Феномен таланту (до вивчення життя і творчості класика румунської літератури Михаїла Емінеску. 10 клас)
Степан Келар
Михаїл Емінеску (1850-1889) - останній романтик в європейській літературі. Йому випало жити в бурхливий час, коли у народів балканських та інших країн цього континенту пробудилася національна самосвідомість і вони прагнули визволити себе від соціального пригнічення та іноземного поневолювання.
Коли два князівства - Валахія та Запрутська Молдавія об'єдналися в єдину державу Румунію (1859), хлопчикові Михаїлу Еміновичу (його справжнє прізвище) виповнилося 9 років. І саме цього року батько відвіз його до Чернівців і влаштував до третього класу початкової школи.
Румунія стогнала під турецько-османською п'ятою, а Буковина, де жила родина Еміновичів, входила до складу Австро-Угорської імперії.
Коротким було життя поета Всього 39 років відвела йому доля. Змучений соціальною невлаштованістю та нужденністю, виснажений та зацькований, він помер у психіатричній лікарні.
У сучасних Емінеску літературних колах одразу помітили в його натурі неабиякий поетичний дар, але не поспішали одарювати його лаврами. Ніхто з улюбленців розкішних салонів не міг погодитися з тим, щоб визнати за «плебеєм» безперечну перевагу. Ніхто з них не хотів на фоні його таланту виглядати блідо. І вони всіляко принижували художню і змістовну цінність емінескових творів.
Та час усе поклав на свої місця. Ім'я поета увінчане славою, а його самого визнано як одного зі світових геніїв.
«Емінеску по праву став зіркою першої величини на небосхилі сучасної культури, - зазначалося на одному з урочистих вечорів, що відбувся за рішенням ЮНЕСКО на честь 100-річчя з дня смерті поета. - Він щиро дарить нам світло краси і добра. Не в'яне актуальність його творів, у яких поет звертається до соціальних, філософських і громадянських тем. Уся його творчість просякнута ідеалами гуманізму, співзвучних нашій епосі».
Безперечно, Емінеску став уособленням поета, який усю енергію свого розуму, усі чисті пориви душі віддавав пошукам Істини. Щоправда, на цих нелегких пошукових шляхах він зазнавав і розчарувань, але ніколи не зраджував Істині. Ледь оправившись від чергового удару долі, він продовжував свій пошук ідеалу вищої справедливості. При цьому поет не спокушався дріб’язковим правдолюбством, а намагався зрозуміти і викрити корені соціальних негараздів і недосконалості суспільного життя. Він піднімався над ефемерним і стверджував неминущість краси і любові, людської гідності, духовних надбань народу.
Головне місце в художній творчості Михаїла Емінеску посідає лірика. Він постійно звертається до народної поезії, до її кращих традицій. Саме звідти, з тих незакаламучених джерел він черпав ясність і простоту, наспівність і мудру змістовність своїх творів. Але народні мотиви, відомо, були тільки основою, так би мовити, національним грунтом, на якому проростала його поезія. В самих же творах поета ці мотиви, наповнені великими почуттями і опромінені розумом генія, набували вищого звучання.
Як справедливо зауважив молдавський поет-академік Андрій Лупан (1912-1992), «Вершини духа виблискують не тільки в його бентежності, але - навіть більше - в його блискавоподібній уяві і фантазії, в його філософських побудовах, у полум'яній поезії його кохання, у драмі його жадань і розчарувань. В алмазному грануванні мови».
Розглянемо два твори поета, включені до навчальної програми.
Це - «Розтлінні молодики» та «Лісе, чом гойдаєшся» (новий переклад: за програмою ця поезія має назву «Чом ти, лісе, стомлено»).
Сатирична поезія Михаїла Емінеску «Розтлінні молодики» належить до найбільш виразних творів громадянсько-патріотичного звучання. В ньому відчуваються мотиви глибоких переживань поета, чітко проглядається його соціальна і моральна позиція, зримо постає неприваблива картина того життя, в якому перебувало тоді все суспільство і, особливо, молоде покоління. Разюче слово своєї сатири поет спрямовує проти численних пороків, які володіють розумом і душами ситих, лінивих, нікчемних молодиків. Поет звертається безпосередньо до носіїв цих пороків, сподіваючись розбудити їх совість.
[…]
Лейтмотив твору вгадується вже з перших рядків. Це думка про те, що молоде покоління, яке мало б стояти на висоті тих значних і відповідальних завдань, що висунула історія на даний момент, опинилося осторонь.
Воно виявилося байдужим до інтересів свого народу, до долі своєї вітчизни, до тих подій, що відбувалися в житті суспільства. І це в той час, коли в надрах народу помітно зростало чуття самосвідомості та національної гідності, пробуджувався дух боротьби за національне та соціальне визволення.
Замість того, щоб разом із народом активно боротися за втілення ідей справедливості, брати участь у рішенні пекучих проблем, які стояли перед країною та суспільством, молодь віддавалася порокам, упивалася низькими пристрастями.
Поет глибоко усвідомлював, що той небачений егоїзм, яким отруєне молоде покоління, призводить не тільки до морального убозтва та духовного занепаду, але - що страшніше - до виродження власне людяності. Тому він з таким благородним гнівом і з такою турботою звертається до молоді.
Як бачимо, поет, кидаючи в обличчя молодикам суворі звинувачення в їх нездатності до сприйняття голосу ліри, до світлих думок, до виявлення сили волі, цим самим намагається викликати в них якусь відповідну реакцію (ображення, обурення), тобто розбудити в їх душах почуття власної гідності, пориви благородства, інакше кажучи, стріли емінескової сатири націлювались на самолюбство молодиків, відповіддю на що б вони мали довести свою здатність бути корисними для вітчизни, достойно служити народові.
І хоча кожен рядок поезії «Розтлінні молодики» несе в собі гостросатиричні елементи і звучить нещадно, мета цієї сатири - не знищення «об'єктів критики», а їх пробудження, духовне очищення і повернення на шлях чесного служіння світлим ідеалам, вітчизні. В цьому - одна із характерних ознак гуманізму багатьох поезій Емінеску.
Біль поета, його гіркі роздуми, що знайшли яскраве вираження в цій поезії, виникали із розуміння, що саме молоді сили, які могли б достойно виявитися в служінні високим ідеалам, розтрачуються марно.
Та спроби поета розбудити совість цих молодиків, якісь благородні почуття були даремні. В його наступному запитанні відчувається не тільки декотра підвищеність тембру, а й наростання тривожних нот.
Нарешті, поет звертається до такого аргументу, як героїчне минуле, славні діяння і подвиги предків.
[…]
Якщо серця «мертвих за життя» не відгукуються на палкі заклики, то, можливо, їх зможуть запалити великі діяння і звитяги предків, думав поет, малюючи картини боротьби народів за найвищі ідеали - ідеали свободи, справедливості, добра.
Символ «воскреслого Риму», як і всі інші атрибути, поет вживав не просто як ілюстративних приклад, а для того, щоб нагадати нащадкам, що вони мають бути гідними своїх славетних предків і вірними їх заповітам.
Звичайно, захопившись патріотичною темою, Емінеску ідеалізував минуле, малюючи його як час, коли в суспільстві нібито царювала велика порядність, справедливість, начебто й не було гострих соціальних проблем, ненажерливі і жорстокі бояри не пригнічували власний народ, не зраджували його (про що розповідають, зокрема, і численні твори фольклору). Але в цьому нетреба вбачати якесь порушення історичної правди, адже поет не візує рядки історичної хроніки, а закарбовує все визначне в художньому творі. Тому створені поетом картини минулого слід розглядати як художній засіб, покликаних надати сильнішого звучання патріотичності.
В поезії «Розтлінні молодики» нема прямого згадування про такі події, як Французька революція, ідеї якої надихали народ сучасної поетові Італії на боротьбу проти австрійських поневолювачів, але мотиви цих подій явно відчуваються.
Зрозуміло, що боротьба італійського народу за свою незалежність могла надихнути Емінеску на створення рядків, в яких він закликає повстати проти гнобителів. А тоді, як відомо, румунський народ також стогнав під ярмом австрійської монархії.
Розглядаючи поезію «Розтлінні молодики», ми неодмінно відзначаємо проблемність цього твору, його цілковиту зрілість щодо форми, чітку соціальну позицію автора. І в нашій уяві виникає думка, що подібне могла створити людина з великим життєвим досвідом і сформованим світоглядом, яка дотримується певних філософських концепцій, гостро відчуває і глибоко розуміє проблеми сучасного життя, володіє тонким інструментом огранювання слова.
Насправді ж поезію «Розтлінні молодики» Емінеску створив у 16-річному віці, практично ще будучи зовсім молодим хлопцем. Це ще більше вражає.
Що ж спонукало юнака до створення цієї сатири?
Відомо, що Емінеску, ще навчаючись, постійно перебував у матеріальній скруті. Не бажаючи обтяжувати багатодітних батьків, юнак залишає гімназію і намагається самостійно заробляти на хліб. У пошуках заробітку він мандрує по Трансільванії, Мунтенії, Молдавії.
Гіркі роки блукань і злидні були для юнака не тільки іспитом власного духу, вони стали такою своєрідною школою глибокого пізнання реального, неприкрашеного, важкого життя трудового народу і розкошування ситих, цинічних, погрузлих у численних пороках представників привілейованих станів. Безумовно, юне серце поета не могло залишатися байдужим до того, що діялося у світі, з чим доводилося стикатися молодому блукальцю на кожному кроці. Ці важкі враження та власні спостереження дуже рано стали предметом нелегких роздумів і, безперечно, стимулюючим чинником його такої ранньої зрілості.
Слід нагадати, що до появи «Розтлінних молодиків» у пресі 1869, Емінеску вже встиг надрукувати в будапештському журналі «Сім'я» кілька поезій, у яких звучать романтичні мотиви. Вони ще не складають суцільної світоглядної картини, яка б давала можливість скласти певну уяву про потенційні можливості і перспективність їх автора.
Інша справа - «Розтлінні молодики». Це його перший твір із чіткою соціальною визначеністю.
У ньому визначилися ті ідеї і проблеми, які знайдуть продовження й розвиток у творах зрілого Емінеску, таких як «Ангел і демон», «Імператор і пролетар» та інші. Це свідчить про те, що поет все життя був послідовним захисником вищих інтересів людини, свого народу, боровся за його щасливу долю.
У своїх творах Емінеску часто звертається до образу лісу. Він виступає у його поезіях як символ вічного, прекрасного. Ліс не тільки краса природи, а й уособлення могутності, гармонії, мудрості. Поет наділяє його кращими людськими властивостями. У поета в образах лісу, дерев, усе прекрасне, що є в людині, наче зливається з красою природи в єдину гармонію. «Лісе мій, лісечку». «Шум лісу», «На лісовій галявині» - це назви, які безпосередньо вказують на зміст творів. У поезії «Казка лісу» поет дай таке визначення: «Ліс - владика всемогутній». Серед творів цієї теми виділяється вірш «Лісе, чом гойдаєшся».
Ні вітер не б'є, ні холодний дощ не січе, а ліс чомусь сумно гойдається, гне додолу гілля. І коли до нього звертаються із запитанням, чому він гнеться, його відповідь така:
…Вже пройшла моя пора.
Але це поки що тільки загальне визначення причини. Далі іде її детальне розкриття.
Ліс сумує від того, що на порозі вже зима, що його покинули птахи, в тому числі й співунки, що, відлетівши «в края чужинні», забрали з собою його «щастя й думки». Про це ліс і шепоче, сподіваючись, що його біль хтось відчує.
Але ця поезія не тільки, чи може не стільки про ліс. За філософською алегорією чітко впізнається людина зі своєю долею, її роздуми над власним життям. Коли ти молодий, сильний, красивий, даруєш усім щедре проміння добра, радість, добрі діяння - ти всім потрібний, до тебе всі горнуться. А коли ти гнешся під вагою років і нема вже сил, тоді ти залишаєшся кинутий усіма, лишаєшся у своїй одинокості.
Це одна з великих людських несправедливостей. Поет нагадує нам про неї, схиляючи наш розум до роздумів і, пробуджуючи в нашій душі людське благородство.
Лірика Емінеску, як і взагалі вся його творчість, вражала сучасників глибиною почуттів і думок, новітністю, чудовими барвами і чутливим співзвуччям того часу, коли жив і творив поет.
І сьогодні значущість цих властивостей поезії Емінеску анітрохи не втратила своєї первісної вразливості, сили, актуальності філософського мислення, звучання світлих почуттів, осмислення добра і зла. Навпаки, тепер, коли ми маємо численну кількість досліджень життя і творчості Емінеску, особистість великого поета, природно, постає перед нами в значно більшому і яскравішому світлі, а його поезія в найповнішому обсязі і висвітленні, ніж це могли бачити сучасники.
Минуло понад сто років відтоді, як поет покинув цей тлінний світ, але з плином часу не віддалився від нас, а, навпаки, став для нас навіть ближчим, більш сучасним, ніж був для поколінь, з якими він жив одночасно в другій половині XIX століття.
Це пояснюється перш за все тим, що поет, незалежно від того, обирав він об'єктом своїх творів епізоди з історії народу, героїчні мотиви минулого чи переймався болями свого часу, прагнучи знайти через ідеали добра і справедливості шляхи позбавлення суспільства від духовного спустошення і соціальних хвороб, - він свідомо чи несвідомо спрямовував проміння своїх думок у майбутнє. Таким чином, поет наче нагадував про безперервність часів, а отже, про те, що вищі людські ідеали і вищі духовні цінності мають залишатися такими на всі часи, для всіх поколінь.
От чому Емінеску, дитя XIX століття, і сьогодні сприймається як найсучасніший поет, чиї твори полонять нас тонким ліризмом, співучістю, глибоким змістом, солодкими пахощами рідної мови.
У цьому і полягає феномен генія.
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 1. – С. 22-26.
Твори
Критика
