Феномен Леопольда фон Захер-Мазоха

Наталя Іваничук

«Реалізм починає закладати школу на слов’янському Сході... Найцікавішим та найвизначнішим представником цієї школи є малорос із Галичини, пан Л. Захер-Мазох. Він пише по-німецьки і знає свою мову (мається на увазі - українську - прим. авт.), його стиль вишуканий, сповнений колориту та пластики. Л. ф. Захер-Мазох виявляє намір вивільнитися від туманних абстракцій, якими огорнутий німецький роман, і прагне поринути в обійми повнокровного реалізму, в обійми поезії почуттів...» - писав популярний паризький журнал Ревю дю дьо монд» у 1870 році.

Ким же був цей «малорос», який зринув на німецькому літературному горизонті несподівано, наче гриб після дощу, і одразу ж завоював читацьку публіку, який без зайвої скромності писав про себе: «Жоден німецький автор, окрім Гете та Гайне, не був так пошанований та читаний усіма націями, як я.

Матіас Захер, іспанський предок Леопольда фон Захер-Мазоха, був у XVI ст. вояком іспанської кавалерії, потім одружився з донькою богемського дворянина й оселився у Празі. Дід, Йоганн Непомук, також був шляхетського походження, а батько, Леопольд, - директором поліції у столиці Східної Галичини, Львові. 1827 року він одружився з донькою Франца фон Мазоха, професора медицини, ректора Львівського університету. З 1838 року подружжя почало носити подвійне ім’я фон Захер-Мазох.

Єдиним дитям цього шлюбу був Леопольд-молодший. Він народився 27 січня 1836 року у Львові. Дитина була психічно неврівноважена, дуже квола і хвороблива, тож великої надії на те, що син житиме, батьки не мали. Хлопчика віддали годувальниці, українській селянці з підміського села Винники, і лише їй він завдячує своїм життям. Гандзя вигодувала і виходила його, від неї він навчився української мови. Сам Л. ф. Захер-Мазох згадував у своїх мемуарах, що Гандзя збудила його уяву, співаючи народні пісні та розповідаючи легенди й казки. Вони збереглися в його пам’яті, й чимало з них він потім, вплітаючи у сюжетну канву своїх новел, переклав німецькою мовою. Сам Леопольд фон Захер-Мазох стверджує, що до віку 12 років він не знав іншої мови, окрім української. Однак сучасний дослідник творчості Захер-Мазоха, австрійський письменник і публіцист Адольф Опель, піддає це твердження сумніву. Л. ф. Захер-Мазох любив створювати навколо себе легенди. Очевидно, ще зовсім малим дитям, перебуваючи під пильною опікою годувальниці, він справді міг не знати іншої мови. Однак згодом батьки забрали його до Львова, і хлопчик тільки літував у Винниках. Удома побутувала німецька мова, до того ж, за деякими джерелами, він уже у Львові почав відвідувати гімназію, хоча сам письменник стверджує, що пішов до гімназії щойно в Празі, тоді й вивчив німецьку. Як би там не було, українська селянка, українське середовище та мова пробудили у ньому щиру любов до цього народу на все життя. Велике враження на десятилітнього хлопця справили події 1846 року - повстання поляків проти Австро-Угорщини та бунт українських селян проти поляків.

1848 року батька письменника перевели до Праги. Там їх застала революція. У Празі Л. Захер-Мазох закінчив гімназію, а потім університет, де він вивчав право, математику й історію. Невдовзі родина знову переїхала, на цей раз до Австрії, у Грац. Там Захер-Мазох завершив університетські студії, захистив 1856 року дисертацію з історії і став приват-доцентом. Десять років він присвятив викладацькій діяльності, у той же період почав робити перші літературні спроби. Письменницька кар’єра почалася 1858 року публікацією роману «Галицька історія 1846 року», друге видання цього твору вийшло під назвою «Граф Донський» (1864), хоч деякі джерела приписують авторство роману Леопольду фон Захер-Мазохові-старшому, батькові, який також час від часу брався за перо. Потім з’явився цілий ряд публікацій, котрі, проте, не мали жодного успіху, були, по суті, пробою пера, 1860 р. Л. ф. Захер-Мазоха було запрошено читати лекції з історії у Львівському університеті. Більшість літературних енциклопедій Німеччини та Австрії потверджують це. Уже згадуваний дослідник творчості Л. ф. Захер-Мазоха А. Опель пише, що, за винятком коротких візитів, письменник більше ніколи не повертався в Галичину, а наснагу для творчості та матеріал черпав зі спогадів дитинства. Це видається невірогідним. Не могли спогади навіть десятилітнього хлопчика відзначатися такою конкретикою, досконалим знанням звичаїв, (реалій тогочасного життя галицьких селян, галицької шляхти, гуцулів. Ймовірно, Л. ф. Захер-Мазох таки прийняв запрошення викладати у Львові. Щойно 1870 року письменник, відчувши сповна солодкий смак творчості, облишив науку та викладання і присвятив себе літературі. Цілком можливо, що якщо й не все десятиліття, то достатньо довгий період часу він перебував у місті свого дитинства, бо львівська сходинка була останньою в його кар’єрі науковця та педагога. Інший дослідник творчості Л. ф. Захер-Мазоха, німецький літературознавець д-р Е. Шмальцрідт, пише, що письменник відмовився від пропозиції працювати у Львові, очевидно, й А. Опель покладається на його слова. Детальніших даних у Львові немає. Істину, напевно, можна вияснити, залучивши особисті архіви письменника та його автобіографічні статті, які він охоче писав.

Якщо перші літературні спроби не принесли Л. ф. Захер-Мазохові успіху, то публікація повісті «Дон Жуан з Коломиї» (надрукована 1866 р. у «Місячнику Вестерманна») стала справжнім проривом. За нею з’явилися «Капітулянт» (1867) та «Місячна ніч» (1868). Матеріал, на якому грунтувалися усі названі повісті, був виключно «галицьким». Л. ф. Захер-Мазоха завжди вабило до Галичини, з віддалі років вона видавалася йому ще більш винятковою, екзотичною землею, огорнутою флером романтики та поезії. У «галицьких новелах» він страшенно детально й з безмежною любов’ю описує край, Україну та її людей. Письменник і літературний критик Лев Сапогівський (Л. Василович) писав у статті «Захер-Мазох і русини»: «Захер-Мазох (...) перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов’ю, якої навіть тяжко межи нашими авторами знайти (...) і перед цілим світом виявив його незаслужену недолю». Однак остаточно підштовхнув письменника до написання літературних творів, зокрема спонукав зосередити свою увагу саме на соціальному світі та ландшафті Галичини тодішній метр німецької літературної критики Фердинанд Кюрнберг. Він написав передмову до першої публікації повісті «Дон Жуан з Коломиї» і тим самим проторував молодому письменникові шлях у велику літературу. «Ми бачимо, як на узгір’ях Дністра відроджуються німецькі поети, які не творять книги з книг; а лише книги з природи, - писав Ф. Кюрнберг. Він порівнював Л. ф. Захер-Мазоха з І. Тургєнєвим, яким у той час захоплювалася вся Європа, як автором не «кабінетним», а природним, «натуральним». «Але що нам Тургенев? - писав критик далі. - Він росіянин і не належить до нашої літератури. А що, якби у нас з’явився замість великороса Тургенева малорос, австрієць?» (малося на увазі Л. ф. Захер-Мазоха - авт.). Публікація цієї повісті викликала шквал захоплених відгуків, кожен щонайдрібніший літературний критик вважав своїм обов’язком сказати щось на похвалу авторові. «З-над Майну та Шпрее звучать ідеї, а поет з берегів Пруту творить до них живописні картини», - писав у своїх «Літературних листах» критик Рудольф Готшаль. 1872 р. повість «Дон Жуан з Коломиї» з’явилася французькою мовою у відомому паризькому журналі «Ревю дю дьо монд». З тієї миті ім’я Л. ф. Захер-Мазоха стало сенсацією не лише в Німеччині, але й в усій Європі. Згодом цей же журнал опублікував ще кілька новел із грандіозно задуманого циклу «Заповіт Каїна» під загальною назвою «Любов». Успіх книги був шаленим. Головний редактор «Ревю дю дьо монд» зробив авторові незвичну пропозицію: написати другу частину «Заповіту Каїна» - «Власність» - безпосередньо для французького часопису. Три новели нового циклу були опубліковані спершу французькою мовою, тож європейська публіка прочитала їх раніше, аніж німецька. Ситуація, дійсно, була виняткова, бо ніхто, окрім Г. Гайне, не удостоювався у французів такої честі. Наступні частини «Заповіту» також мали спершу з’явитися у Франції, але доля склалася інакше.

1872 р. Л. ф. Захер-Мазох одружився з Авророю фон Рюмелін, дочкою дрібних фабрикантів та гарячою його прихильницею. (На ту пору була уже написана скандально відома «Венера у хутрі».) Молодий Леопольд мав чимало любовних зв’язків, навіть укладав з деякими коханками кабальні для нього сексуальні угоди, але зовсім не мав наміру обтяжувати себе подружніми узами. Шлюб цей був дуже невдалим та нещасливим. Спершу молоде подружжя опинилося в містечку Брук-на-Мурі, згодом переїхало до Відня, а тоді знову у Брук-на-Мурі. Аврора прибрала собі псевдонім «Ванда фон Дунаєва» і також почала писати. Згодом вони разом стали підписуватися під спільними низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох, не зазначаючи імені. Марнославна Аврора вимагала від чоловіка шатів, грошей та візитів до вищої касти суспільства. Непомірні вимоги дружини привели Л. ф. Захер-Мазоха до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством. Він опустився до рівня порнографії і писав низької літературної якості новели, одягаючи своїх героїнь, владних та жорстоких жінок, у колоритні гуцульські кацабейки та хустки, хутра, присмачуючи розповідь батогами та канчуками. Ці історійки він підписував не лише своїм власним іменем, але й псевдонімом «Шарлотта Арманд» та «Зоя Роденбах». Ванда (псевдонім дружини - авт.) у своїх мемуарах «Сповідь мого життя» (1906) писала, що її чоловік навіть не зважувався при світлі дня виходити з дому, так злиденно він був одягнений на ту пору, а невситимий монстр бульварної літератури вимагав все нових і нових жертв. Літературна критика уже не співала йому хвальних гімнів, а разом з громадськістю охрестила «батьком однієї перверсії». Суттєво посприяв цьому відомий віденський невропатолог та психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг, який у своїй праці «Психопатологія сексуаліс» (1886), шукаючи антонім до терміна «садизм», використав ім’я Захер-Мазоха. Так з’явився термін «мазохізм». «Мені видалося справедливим назвати цю сексуальну аномалію «мазохізмом», - писав Р. ф. Крафт-Ебінг у іншому своєму творі «Нові дослідження в області психопатії сексуаліс, - оскільки фон Захер-Мазох дуже часто робить цю ще не досліджену наукою перверсію предметом зображення у своїх романах та новелах.

Критик Карл фон Талер у часописі «Нойє фрайє прессе» писав: «Сюжети всіх новел, написаних Захером, крутяться довкола відносин статей, та не просто крутяться, а з надзвичайною гостротою... Жінка - це завжди холодна жорстока богиня, біля ніг якої, у пилюці, принижено лежить чоловік, готовий стерпіти усі її знущання. У раніших новелах Захер-Мазоха, які викликали великий резонанс та здобули йому славу, ця сторона ще не виступала так гостро... Чи усвідомлює Захер-Мазох, які наслідки матиме втілення отих ідей? Мабуть, ні...

Письменник і справді не передбачав, чим усе для нього може обернутися. Найбільше ж він боявся забуття...

Тікаючи від боргової тюрми, А. ф. Захер-Мазох 1880 р. разом з родиною переїхав до Будапешта, де редагував часопис «Белетристичні листки», але й там його справи зазнали фіаско. 1881 р. йому запропонували видавати у Ляйпцігу літературне ревю «На висоті». Видання проіснувало до 1885 року. Захер-Мазох зумів залучити до співпраці у ньому світочів європейської літератури того часу: Віктора Гюго, Е. Золя, Гі де Мопасана, Г. Ібсена, Г. Банга з Данії. 1883 року в Ляйпцігу гучно святкували 25-ліття літературної діяльності письменника. Відзначалося воно і в Галичині.

1885 рік був дуже важким для Л. ф. Захер-Мазоха: збанкрутував часопис, від нього пішла дружина, помер від тифу старший син. Щойно добившись розлучення, він одружився з юною і дуже освіченою гувернанткою Гульдою Майстер, яка була на 20 років молодшою за нього. Разом з нею він переїхав до маленького містечка Ліндгайм (Гессен у Німеччині), де прожив до самої своєї смерті, 9 березня 1895 року. Урна з прахом письменника зберігалася у його маєтку до 1945 року, та в горнилі II світової війни зникла, можливо, розбилася. Європейська громадськість, незважаючи на пишномовні некрологи в пресі, не помітила смерті колись відомого і славного письменника, встигла забути про нього.

Незважаючи на всі злидні, Захер-Мазох, «справжній Захер-Мазох», не переставав писати, навіть коли безповоротно минув пік його слави десь після 1880 року.

1868 р. Л. ф. Захер-Мазох вирішив написати грандіозний цикл новел, у якому було би відображено трагізм людського існування, бо саме таким песимістичним був світогляд письменника, талант якого розвивався з одного боку під впливом А. Шопенгауера, а з другого - під впливом натуралізму Ч. Дарвіна. Цикл мав охоплювати усі сфери приватного й суспільного життя й називатися «Заповітом Каїна». У передмові до другої частини циклу «Власність» письменник дав пояснення назви твору. Він вважав, що людство, усі ми - нащадки Каїна. Природа і людина є, на його думку, нещадними та злими у своїй суті. «У повітрі, воді й на землі усе живе й мертве веде безнастанну боротьбу за існування. Людина перебуває у стані постійної війни зі своїм оточенням, і кожна особина цього бездушного роду шукає способу прожити за кошт іншого, намагаючись, подібно до Каїна, вбивати, грабувати, обертати в рабство свого брата».

У листі до свого зведеного брата Карла 8 січня 1869 року Л. Захер-Мазох виклав детальний проект циклу. Він писав, що одразу ж почне роботу над «Заповітом», не візьметься ні за що інше, доки не завершить задуманого. Якби ж йому на це не вистачило життя, брат мав довести до кінця почате ним.

Цикл повинен був складатися з кількох великих частин: «Любов», «Власність», «Держава», «Війна», «Робота», «Смерть». Людство лише тоді стане щасливим, коли сильні світу цього нарівні з убивцями, розбійниками й шахраями зможуть закінчувати свої дні у в’язниці чи на шибениці - ось головна ідея циклу.

Прологом мала служити однойменна новела «Заповіт Каїна», де б викладалися основні ідеї цього монументального твору. Завершувала б цикл новела «Свята ніч», яку Л. Захер-Мазох уявляв собі так: «Народження Христа, Ісус Христос - не син Бога, а Ісус Христос - людина на хресті, як вічний символ спасіння; людська любов, Ісус Христос без плотської любові, без власності, без батьківщини, без держави, без роботи, який добровільно обирає смерть, - персоніфікує ідею людства».

1869 р. було написано дуже теоретизований пролог до циклу під назвою «Мандрівник». Узимку 1869-70 pp. Л. Захер-Мазох вів переговори про видання першої частини «Заповіту» з видавцем німецької класики у Штутгарті, Коттом. Протягом 1870 року з’явилися обидва томи першої частини «Любов». До першого тому увійшли уже відомі повісті «Дон Жуан з Коломиї», «Капітулянт» та «Місячна ніч», а до другої - ще не публіковані «Венера в хутрі», «Любов Платона» та «Марцелла».

До написання чудової повісті «Місячна ніч» його спонукало нещасливе кохання до польської шляхтянки Альдони К. Можливо, саме тоді й зародився отой нестримний процес скочування до власне «мазохістичних творінь. Польська аристократка покинула заради нього свого чоловіка, але не захотіла відмовитися від дітей. Захер-Мазох не зрозумів та й не прагнув зрозуміти того вчинку: «Наше щастя їй нічого не важить, їй залежить тільки на збереженні та продовженні людського роду. Я пізнав глибоку прірву між чоловіком та жінкою і збагнув, що діти є тим ланцюгом, яким приковується одне до одного подружжя, як прокляті у пеклі Данте, та водночас вони є розлучниками двох зріднених сердець».

Л. ф. Захер-Мазох тяжко переживав розлуку та розчарування і знайшов лише один спосіб подолати любовну недугу: за вісім днів він написав повість «Місячна ніч» і одужав.

Подібну ситуацію письменник поклав і в основу «Дон Жуана з Коломиї», де виною розриву закоханих теж були діти, «заложники кохання», як назвав їх автор.

Не раз зустрічається й ім’я «Альдона», зокрема у новелі «Прогулянка на санях», яка увійшла до збірки «Галицькі історії» (1887).

Шість повістей другої частини «Власність» теж вийшли у двох томах 1877 р. у Берні. До першого тому, до якого увійшли «Хлопський суд», «Гайдамака» та повість із життя галицьких євреїв «Гасара Раба», автор написав велику передмову, у якій, окрім викладу деяких своїх особистих думок, навів хвальні цитати усіх можливих німецьких та французьких критиків й часописів. «Каїновий» цикл так ніколи й не був завершений. Окрему новелу «Ілля» можна було б віднести до третьої частини, але на тому робота над величезним проектом зупинилася.

Однак письменник раз по раз звертався до близької і рідної йому тематики, до своєї першої батьківщини, Галичини. Це і уже згадувані «Галицькі історії» (1877), «Жидівські історії» (1878), «Василь - шукач скарбів та інші дивовижні історії» (1880) та багато інших.

Ім’я Леопольда фон Захер-Мазоха довгі десятиліття перебувало у забутті. В Україну він повернувся 1990 року не без допомоги австрійського дослідника, про якого уже згадувалося, Адольфа Опеля. 1994 р. у журналі «Всесвіт» з’явилися перші переклади: повість «Дон Жуан з Коломиї» (пер. з нім. Н. Іваничук) та «Жіночі образки з Галичини» (пер. з нім. І. Герасима). 2000 року видавництво «Літопис» у Львові видало книгу вибраних творів Л. фон Захер-Мазоха (пер. І. Герасима та Н. Іваничук). У Львові було засновано міжнародний фонд Л. фон Захер-Мазоха, львівський композитор Олександр Козаренко написав музику до балету «Дон Жуан з Коломиї», перу наукової співробітниці Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника М. Вальо належить розвідка про Л. Захер-Мазоха та його стосунок до України, опублікована на сторінках часописів «Літературний Львів» та «Всесвіт».

Л-ра: Кур'єр Кривбасу. – 2001. – № 140. – С. 179-185.

Біографія

Твори

Критика