Михаїл Емінеску (До 110-річчя з дня народження)
В. Павленко
15 січня 1850 року в с. Іпотешті, Ботошарського повіту народився великий румунський поет Михаїл Емінеску. Батько його — колишній кріпак — намагався дати освіту всім своїм одинадцяти дітям, прищеплював їм любов до книг, до поезії. Майбутній поет рано полюбив народні пісні та казки. В його душі жило прагнення пізнати свою вітчизну, свій народ. Шістнадцятирічним юнаком Емінеску залишає батьківський дім і вирушає в мандри по рідній країні. Він побував в містах і селах Молдавії та Валахії, працював вантажником, конюхом, суфлером (в трупах Тардіні та Караджале), писарем в суді містечка Ботошань. Перебуваючи в самій гущавині народу, він прислухався до співучої й соковитої мови простих людей, вивчав чудову народну поезію.
У 1869-1874 pp. М. Емінеску слухає лекції у Віденському та Берлінському університетах, вивчає літературу і філософію, читає твори Пушкіна, Гоголя, Гете, Шіллера, Гейне, Гюго. Перебування його за кордоном збіглося з могутнім піднесенням революційного робітничого руху, з виникненням і падінням Паризької Комуни, що мала великий вплив на поета.
Повернувшись на батьківщину 1874 p., Емінеску прагне всі сили віддати народові. Він працює директором Центральної бібліотеки в Яссах, згодом одержує посаду інспектора шкіл повітів Ясси та Васлуй.
Емінеску відстоює ідею загальної демократичної освіти. Він намагається піднести рівень викладання в школах і поліпшити умови життя вчителів. Все це не могло не викликати незадоволення тих, хто понад усе боявся народної просвіти, і 1876 р. поета звільняють з посади.
З 1876 р. Емінеску працює в газетах «Ясський кур’єр» та «Час», і тут виступаючи як справжній друг народу. Публіцистична діяльність Емінеску була скерована перш за все на захист інтересів селян, на боротьбу з «чорною іноземщиною» — німецьким, австрійським та англійським капіталом, який по-хижацькому грабував багатства Румунії. В 1881 році Емінеску пише: «Все йде до того, що селянин наш починає нагадувати єгипетського феллаха. Там все належить чужоземцям, крім злиднів. Тільки вони національні, тільки вони єгипетські».
В своїх публіцистичних творах Емінеску веде нещадну і пристрасну боротьбу з буржуазною партією лібералів — апологетів капіталізму, які демагогічно твердили про прихід часів «процвітання» народу; гнівно викриває буржуазних журналістів як ідеологічних найманців капіталу, називаючи їх «поширювачами брехні».
Проте, не розуміючи справжніх шляхів поступу історії, не знаючи її законів та рушійних сил, він подекуди потрапляє в полон дрібнобуржуазних мрій та уявлень, властивих відсталій частині цього класу.
Тяжким і трагічним було життя поета (М. Емінеску помер 39 років, після тяжкої душевної хвороби), але могутньою і плідною була його творчість.
«Менш ніж за два десятки років своєї творчої діяльності Емінеску проклав новий шлях в румунській поезії. Як відважний водолаз, він проникнув через товщі міфології до найчистіших джерел народної лірики, і повернув її народові у вигляді прекрасно відшліфованих діамантів народної душі багатьох віків... Емінеску зробив великий стрибок у майбутнє. Протягом усіх наступних років після нього жоден румунський поет не зміг досягти тієї вершини, якої досяг Емінеску», писав М. Садовяну.
Незрівнянна роль Емінеску як геніального майстра румунської поезії. Він розкрив усю силу і красу рідної мови, запровадив нові ритми, свіжі рими, був новатором оригінальних реалістичних поетичних образів, відкинув заяложені штучні штампи.
Михаїл Емінеску — великий народний поет. Всі страждання і муки народу болючою луною віддаються в його серці, він дивиться на життя очима народу, і мужній і чистий голос його здіймається на захист знедолених і пригноблених.
Вже в перших віршах («З чужини», «До Буковини», «Чого тобі, Румуніє люба, бажаю» та ін.) юний поет висловлює патріотичні ідеї боротьби проти феодалізму, за національну незалежність об’єднаного румунського народу. В широко відомому вірші «Розтлінні юнаки» він гнівно картає румунську буржуазію, яка зрадила принципи революції 1848 р.
В багатьох своїх поезіях («Життя», «Тіні на полотні часу» та ін.) Емінеску зображує класовий антагонізм, викриває його економічні основи, послідовно розкриває і засуджує буржуазне суспільство:
їх золото важенне, достатки їх майбутні —
Все вижато з мозолів і поту бідаря.
Але Емінеску не розумів суті класової боротьби і не зумів побачити в пролетаріаті той клас, що перетворить світ.
Хоча поет іноді і приходив до песимістичних висновків, але він вірив у необхідність боротьби і вбачав у мистецтві велику силу. В своїх поезіях Емінеску виступає проти теорії «мистецтва для мистецтва» («Казка про Мирона», «Антропоморфізм»).
Надзвичайно емоціональний, щирий у своїх почуттях, поет створив також чудову любовну лірику.
Трагічна і яскрава постать М. Емінеску привертає вже невдовзі після його смерті велику увагу найрізноманітніших верств румунської громадськості. Починається гостра ідейна боротьба навколо його творчої спадщини. Буржуазні журналісти, намагаються довести, нібито Емінеску вірно служив буржуазному ладу, і з цією метою фальсифікують (а часто і приховують) його твори. Довгий час кращі його поезії були невідомі трудящим. Так, «Життя» після 1879 р. друкувалося з великими цензурними скороченнями, а гостро сатиричний твір «Наша молодь» взагалі був опублікований лише в 1905 р.
Тільки після встановлення в Румунії народно-демократичного ладу твори поета в усій повноті стали народним надбанням. Великою шаною і любов’ю оповите ім’я М. Емінеску в Румунії. Академія наук Румунії присвоїла йому посмертно звання члена Академії наук. Його твори виходять масовими тиражами. Але не тільки румунам належить цей великий поет — він по праву зайняв почесне місце серед кращих популярних письменників світової літератури.
Л-ра: Всесвіт. – 1960. – № 1. – С. 134-135.
Твори
Критика
