14-12-2021 Ліна Костенко 315

Неологічні експерименти Ліни Костенко на тлі словотворчості шістдесятників

Ліна Костенко. Критика. Неологічні експерименти Ліни Костенко на тлі словотворчості шістдесятників

Галина Вокальчук

Творення авторських номінативних одиниць — невичерп­не джерело поповнення національного лексикону. Попри фор­мальну й значеннєву специфіку, авторські новотвори нерідко містять національно-культурний компонент мовної семантики і репрезентують не лише індивідуальне світосприйняття пись­менника, але й характерні ознаки національного менталітету, у високохудожній формі вербалізують актуальні для соціуму фрагменти позамовної дійсності, заповнюють наявну в кон­кретному комунікативному акті мовно-естетичну нішу.

Цілком закономірно, що особливу увагу науковців привертало вивчення ідіолектів визначних майстрів слова,чия словотворчість мала значний вплив на збагачення загальномовного лексикону. До таких мовних особистостей належать поети-шістдесятники, зокрема Ліна Костенко. Поетичний словник авторки налічує близько 280 оригінальних найменувань. Аналіз частотності використання авторських лексичних новотворів (АЛН) у пое­тичних текстах авторів ХХ ст. (Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект). — Рівне, 2004. — 524 с.) виявив, що Ліна Костенко належить до найактивніших експериментаторів у галузі індивідуально-авторської лексичної номінації, серед яких — В. Барка, А. Малишко, М. Семенко, П. Тичина, І. Драч, М. Рильсь­кий та ін.

Новотвори Ліни Костенко мають різний частиномовний статус і формальну новизну. Найактивніше поетеса створює іменникові інновації (засвідчено понад 150 одиниць). Друге місце посідають прикметникові АЛН (понад 60 одиниць), тре­тє — дієслівні (понад 40 одиниць). Незначне місце в поетично­му лексиконі Ліни Костенко (як загалом і в лексиконах інших поетів минулого століття) мають прислівники (близько 20 АЛН), займенники (моїсенький), предикативи (птично, пташно).

Із-поміж оказіонально-предметних номінацій чільне міс­це посідають іменники зі значенням конкретності, причому індивідуально-авторські назви осіб (НО) формують найчис- ленніше угруповання — близько 40 одиниць. Новотвори (з ура­хуванням їхнього значення в контексті) позначають осіб зо­крема за: 1) фізичними ознаками: дужень, хлопець-хорошень; 2) інтелектуальними ознаками: напівнездара, напівталант, дур- ноло бець, лицар-недотепа; 3) характерологічними ознаками: фарфоролиз; 4) родом занять: новинкар, великовоїн; 5) соціальним станом: корол|я, півгетьмана, домодержавець; 6) ситуа­тивним станом: зволенник, задиба та ін.

Характерно, що шістдесятники, серед них і Ліна Костенко, створювали оригінальні НО за ознакою ‘поетична діяльність / інша діяльність, пов'язана зі словом / мовою': опівнічник-поет, поет-автомат, не поет, масткослов (Л. Костенко), пор.: пів-поета, чвертьпоета (В. Стус), поет-митець-хвилозоп (О. Забужко), поет-пустунець (В. Коротич), словотворець (М. Сингаївський), словобагач (С. Гостиняк) та ін.

Несподівані для української мовної свідомості окремі ство­рені поетесою власні НО, як-от: він мав ім'я нечуване у сві­ті:/ По-Лицю-Дощ... Трикомпонентні антропонімні АЛН не характерні для узуального словотвору, однак типові для мов американських індіанців, про яких ідеться в контексті. Дво­компонентні ж образні номінації — типова ознака мови усної народної творчості, через що АЛН на зразок Лада-Либідь зберігає виразні значеннєві й дериваційні зв'язки з українським фольклором: Які ж були вони вродливі,/ три Лади-Либеді тоді!

У корпусі субстантивних АЛН виокремлюються й інші тематичні групи новотворів: 1) назви тварин: пралев, пракішка, праконяка, пракорова, прапес, кінь-мислитель, тур-переможець; 2) назви птахів: праптиця, прапівень, мислитель-чорно- гуз, кажан-чепіргач; 3) назви частин тіла істоти: хиль-голова, ву-ву-ву-вухо, рука-митар, кремінь-ноженята; 4) назви рослин: іноплемінник-дерево, яблуко-гібрид, яблуко-недоквас; 5) назви елементів ландшафту: нетеч-калабаня, синета-ліс, дорога-безконечниця та ін.

Найбільш репрезентативні такі лексико-семантичні групи АЛН зі значенням абстрактності: 1) назви емоцій, психологіч­них станів особи: божемилля, покинутість, позосталість, передщастя, усправедливлення, прапам'ять, пралють; 2) назви зовнішніх ознак істот: карість, чорнобрів'я; 3) назви дій, про­цесів та їхніх результатів: ремигайлівка, мискоборство, при- чіпенька, придибунок.

Неологічні експерименти Ліни Костенко загалом відбува­ються у руслі словопошуків шістдесятників, а тому й психо- лінгвальна креативність поетеси органічно вписується у притаманні цьому часові тенденції індивідуально-авторської но­мінації.

Зокрема, слід відзначити активне творення АЛН на основі поширених у мові фольклору опорних слів-образів, які міцно вкоренилися в мовно-поетичну практику. Трансформуючи традиційну форму фольклорних засобів, поети досягали есте­тичного ефекту, який значно посилювався від уживання та­ких АЛН в умовах нового контексту. У структурі АЛН Ліни Костенко наявні такі слова-образи: сонце — сонцеповорот, крило — одкрилатіти, вечір — вечір-мисливець, вечір-мулат, звечоріння, світ — скоросвіт, небо — безнебний, зірка — антизірка, душа — щодуші, камінь — камінь-трута та ін.

Значна частина АЛН утворена за традиційними для народ­нопісенної творчості моделями, зокрема: а) поєднанням сино­німічних слів (понять): пружинно-спіральний (Л. Костенко), пор.: борвій-буран, хрусті-кості, політати-поширяти, страх-жах (І. Драч); б) зрощенням: невір-земля, дядько не-минай-корчма, край ойчистий (Л. Костенко). Семантика АЛН ойчистий неоднозначна: можна припустити, що АЛН є результатом зрощення слів ой+чистий (вигук ой! — невід'ємний компонент українських пісень, під які стилізовано поетичний контекст). З іншого боку, АЛН, можливо, мотивований перенесеним на український ґрунт польським словом ojczysty (вітчизняний, рідний, отчий). Новотвору, отже, притаманний певний синкре­тизм значення, пор.: нерозрийгорби (І. Драч), перекотибіль, перекотигоре, перекотидуша, перекотисовість (Р. Кудлик); в) паронімічним (нерідко й семантичним) зближенням сег­ментів твірних слів: гаркота-гармата, гіпопотамо-гіпотонічний (Л. Костенко), пор.: течія-утеча (М. Вінграновський), царство-моцарство (І. Драч), чара-почвара, кінь-скакінь (І. Ка- линець), бондарівна-бандура (Ір. Калинець) туга-наруга (П. Дорошко) та ін. Активне освоєння шістдесятниками паронімічних можливостей української мови — одна з найхарактерні­ших ознак їхньої мовотворчості.

Продовжує і розвиває Ліна Костенко мовно-естетичну тра­дицію створення АЛН на позначення понять, пов'язаних із лексико-семантичним полем «мова, слово». Її новотвори слово- брила, слово-філігрань поповнили ряд АЛН зазначеної семанти­ки, пор.: слів'ятко, словище (В. Затуливітер), словисько (Б. Нечерда), слово-кат, слово-зернина, слово-первоцвіт (М. Вінграновський), словонебо, словошлюб, словобуцегарня (І. Драч), слово-промінь (А. Таран), барва-слово, серце-слово (О. Ющен­ко), слово-сповідь (Г. Чубач) та ін.

Характерне для мовостилю Ліни Костенко утворення склад­них і складених АЛН із колірним компонентом, зокрема з кольоративом чорний — чорнобрів'я, чорноміський, чорно-ятряний (Л. Костенко), пор.: морозночорний, чорномажорний, чорно-сонячний (І. Драч), чернечо-чорно-чорний, чорносилий (М. Вінграновський), чорноглибий (І. Світличний), чорнохлібний (В. Затуливітер) та ін.

Зафіксовано інновації від власних назв, зокрема гідронімів: дніпровість, супоєний (Л. Костенко), пор.: р. Лютіж, р. Стугна — неосемантизми на позначення емоційного стану лютіж (І. Драч), лю|тіж, стугна (М. Вінграновський).

Авторській стилістиці властиві утворення з нумеративним компонентом (переважно у функції інтенсифікатора: праперший (Л. Костенко), пор.: першотворчий (В. Затуливітер), народоперший (М. Вінграновський).

Активні у мові письменниці утворення оказіональних форм прикметників, прислівників у вищому, найвищому ступенях порівняння, дієприкметників: татаріший, всьогіше, непродощимий (Л. Костенко), пор.: наймагнітніший (В. Затуливітер), найсемигрішен (І. Калинець), роздівочений (М. Вінграновський), рабований (В. Стус) та ін.

Ліна Костенко конструює прості за структурою прислівники, первинно мотивовані іменниками (із дериваційного погляду — прикметники, нерідко оказіональні): маслакувато, орган­но, сіромашно, цвітасто, пташно, птично (Л. Костенко), пор.: змійно, кларнетно (І. Драч), колосково, короговно, крильно, нивно (В. Барка), медно (І. Калинець), кленово (І. Сокульський).

Отже, словотворчість Ліни Костенко загалом суголосна за­гальним тенденціям пошуку нових мовно-виражальних засобів, характерних для поезії 60-х років ХХ століття.

Водночас словесні експерименти Ліни Костенко мають спе­цифічні ознаки. Так, спостерігаємо апробацію словотворчого й семантичного потенціалу префіксів, що виявлялася у створенні: а) рідкісних інновацій зі здвоєними префіксами, які викону­ють функцію інтенсифікаторів експресивності при одночасній частковій нейтралізації значення, вираженого твірною осно­вою: розперетричі, безнемірний, безнемірність; б) одноструктурних новотворів, напр.: іменники з конкретним значенням — праворота, прадерево, пракішка, праконяка, прапівень, пракорова, прапес, пралев, праптиця, прамісто; іменники з абст­рактним значенням — пралють, прапам'ять; прикметників — пралютий, праперший. Частотними виявилися префікси без- — безнебий, безшабельний, бездеревний; не- — непоет, несприяння, неоднозгідний, непродощимий; од- — одкрилатіти, одкам'яніти, одіснувати, оддаленілий; роз- — розголосний, розджохатися, розхряпнем.

Більшість новотворів Л. Костенко має виразне стилістичне забарвлення (яке досягається внаслідок маркованості мотиву­вальних слів) — розмовне: дурнолобець, дурноп'ян, доглупати; книжне — благофортунний, домодержавець, етрускоїндий.

Зрідка для найменування суто українських реалій поетеса використовує іншомовні дериваційні засоби, унаслідок чого з'являються несподівані для української мовної свідомості АЛН: От ми такі і є в очах Європи —/ Козакко, чернь, поспільство для ярма... (пор. із узуальними лексичними запозиченнями ба­роко, рококо і под.).

Чимало номінативних одиниць у поетичному лексиконі Ліни Костенко викликають сумніви стосовно кваліфікації їх як ав­торських новотворів, напр.: пихиць, рябомизий, суверделити, хлипучий, понашевкуватися та ін. Як слушно зауважив Г. М. Ко­лесник у коментарях до словника новотворів Павла Тичини, встановлення належності слова певному письменникові — «справа зовсім не така легка і проста, як це може видатися на перший по­гляд. Часто буває важко з певною достовірністю встановити, чи [...] слово поет створив сам, а чи воно було почуте і запозичене ним із народних уст. Адже в народно-розмовній мові весь час з'являються нові слова [...], бо в ролі мовотворця виступає кож­на людина [...] Не виключена можливість того, що до словника новотворів [...] потрапило якесь слово, узяте поетом із живої мови народу, яку він глибоко знав і безперервно вивчав» (Колес­ник Г. М. «З'являються нові слова у мові» // Тичина П. Квітни, мово наша рідна! — К., 1971. — С. 197). Отже, у складних ви­падках ідентифікації номінативної одиниці як АЛН велику до­помогу надають дослідникові спеціальні лексикографічні дже­рела, зокрема словники діалектизмів. Відсутність достатньої кількості словників, що фіксують діалектизми різних регіонів України, зумовлює безпідставне зарахування багатьох слів до АЛН. У зв'язку з цим перед лексикографами стоїть чимало актуальних і перспективних завдань.

На нашу думку, існує кілька основних причин появи АЛН у поезії Ліни Костенко. Це насамперед: виявлення ставлення автора до позначуваного денотата, потреба уточнити значення узуальної лексичної одиниці (церква-кам'яниця), потреба при­вернути увагу читача до важливих ознак об'єкта, прагнення образно назвати предмет, явище, поняття (горобець-хвилина, кінь-мислитель), пошук оригінальної рими (дібровість — дніпровість), спроби досягти певного стилістичного ефекту, най­частіше іронічного, комічного тощо.

Новотвори Ліни Костенко розкривають невичерпні вира­жальні можливості мови, віддзеркалюють особливості укра­їнської мовно-поетичної картини світу.


Читати також