19-12-2021 Мистецтво 231

Єжи Ґротовський. Що таке театр?

Єжи Ґротовський. Що таке театр?

1

Наш сусід, поважний чоловік, меценат — у бездоганному новісінькому костюмі, з метеликом і в лакованих туфлях — зустрічає на сходах сусіда з квартири навпроти, настільки ж елегантного, як і перший, що ніби зійшов зі сторінки журналу. Зненацька вони дають один одному ляпаса і йдуть далі кожен своєю дорогою. Вражені побаченим, ми говоримо: «Справжній театр!», і повторюємо популярну помилку, яка полягає в тому, щоб вважати театр подією, ланкою в ланцюгу подій життя, «частиною життя».

2

Це майже трюїзм: «частина життя» не може бути театром, бо копіювання життя не може мати нічого спільного з театральною творчістю, та й взагалі з мистецтвом.

Що ж таке мистецтво? Можна відповісти метафорично, що мистецтво є (більш-менш усвідомленим) способом пізнання світу в аспекті його єдності з нами самими, способом пізнання себе самого в аспекті нашої єдності з об’єктивним світом (з «людьми та природою»). Художник, говорячи про світ, говорить про своє «я». Глядач, пізнаючи світ, відображений у творі мистецтва, пізнає своє «я». Твір мистецтва є нічим іншим, як маніфестацією стирання цього кордону.

Власне, у тому, наскільки мистецтво виявляється не об’єктивним ставленням, а суб’єктивним баченням, людським поглядом, що заворожений жахом та красою світового танцю, і полягає очищувальна сила мистецтва. «Повернення» до єдності. Але це особливе «повернення»: індивід «пізнає» себе не як об’єкт, а як суб’єкт нескінченного світу, його свідомість. Індивід (більш-менш усвідомлено) переживає в досвіді — за допомогою мистецтва — свою вічність у вічності мінливого потоку буття. Це «мирське безсмертя», що є справжнім.

Театр, як і будь-який інший різновид мистецтва, починається з бачення, з індивідуальної правди. Із суб’єктивного бачення драматурга — у плані сценічного простору; із суб’єктивного бачення акторів — щодо ролі; із суб’єктивного бачення режисера — щодо цілісної форми спектаклю, цілісності твору театрального мистецтва. Театр розпочинається з композиції. Не з подій, а зі створення композиції «на основі» подій, з наповненням їх конкретним, людським «я».

3

Але тут виникає нова проблема. Продовжимо аналіз на прикладі тривіальної історії з ляпасами. Якщо ми візьмемо за основу подію, про яку йшлося, і, припустімо, захочемо скомпонувати її як «гумореску» на тему двох закоханих чоловіків похилого віку. Тоді, по-перше, ми напишемо й покажемо сцену, у якій пан Х застає даму свого серця, пані Y, в інтимному товаристві з паном Z. Потім, наголошуючи на елегантності обох чоловіків, ми демонструємо сцену, про яку вже йшлося, сцену з ляпасами. І, нарешті, компонуємо сцену поєдинку між паном Х та паном Z у присутності болісно збуреної пані Y. Все разом назвемо «Останній поєдинок». Те, що сталося в результаті, є вже не «частиною життя», а «композицією на основі подій». Але чи це буде театром, мистецтвом театру? Композиція, про яку йшлося, не пронизана особистістю митця (автора, актора, режисера), його баченням, його «філософією». Вона пронизана чимось таким, що лежить поза індивідуальністю: масовим «смаком», примітивною, вульгарною «хохмою».

Отже, ми стикаємося з новою дилемою: «театр», який обслуговує уподобання широкої публіки («псевдотеатр», або «солідний театр», «театр» як «професія», псевдомистецтво), і театр із філософськими амбіціями (театр як вираз художньої творчості). Очевидно, що філософські амбіції не означають смертельну серйозність. Філософські амбіції можуть так само успішно реалізуватися через «жарт», «фарс», «веселість». І навпаки, масовий театр зовсім не обов’язково має зводитися до «хохм», з таким самим успіхом він може реалізуватися і як банальна мелодрама. Такий поділ, звичайно, є спрощенням, рідко можна зустріти обидва згадані різновиди в чистому хімічному вигляді, частіше це змішані форми, про які можна хіба що сказати, що в них домінує той чи інший елемент. Але проведення такої лінії розділу дає змогу легше усвідомити мету театру, його, вибачте за немодну термінологію, людський обов’язок.

4

Продовжуємо примітивний приклад із «рукостисканнями». Візьмемо за початок ту сюжетну конструкцію, що вже наводилася раніше:

1. пан Х. застає пана Z. з пані Y. на місці злочину;

2. сцена взаємного обміну ляпасами на сходах;

3. поєдинок у присутності пані Y.

Додамо сюди елегантність обох панів та гротескність їхніх «старечих» залицянь до не менш гротескної пані Y.

Допустимо також, що ми представимо обох кавалерів як мрійників, чиї мрії розбиваються, зіткнувшись із життям. Що кожен з них по-своєму шукає ту особливу цінність, яка виводить людину із самотності та егоїзму, що все їхнє життя, знов-таки в кожного по-своєму, пішло на те, щоб добитися симпатії, любові, взаємного людського визнання. І, нарешті, коли вони стоять віч-на-віч із гротескними (на теперішній погляд) шаблями в руках, обох веде один і той же намір: померти. Це боротьба за «честь чи смерть»…

Компонуючи під таким кутом усю тканину сценічних дій, очищаючи її від усіх банальних дрібниць, але не уникаючи комізму, гротеску, карикатури, можна створити сценічний твір, що межує з поезією, найінтимнішими людськими зізнаннями, що межує філософією, пошуком «сенсу життя», сенсу жертв, визволенням із самотності.

5

І ще одне: з тієї самої безперервної послідовності подій, яка послужила нам для показу масового «театру», тепер ми створили композицію з філософськими амбіціями. Якщо та сама схема сценічних подій (у нашому прикладі виконуваних драматичних ролей, драматичного тексту ролей) послужила нам для демонстрації двох протилежних цінностей: масового «театру» й театру з філософськими амбіціями, чи не означає це, що сюжетна схема, драматичний текст не визначає спектакль?

На це питання важко дати однозначну відповідь. І так, і ні. Одне мені видається очевидним. Так само, як події життя стають темою творчості драматурга, так і сама творчість драматурга (його тексти) стають основою, темою творчості театру. Творчий театр.

Опубліковано в журналі «Польський щоденник», 23 — 24 серпня 1959 № 200 (4821), стор. 6.

Переклад: Юлія Дорош


Читайте также