Нечасто буває, щоб у геніальних батьків народжувалися такі ж талановиті діти, проте справжніми талантами в одній сім'ї дехто може похвалитися. Так, найвідомішими митцями-братами в чеській культурі стали Карел і Йосеф Чапеки, проте не можна сказати, що це поодинокий випадок.
У 20 столітті цікавою парою братів-письменників були Франтішек Лангер (відомий драматург і прозаїк) і його брат Їржі (містик і теолог). Ще варто згадати про чудових письменників двоюрідних братів Владислава Ванчуру та Їржі Магена, а також про двоюрідних братів, творчо активних і нині, Людвіка Кундеру (перекладача й поета) і відомого в усьому світі прозаїка Мілана Кундеру.
Уже в другій половині 19 століття увагу чеських читачів привернули брати-письменники Алоїс і Вілем Мрштіки. Історія їхньої творчості, як і сім'ї, стала в чеській літературі легендою. Братів Мрштіків насправді було четверо, і всі вони посідали більш чи менш вагоме місце в чеській культурі.
Їхній батько, Франтішек Мрштік, був простим сільським шевцем у східночеському містечку Йімрамові, але він любив театр і часто виступав як актор-аматор. Його старший син Алоїс, який народився 1861 року, став учителем в однокласній школі в моравському селі Діваки. Крім того, він був чудовим етнографом і бджолярем-ентузіастом.
Літературою він почав цікавитися завдяки молодшому брату Вілему, котрий народився 1863 року, найталановитішому з братів Мрштіків. Після іспиту на атестат зрілості він провів кілька років у Празі, де намагався заробляти як літературний критик, але зрештою поїхав до брата в село Діваки, де вже жили їхні батьки. Разом з Алоїсом вони написали багато чудових оповідань, цикл етнографічних статей «Рік у селі» і шедевр чеського театру 19 століття - трагедію «Маріша».
Прекрасно написана п'єса про дівчину з багатої селянської родини, котру всупереч її бажанню батько видає заміж за розпещеного й амбітного мірошника Вавру, досі викликає інтерес у режисерів і публіки. Маріша, дочка великого землевласника Лізала, любить бідного юнака Францка, але батько змушує її вийти заміж за мірошника, котрий прагне завдяки вигідному шлюбу сплатити свої борги. Брати Мрштіки спостерігають насамперед за змінами в Маріші, котра переродилася з невинної, трохи наївної дівчини у відчайдушну жінку, котра, зрештою, зважується на злочин і труїть свого чоловіка отрутою для щурів. П'єса своїм сюжетом нагадує античні трагедії.
Літературою цікавився також наймолодший брат Норберт Мрштік. Він вступив до медичного факультету, де навчався понад десять років, оскільки постійно займався перекладацькою діяльністю. Він зосередив свою увагу на російській і польській літературах. Зрештою, він став лікарем, але помер передчасно від хвороби нирок, не досягнувши сорока років. Третій брат, Франтішек, був найнещасливішим. Він став аптекарем, але все життя пробивався лише в ролі практиканта. Помер він також передчасно від сухот.
Імовірно, його доля надихнула Вілема на створення найдосконалішого його твору - роману «Санта Лючія». У своєрідному реалістично-поетичному оповіданні описується доля нещасного студента Їржі Йордана, котрий, як і брат Франтішек, у юному віці помирає від сухот.
Проте найпопулярнішим твором Вілема Мрштіка стала його ідилічна новела «Травнева казка». Історію кохання молодого студента Ріхарда до дочки лісника Геленки радше можна назвати віршем у прозі, настільки вона поетична. Своїй подрузі Йозі Галковій-Малиновій Мрштік про свою книгу писав:
«Травень! Ти відчуваєш пахощі, що огортають це просте слово? Солов'ї для мене співають у лісах навколо Діваків, я чую, як воркують дикі голуби в сумних борах, дивлюся на зелені смуги полів, зелені горби гір, блакитне небо, бачу, як білі хмари високо-високо над головою, ніби білі лебеді в снігу - білих клубах диму - пливуть морем блакитним. У моїй валізі лежить ще незакінчена «Травнева казка», вона сповнена цих образів і квітучих дерев, і бджіл, що дзижчать. Ліси там шелестять, їхні гілки розсуваються і зсуваються над головою одного світлого видіння, яке виросло в лісах. З лісів воно вийшло у світ і в ліс повернулося, наче фея. Я з нею прогулююсь, на кожному кроці з нею зупиняюся і дивлюся, як літають мухи, як комарі дзижчать у сутінках і як у лісі її молоде, маленьке, ще незріле тільце тремтить від холоду, у суворому, величному, високому чорному лісі. І на одній зі стежок її зустрічає студент із містечка поблизу. Він лише запитує в неї, де джерело, і знову йде з тим самим світлим променем у серці, туди, де ліс шелестить і де вдалині шумлять бори. І травнева казка їх обох упряла у свою вуаль, вони навіть не зрозуміли, як це сталося».
Вілем Мрштік дуже поважав російську літературу. Його прагненням було стати письменником, який би посів у чеській культурі те саме місце, яке в російській посідає Тургенєв або Лев Миколайович Толстой.
Осінь. «Якось у другій половині дня я залишився один. Я відчинив вікно на схід і на мить зупинив свій погляд на задумливій зелені дерев, що відмирала... Ліси посиніли, акації пожовтіли, небо вкрилося шаром розірваних хмар. Крізь зелень виднівся лише дах і вдалині дві тополі. На косогорі, мов дві чорні кулі, припали до землі крони дерев, і в тиші розсунутих гілок під вікном сипалися, тремтіли, наче золотий дощ, падали на землю жовті пелюстки білих акацій. Падали, падали, і ґрунт золотився від них, наче його облили. Від пасовища неслися звуки валторни, внизу співав півень, у сараях гриміли верстати і здалеку пролунав свисток потяга. Його гострий звук криком пролетів сутінковою тишею і згас у темряві... Годинник на вежі показував шосту, мить, коли ще недавно стояв славний, білий день».
Проте чеські критики завзято відмовлялися визнавати Вілема талановитим. Майже всі його твори мали успіх лише після смерті, і це чутливий Вілем переживав дуже важко. Під час свого перебування у брата Алоїса він також почав пристрасно займатися бджільництвом. Коли в 1912-му році бджоли Вілема Мрштіка захворіли на невиліковну хворобу, і їх довелося знищити, Вілем цю втрату психічно не переніс і вирішив накласти на себе руки. Однак його брат Алоїс і багато інших були переконані, що головною причиною його смерті була байдужість чеських критиків і читачів до його творчості. Справжній успіх прийшов лише після Першої світової війни й продовжується до наших днів.
Міхал Лаштовичка
Переклала Світлана Стрельчук
