Коротка історія суму

Сум – частина людського життя. Проте століттями йдуть суперечки про його сутність і про те, чи можна з ним впоратися. Кажучи простою мовою, сум – це природна реакція організму на складну ситуацію. Вам сумно, коли ваш товариш від'їжджає чи помирає домашній улюбленець. Коли ваш друг каже: «Мені сумно», - ви зазвичай відповідаєте питанням: «Що трапилося?». Проте ваші припущення про зовнішню причину суму відносно нові.

Лікарі у Стародавній Греції вважали інакше. На їх думку, сум у наших тілах представлений чорною рідиною. Відповідно до їх теорії, тіло і душа людини керувалися чотирма рідинами чи соками, і їх співвідношення впливало на здоров'я і настрій. Слово «меланхолія» походить від грецького «melaincholia», що означає «чорна жовч». Сік, який, як вважалося, викликає сум. Змінюючи дієту і застосовуючи деякі медичні прийоми, можна було привести свої внутрішні соки у рівновагу. Незважаючи на те, що сьогодні ми знаємо значно більше про те, як функціонує тіло людини, грецькі ідеї про сум можуть співвідноситися якщо не зі звичайним сумом, який ми всі часом відчуваємо, то з клінічною депресією. Лікарі вважають, що певні типи тривалих емоційних станів, які неможливо пояснити, принаймні частково пов'язані з хімією мозку, тобто з сукупністю присутніх у ньому хімічних елементів. Як і в грецькій системі, зміна балансу цих речовин може докорінно змінити нашу реакцію на будь-які, навіть найскладніші обставини.

Також з давніх часів люди намагаються визначити цінність суму. В цих суперечках наводиться доволі значущий аргумент, що сум не лише неминучий, але й необхідна частина життя. Людина, котра не відчула суму, не може вважатися повноцінною людиною. Багато хто з мислителів стверджує, що меланхолія життєво необхідна для того, щоб набратися мудрості. Роберт Бертон, який народився в 1577 році, протягом життя вивчав причини і сприйняття суму. У своїй праці «Анатомія меланхолії» Бертон написав: «Від великих знань більше прикрості». Поети-романтики початку 19 століття вважали, що сум дозволяє нам глибше сприймати інші глибокі емоції на кшталт краси та радості. Зрозумівши сум дерева, яке втрачає листя восени, ви глибше зрозумієте кругообіг життя, завдяки якому весною розквітають квіти.

Здається, що мудрість і емоційний інтелект стоять доволі високо на піраміді людських потреб. Чи є вигода від суму на більш низькому, осяжному, можливо, навіть еволюційному рівні? Вчені вважають, що спочатку саме плач і занурення в себе допомагали нашим пращурам зміцнити суспільну рівновагу й отримати необхідну підтримку. Сум, який протиставляється гніву і насиллю, був виразом болю, що миттєво привертало оточуючих до людини, котра страждає. Це сприяло розвитку як тієї сумної людини, так і всієї спільноти. Можливо, сум допомагав людям об'єднуватися, що надзвичайно важливо для виживання.

Водночас багато хто цікавиться, чи відрізняються страждання різних людей? Поетеса Емілі Дікінсон писала: «Я вимірювати приречена будь-яку зі скорбот. Я знати хочу, моєї вона сильніша чи слабша». У 20 столітті медики-антропологи, зокрема Артур Клейнман, грунтуючись на тому, як люди говорять про біль, припустив, що всі емоції універсальні, і що культура, особливо мова, можуть впливати на наше сприйняття. Коли ми говоримо про розбите серце, ми переймаємося почуттям розбитості. А от у суспільствах, де говорять про зранене серце, сприйняття і відчуття можуть різнитися.

Деякі сучасні мислителі цікавляться сумом як протиборством суб'єктивності та реальності. Вони роблять ставку на технологію в цілях повного викорінення страждань будь-якого виду. Девід Пірс припустив, що за допомогою генетичної інженерії та інших сучасних технологій можна змінити не лише спосіб сприйняття людьми фізичного й емоційного болю, але й устрій всієї світової екосистеми для того, щоб у дикій природі тварини не страждали. Свій проєкт він називає «райське проєктування». Проте чи є щось сумне у світі без суму? Мабуть, наші печерні пращури й улюблені поети від такого раю лише б втекли.

Насправді щодо суму є два факти, з якими погоджуються абсолютно всі. По-перше, більшість людей коли-небудь відчувала сум. І, по-друге, один із кращих способів впоратися з ним – це поділитися, намагатися описати те, що, здається, неможливо описати. Кажучи словами Емілі Дікінсон: «Надія окрилена давно в мені живе, безтурботно просвітлена без утоми співає».

Переклала Irina Klassic