Рецепція Л. фон Захер-Мазоха в західноукраїнському літературному процесі XIX ст.
Євген Нахлік
У 70-90-х роках XIX ст. на сторінках західноукраїнської періодики було опубліковано до п’ятнадцяти перекладів творів Л. фон Захер-Мазоха українською народною мовою (у народовському журналі «Зоря») і язичієм (у москвофільських виданнях «Слово», «Родимый листок», «Звезда», «Червоная Русь», «Галичанин»), а також кілька літературно-критичних матеріалів про нього.
Українського перекладу удостоїлись ті твори Захер-Мазоха, в яких відображалося життя українців, а також інших етносів Галичини: новели й оповідання «Чорна княгиня», «Перед 1848-им роком», «Привид», роман «Новий Іов», уривок з оповідання «Бал руських питомців», повість «Єврейський Рафаель». Відповідним чином — з етнографічного погляду — сприймала й оцінювала творчість Захер-Мазоха західноукраїнська літературна критика 70-80-их років. Як народовські, так і москвофільські критики писали про австрійського письменника з великою пошаною і навіть пієтетом. Зокрема, в передмові до перекладу «Чорної княгині» Степан Лабаш наголосив, що її автор «для нас, галичан, занимателен, во-первых, тем, что в своей полемице с венским журналистом Иеронимом Лормом (1866 г.) он публично признал себе по народности галицким русским, а далее тем, что почти все герои его розсказов галичане, русский типы, а даже русский патриоты (см. н. пр. «Дон-Жуан коломыйский», «Лунная ночь») (Слово. 1872. — 4.83). А в анонімній передмові до публікації уривка з оповідання «Баль руских богословів» за його автором визнавалися «великі заслуги для Галицкої Руси» як за «чоловіком», «Русь перед світом величаючим» (Зоря. — 1880. — 4.22. С. 288).
У вміщеному в «Зорі» дописі про очікуваний 25-річний ювілей літературної діяльності Захер-Мазоха він був названий «щирим другом і прихильником нашого народу» (Зоря. — 1882. — 4.23. — С. 371). На ювілейне привітання, надіслане редакцією «Зорі», Захер-Мазох відповів сердечною подякою, виявивши взаємну повагу до українського часопису й патріотичні почуття до Галичини та українського народу: «Наскільки пошле мені Бог життя і здоров’я, — писав він, — я продовжуватиму боротися за наш край і малоросійський народ» (Зоря. — 1883. — 4.4. — С. 64).
Проте сприйняття Мазохової творчості галицькими українцями останньої третини XIX ст. аж ніяк не зводилося до суцільного захоплення. Наведені хвалебні висловлювання про австрійського письменника були продиктовані прагненням наших літераторів розвіяти упереджене ставлення до нього тодішніх західноукраїнських читачів і переконати їх у тому, що він є «чоловіком, для Руси заслуженим».
Проблему незаслуженої «неслави» Захер-Мазоха у русинів уперше порушила редагована О. Партицьким «Зоря». У передмові до «уступу» з «Балю руских богословів», автором якої, найімовірніше, був сам редактор часопису, причиною упередженого ставлення галицьких українців до Захер-Мазоха називалося некритичне сприйняття ними «тенденційних голосів польских». Про це ж писав і Лев Василович-Сапогівський у «розправі» «Сахер-Масох та русини»: «Сахер-Масох [...], котрий перед цілим світом виявив незаслужену недолю нашого пригнобленого, але все щирого, люб’ячого, чесного народу [...], нажив у нас неслави. Звичайно єму закидаєм - лож! А чому? Бо поляки, встидаючись образу, якій їм в зеркалі Сахер-Масоха представився, сказали, що тоє зеркало ложне, що они поляки — красші, ніж Сахер-Масох їх намальовав. От ми і послухали польської критики та й безпідставно за нею потакнули. Покажесь, що суд наш був зовсім несправедливий» (Зоря. 1880. 4.23. — С. 300).
Власне, до питання про те, наскільки правдиво Захер-Мазох зобразив галицько-український люд, і зводилося, головним чином, осмислення його «галицьких історій», «образків» і романів у західноукраїнській літературно-критичній думці 70-80-х років XIX ст. Критики відзначали, як правило, високі духовні достоїнства Мазохової белетристики і в цілому правдивість змальованих ним постатей галицьких українців і картин з їхнього життя, закидаючи йому водночас, щоправда, деякі неточності, згущення барв тощо.
Про уривок же з «Балю руских богословів», надрукований у «Зорі», невідомий автор передмови до нього писав: «Єсть то характеристичний образок з житя священического, в котрім автор семейне і соспільне житє руского священика з великою прихильностю, хотяй пересадно, підставляє».
Деяку, як могло здатися сучасникам, «придумку повістярскої фантазії» у зображенні Захер-Мазохом галицько-українського життя критики з «Зорі» пояснювали тим, що австрійський прозаїк змальовує мало знану молодшим поколінням галицьку дійсність двадцяти-тридцятилітньої давності, а то й навіть іще з пізніших часів. Без перебільшення можна сказати, що пафос згаданої статті Л. Василовича-Салогівського звівся до обгрунтування правдивості змальованого Захер-Мазохом образу галицьких українців. «Селяни Сахер-Масоха — то той сам чоловік, котрого щодень бачимо, — прив’язаний до своєї хати, до ріні, села, родини, худоби», переконував критик читачів. «Образи природи, рускій стрій, музику, танці, — підсумовував він, все малює Сахер-Масох дуже вірно, і все закрашене поезією» (Зоря. 1880. 4.23. С. 302).
І. Франко, однак, бук іншої думки про творчість Захер-Мазоха. У відповідь на зауваження своєї дружини, О. Франко (у листі до нього від 23 липня 1891 р.) — про те, що в «Коломийському Дон-Жуані» вона не бачить жодних галицьких типів, — він піддав його прозу нещадній критиці і не за що інше, як за відхід од життєвої правди у зображенні Галичини: «[...] він про Галичину бреше несотворенні речі [...]» (лист орієнтовно від 10 серпня 1891 р.).
Без сумніву, сьогоднішніх дослідників цікавить питання: а чи розглядалися твори Захер-Мазоха західноукраїнською критикою з еротичного погляду? Детально ні, але окремі міркування в цьому аспекті були висловлені, зокрема М. Огоновським, який із задоволенням відзначив, що в романі «Новий Іов» автор «повз держался [...] от всего, що противило бы ся моральности» (Родимый листок. 1879. — Ч. І. С. 16), і Л. Василовичем-Сапогівським, який Мазохове зображення західноукраїнських жінок та їх взаємин з чоловіками високо оцінював з погляду етнографічної достовірності і національного достоїнства: «[...] рускі селянки, дівчата і жени, сталися ідеалом для Сахер-Масоха. Не находит він межи ними жадної поганої, а гуцулки то вже над міру величає» (Зоря. 1880. Ч. 23. - С. 301).
До осягнення ж того, що згодом дістало, з легкої руки сексопатолога Р. Краффт-Ебінга, назву «мазохізму», найближче підійшов з-поміж західноукраїнських інтерпретаторів творчості австрійського письменника, С. Лабаш, обізнаний, як можна судити з його висловлювань, з оцінкою Мазохової белетристики в німецькомовній критиці, де проблема еротизму в його своєрідних писаннях досить жваво дискутувалася: «Сахер-Масох между нынешними романистами отмечается оригинальным взглядом на значение женщины в жизни человека, а так як она у него всегда стоит на первом плану, полная всепожирающей страсти, то мы вправе яко основную идею целого цикля романов Сахера положити замечательный фатализм плоти». При такій позитивній оцінці еротики в мазохівській прозі С. Лабаш усе ж згадав і про те, що започаткований письменником-новатором «напрям» знайшов, «впрочем, строгий упрек у корифеев немецкой критики, Ю. Шмидта, К. Талера и др.» (Слово. — 1872. — 4.83).
Слід мати на увазі, що т. зв. «мазохістський комплекс, який згодом небезпідставно побачили у белетристиці Захер-Мазоха Р. Краффт-Ебінг, З. Фрейд, Ж. Дельоз та ін., не лежав на поверхні його творів, а був прихований од читацького загалу товстим шаром усталених літературно-художніх умовностей і традиційних цінностей. Тож не дивно, що західноукраїнські літератори і рядові читачі 70-80-х років минулого століття, виховані українським письменством, найприкметнішими рисами якого були народність, фольклоризм і соціальність, сприймали у Мазохових творах насамперед фольклорно-етнографічні, історичні, політичні, патріотичні і любовно-традиційні елементи, ретельно, вочевидь, не приглядаючись до прихованого за ними змалювання сексуальних збочень. Прикметно, що Л. Василович-Сапогівський знаходив у Мазоховому «описі рускої коломийки» «вірний образ самого танцю» і точне, себто відповідне фольклорно-обрядовій традиції, пояснення його значення, «побіду молодця над серцем дівочим» (Зоря. — 1880. — 4.23. — С. 302). Тим часом спостережливе око сучасного дослідника, озброєне методологією психоаналізу, без труднощів зможе помітити в тому описі ритуального танцю, що «стає колом весільним», характерну рису мазохізму мужчина оволодіває гордою, сильною і деспотичною жінкою після приниження з її боку, зазнавши душевних мук і самокатувань...
Важливо, щоб сьогодні, після кількох десятиліть замовчування, Захер-Мазох повернувся до українського читача в повному обсязі своєї проблематики, зосібна як оригінальний, всесвітньо визнаний інтерпретатор еротичних тем, а не тільки як письменник етнографічного спрямування, автор колоритних «образків» та «історій» з галицького життя середини XIX ст.
Л-ра: Українська література в Австрії, австрійська – в Україні. – Київ, 1994. – С. 113-116.
Твори
Критика
- Від коломийського Дон-Жуана до нового Іова (Образи українців у Леопольда фон Захер-Мазоха)
- Від ненависті до любові один крок: релігійна проблематика повісті Леопольда фон Захер-Мазоха «Єврейський Рафаель»
- Політична ситуація в Галичині середини XIX століття у творчій візії Леопольда фон Захер-Мазоха
- Рецепція Л. фон Захер-Мазоха в західноукраїнському літературному процесі XIX ст.
- Спроба виправдання невинного
- Феномен Леопольда фон Захер-Мазоха
