Чому ми можемо довіряти науці? Тому що вона сама собі не довіряє

Автор: Джон Райт, позаштатний науковий працівник Університету Ла Троба.

Багато з нас вважають, що наука є надійним джерелом, якому ми повинні довіряти, але не кожен з нас це робить.

Недовіра до науки призвела до скептицизму щодо низки важливих проблем: від заперечення зміни клімату до невизначеності щодо вакцинації під час пандемії ковіду. І хоча більшість із нас схильні вважати такий скептицизм невиправданим, він все одно викликає запитання: «Чому ми повинні довіряти науці?».

Як філософ, який займається філософією науки, я особливо зацікавився цим питанням. Як виявилося, заглиблення в праці великих мислителів може допомогти знайти відповідь.

Поширені аргументи

Думка, яка одразу виникає, полягає в тому, що ми повинні довіряти вченим, адже те, що вони говорять, правда.

Але це викликає деякі проблеми. Одна з них – це питання, чи є дійсно правдою те, що каже вчений. Скептики вкажуть на те, що вчені – просто люди, котрі залишаються схильними до помилок.

Крім того, якщо ми поглянемо на історію науки, то виявимо, що те, у що вчені вірили в минулому, часто пізніше виявилося помилковим. І це свідчить про те, що правда, на думку вчених сьогодні, колись може виявитися неправдою. Зрештою, були часи в історії, коли люди вважали, що ртуть може лікувати сифіліс і що горбки на черепі людини можуть показати її риси характеру.

Ще одне спокусливе припущення, чому ми повинні довіряти науці, полягає в тому, що вона базується на «фактах і логіці».

Це може бути правдою, але, на жаль, це мало допомагає переконати тих, хто схильний відкидати те, що говорять вчені. Обидві сторони суперечки будуть стверджувати, що факти на їхньому боці; загальновідомо, що ті, хто заперечує зміну клімату, кажуть, що глобальне потепління – це лише «теорія».

Поппер і науковий метод

Одна з важливих відповідей на запитання, чому ми повинні довіряти вченим, полягає в тому, що вони використовують науковий метод. Тут, звичайно, виникає питання: що ж таке науковий метод?

Ймовірно, найвідомішу відповідь запропонував філософ науки Карл Поппер, який навіть вплинув на одного фізика-математика, лауреата медалі Айнштайна та лауреатів Нобелівської премії з біології, фізіології та медицини.

Згідно Поппера, наука розвивається за допомогою того, що він називає «припущеннями та спростуваннями». Вчені стикаються з деяким питанням і пропонують можливу відповідь. Ця відповідь є припущенням у тому сенсі, що (принаймні спочатку) невідомо, правильна вона чи неправильна.

Поппер стверджує, що потім вчені роблять усе можливе, щоб спростувати цю гіпотезу або довести її хибність. Як правило, її спростовують, відкидають і замінюють кращою. Її також перевірять та зрештою замінять ще кращою. Так розвивається наука.

Іноді цей процес може бути надзвичайно повільним. Альберт Айнштайн передбачив існування гравітаційних хвиль більше 100 років тому в рамках своєї загальної теорії відносності. Але спостерігати за ними вченим вдалося лише у 2015 році.

За Поппером, в основі наукового методу лежить спроба спростувати або довести помилковість теорії, що називається «принципом фальсифікації». Якщо вченим не вдавалося спростувати теорію протягом тривалого періоду часу, незважаючи на всі їхні зусилля, то, за термінологією Поппера, теорія була «підтверджена».

Це припускає можливу відповідь на питання, чому ми повинні довіряти тому, що нам говорять вчені. Це тому, що, незважаючи на всі зусилля, вони не змогли спростувати ідею, яку вони називають правдивою.

Вирішує більшість

Нещодавно відповідь на це питання була додатко сформульована у книзі «Чому варто довіряти науці?» (2019) історикині науки Наомі Орескес. Орескес визнає важливість, яку Поппер надає ролі спробам спростувати теорію, але також наголошує на соціальному та консенсусному елементі наукової практики.

На думку Орескес, у нас є підстави довіряти науці, бо (або в тій мірі, в якій) існує консенсус серед (відповідної) наукової спільноти щодо того, що конкретне твердження є істинним, при цьому та сама наукова спільнота зробила все можливе, щоб спростувати це, але не змогла.

Ось короткий огляд того, через що зазвичай проходить наукова ідея, перш ніж з’явиться консенсус щодо її правильності.

Вчений може виступити перед колегами з якоюсь ідеєю, а вони потім її обговорюють. Однією з цілей дискусії буде знайти, що з нею не так. Якщо доповідь пройде перевірку, вчений може написати рецензовану статтю на цю тему. Якщо рецензенти визнають її достатньо достовірною, вона буде опублікована.

Інші можуть згодом перевірити ідею експериментально. Якщо вона пройде достатню кількість таких випробувань, може виникнути консенсус, що ідея правильна.

Хорошим прикладом теорії, яка переживає такий перехід, є глобальне потепління і вплив людини на нього. Ще в 1896 році було висловлено припущення, що підвищення рівня вуглекислого газу в атмосфері Землі може призвести до глобального потепління.

На початку ХХ століття з іншої теорії виявилось, що це не тільки відбувається, але й вуглекислий газ, який виділяється в результаті людської діяльності (а саме спалювання викопного палива), може прискорити глобальне потепління. Ця теорія отримала деяку підтримку на той час, але більшість науковців вона не переконала.

Однак з другої половини ХХ століття і дотепер теорія спричиненої людиною зміни клімату настільки успішно проходить постійне тестування, що останнє мета-дослідження виявило, що більше 99% фахового наукового товариства прийняли її реальність. Можливо, все почалося лише з гіпотези, що успішно випробовувалася понад сто років, а нині вже отримала майже універсальне визнання.

Кінцевий результат

Це не обов’язково означає, що ми повинні без якої б то не було критики приймати все, що говорять нам науковці. Звичайно, існує різниця між тим, що скаже один окремий вчений або маленька група дослідників, і тим, коли існує консенсус серед наукового товариства щодо правдивості якогось ствердження.

І, звичайно, з різних причин – деякі з них практичні, деякі фінансові та інші – науковці могли не зробити все можливе задля спростування певної ідеї. І навіть якщо вчені неодноразово намагалися, але не спромоглися спростувати якоїсь теорії, історія науки припускає, що колись у майбутньому вона все одно може виявитися хибною, якщо з’являться нові докази.

Отже, в яких випадках нам варто довіряти науці? Бачення, яке може виникати після прочитання Поппера, Орескес та інших фахівців цієї галузі, полягає в тому, що ми маємо вагомі, але не бездоганні підстави довіряти тому, що кажуть науковці, коли серед них зберігається консенсус, що ідея правдива, незважаючи на всі їх зусилля її спростувати.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Why should we trust science? Because it doesn’t trust itself» в журналі The Conversation 18 вересня 2022 р.

Переклали Олександра Гринчук, Ростислав Кашуба і Маргарита Клименко.