким блукали глядачі у масках. Шоу стало дуже популярним, а в Шанхаї навіть створили його китайську версію.

Пластичний театр

В пластичних виставах переплітаються драма і хореографія. Окрім танцю, режисери використовують пантоміму, стилізовані бойові мистецтва, театр тіней, акробатичні і циркові номери – все, що пов'язане з рухом. Іноді в таких виставах повністю відсутні слова.

Театр художника

У виставах цього жанру основний акцент робиться на візуальне оформлення. Костюми, декорації, реквізит стають самостійними учасниками дійства і по-своєму доповнюють зміст твору. Окрім сценографії, в якості виразного засобу режисери іноді використовують інсталяції, перформанси і акції. В таких постановках слова часто відіграють другорядну роль, головне – зовнішня естетика.

Театр одного актора

Театром одного актору, чи моноспектаклем, називають театральну постановку, в якій приймає участь всього один виконавець. В таких виставах зазвичай мінімум сценічних ефектів, декорацій і музичного наповнення. Проте це не означає, що виставу створює одна людина – у виставі можуть приймати участь режисери, драматурги, сценографи і композитори. Іноді актор поєднує всі ці ролі і готує свій виступ самостійно.

Режисер моноспектаклю може інсценувати так звану монодраму за сюжетом єдиного твору чи створити спектакль-концерт з декількох віршів, пісень, коротких розповідей одного чи різних акторів. В якості літературної основи в такій сольній виставі використовуються традиційні п'єси, автобіографії, поетичні твори. Деякі з них від самого початку пишуться під конкретного актора.

Перші виступи, схожі на моноспектаклі, з'явилися ще декілька тисячоліть тому, коли артисти ходили містами і розповідали міфи і легенди народного епосу. Потім в цьому ж жанрі виступали греки, англійські менестрелі і французькі трубадури. Новий розвиток театр одного актору отримав на початку XVIII століття, коли у вузьких колах стали проводити вечори мистецтв, які не були розраховані на широку публіку. Знову до цього жанру звернулися в 60-х роках XX століття.