Більш відкрита цифрова демократія може допомогти подолати кризу представництва
Автор: Павло Шопін, доцент катедри прикладної лінґвістики, порівняльного мовознавства та перекладу Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.
Багато хто як справа, так і зліва розчарований представницькою демократією, яка делеґує прийняття ключових рішень професійним політикам. З огляду на технологічну трансформацію більшости сфер людської діяльности, це лише питання часу, коли обличчя політики змінять цифрові інструменти, які дозволять мережанам висловлювати свою думку та голосувати з життєво важливих політичних питань без посередництва корисливих інтересів самовдоволених обранців. У цифрову добу кожна людина, яка має право голосу, повинна отримати змогу брати участь у безперервному політичному процесі, що стало можливим завдяки технологічному прогресу. Щоб зробити цей виклик політичному представництву продуктивним, технології повинні стати як більш потужними, так і більш підзвітними громадськості.
Ми повинні запровадити відкриту демократичну взаємодію в сучасну політику. Традиційна представницька демократія відходить у минуле. В усьому світі ми можемо очікувати або регресивного повернення до авторитарного правління і політичних махінацій – дивись Росію і особливо Китай, – або появи міцних демократичних мереж управління, що підтримуються цифровими технологіями і децентралізованим виробленням політики. Статус-кво на Заході і в інших країнах, який ґрунтується на ідеї демократичного представництва, не може залишатися беззаперечним. Представницька демократія не була ефективною системою правління – вона призвела до нинішньої серії політичних криз. У цьому політика різко контрастує з іншими сферами людської діяльности, які зазнали швидких технологічних змін і стали відкритими для громадськости. Процес розподілу влади залишається проблематичним, оскільки політика все ще здійснюється відповідно до застарілих принципів представництва та подальшого виключного делеґування прав на прийняття рішень компетентним інститутам.
Настав час для відкритої цифрової демократії, яка залучає громадян і надає їм можливість робити вибір щодо охорони здоров’я, транспорту, освіти та інших основних сфер управління як на місцевому, так і на глобальному рівнях. Завдяки онлайн-технологіям автономія громадян і їхня політична сила можуть бути спрямовані на формування нашого спільного майбутнього. Людям більше не потрібно бути просто представленими: існують інструменти, які дозволяють нам звертатися до мудрости натовпу за порадою з питань, які впливають на більш широку політику. Тепер у нас є засоби не тільки почути голоси людей, але й дозволити їм вирішувати, які кроки слід зробити для забезпечення відповідального врядування.
Експерти, політологи, журналісти, консервативні та ліберальні еліти різних культурних напрямів відчувають розчарування та безпорадність перед обличчям народного голосування. Політики не можуть зрозуміти або встановити зв’язок з безліччю голосів, які вони, за власним твердженням, представляють. Брекзит і обрання авторитаристів, схоже, вказують на те, що більш відкрита і пряма демократія була б жахливою ідеєю. Налякані еліти сподіваються зберегти свої привілеї і тримати народ подалі від делікатних питань управління. Політики на протилежних сторонах спектра роблять вигляд, що знають, що принесе користь людям – але їхні виборці достатньо зрілі, щоб вирішувати за себе.
Цифровізація висунула кризу представництва на перший план. Технології дали можливість кожному, хто має доступ до інтернету, брати участь у публічних дебатах, не маючи при цьому можливости впливати на політичний процес, який залишається відносно ізольованим від останніх досягнень у сфері соціальних мереж та поширення знань. Хоча політичні представники змушені реагувати на суспільні настрої, рішення про політику, як і раніше, приймаються можновладцями.
Інституційна ізоляція політики через представництво більше не є життєздатною, оскільки онлайн-технології дозволяють уряду безпосередньо консультуватися з громадськістю з більшости питань, що мають політичні наслідки.
Наприклад, переважне голосування за коміка Володимира Зеленського на посаду президента України привело в жах консервативні еліти. Вони відчули, що народ становить небезпеку і що він не знає, що для нього краще: він потребує мудрих представників і опіки тих, хто знає краще. Під час виборчої кампанії Зеленський значною мірою покладався на соціальні мережі та цифрові технології, щоб достукатися до громадськости. Тепер цілком природно, що він пропонує вирішувати деякі критичні внутрішньо- та зовнішньополітичні питання шляхом консультацій з громадськістю. Український політичний істеблішмент боїться популістських інструментів прямої демократії, оскільки вони роблять представництво потенційно надлишковим і зайвим.
У консервативних і ліберальних колах панує ностальгія за справжніми провідниками минулого, які дійсно вели націю, а не сліпо слідували короткозорому мандату електорату. Як консерватори, так і ліберали часто вважають, що пряма демократія стане катастрофою, бо люди неосвічені і введені в оману. Це прикра помилка.
Що нам потрібно, так це повернення суверенітету і влади народу. Вибори, референдуми та народні голосування мають стати не відхиленням, а звичайною практикою. Більшість проблем можна вирішити на місцевому рівні, тому уряд та інші політичні органи повинні бути готові відкрити свої рішення для демократичних важелів, механізмів, які сьогодні можуть бути гнучкими та ефективними завдяки цифровим технологіям та децентралізації.
Звичайно, певні сфери політичного життя вимагають професійного судження і технічного досвіду, і їх слід довірити науковцям та освіченим фахівцям. Межі цих технократичних сфер можуть бути предметом дискусій і мають бути відкритими для перегляду. Проте, ми можемо провести деякі розумні межі, залишаючи більшість політичних питань предметом прийняття рішень громадськістю. Політика і управління не є теоретичною фізикою, і черпають свою владу в підтримці народу. Цю владу можна повернути людям за допомогою технологій. Так інститути, які втратили суспільну довіру, можуть переформатуватися, щоб краще служити нам. Попит на політичних слуг буде меншим, якщо люди отримають можливість стати господарями своєї долі.
Сьогодні демократія може або відступити під тиском авторитарного правління, або переосмислити себе, відкривши політику для різних точок зору і народних змін. Смартфони і соціальні мережі можуть бути використані для створення держави нагляду і контролю над громадянами, або ж вони можуть стати інструментами більш відкритої демократії. Представництво через жорсткі політичні структури зазнає поразки в будь-якому випадку – ми повинні прийняти нове бачення, якщо ми хочемо вирішити глобальні виклики і локальні проблеми.
Світ повинен більше поважати мудрість громадян, а не претензійних представників цієї мудрости.
Ми можемо не хотіти цього визнавати, але життя непередбачуване. Люди скидають звичні владні структури, коли стають більш освіченими і бачать, що еліти пропонують політичні маніпуляції замість справедливого управління. Майбутнє хорошої політики – за відповідальним прийняттям рішень громадськістю, а не за сліпою відданістю владі та бездумним делеґуванням повноважень.
Технології здійснили революцію в галузях промисловости та суспільних відносинах, але все ще існує сильний опір їх революційному впливу на політику. Ця відраза до змін зазвичай набуває форми моральної паніки та виступів проти діджиталізації. Фейсбук і твітер звинувачують у втручанні в політику, нібито люди проти ідеї використання соціальних мереж в політичних цілях. Це абсурд. Цифрові інструменти є засобом політичної дії і повинні розширювати свою сферу застосування, зокрема надавати людям можливість об’єднуватися і самим вирішувати, яким має бути належне врядування. Так використання технологій може призвести до ширшого залучення до політичної діяльности.
Лише привілейовані еліти можуть дозволити собі залишатися поза мережею, тримати свою владу поза досяжністю технологій. Це має змінитися.
Онлайн-голосування зазвичай розглядається як розвага або маркетинговий інструмент, що інформує нас про наші приватні симпатії та антипатії або комерційні уподобання, але онлайн-плебісцити з питань, що мають значення, можуть бути майбутнім політики.
Цифрові технології користуються більшою довірою громадськости, ніж політичні інститути, які претендують на служіння суспільству. Існують аргументи на користь цифровізації уряду та процесу прийняття політичних рішень, а також залучення громадськости за допомогою онлайн-технологій. Громадяни вже є онлайн: але їм не вистачає повноважень для вирішення політичних питань, які їх безпосередньо стосуються.
Авторитарні режими можуть використати цей момент розчарування, щоб покінчити з демократією і нав’язати жорсткі державні структури для підтримки культу особистости. Завдання тих, хто виступає за вільне суспільство, полягає в тому, щоб відкрити демократію для людини і дати їй інструменти, щоб вона могла вирішувати, як вона хоче формувати світ. Сучасні технології можуть дати можливість широкій громадськості змінювати світ або можуть бути використані для нагляду за людьми і контролю за їхніми рішеннями. Для прихильників демократичного врядування важливо визнати, що громадськість повинна володіти більшою владою, і технології можуть допомогти досягти цього переходу від застарілих механізмів представництва.
На карту поставлено не що інше, як майбутнє демократії. Одна дорога веде до жорстких обіймів авторитарної технократії, тоді як інша може привести нас до більш відкритої, опосередкованої цифровими технологіями демократії. Еліти повинні визнати, що нинішній стан справ є нежиттєздатним. Суперечності системи призвели до критичної точки біфуркації. Може виникнути спокуса ізолювати уряд від гаданого народного ідіотизму, але цей страх дуже токсичний для добробуту людства.
Існує розрив між вузьким баченням еліт та численними голосами громадськости. Не можна раціонально виправдати твердження, що різноманітний спектр думок може бути легко узагальнений і політично представлений традиційними способами. Багато хто відчуває себе безправним, тому що тепер вони мають можливість стежити за подіями і формувати сильні думки щодо важливої політики, але не мають прямого способу зробити так, щоб їхні голоси були враховані, оскільки традиційне представництво створює захисний бар’єр між особами, які приймають політичні рішення, і громадськістю.
Ні урядування, ні представницька демократія не можуть залишатися такими, якими вони були. Народні голосування продовжуватимуть дратувати еліти, тому нам потрібно більше прямої демократії та управління за участю громадськости, якщо ми хочемо запобігти авторитарним тенденціям.
Як тільки ми усвідомимо, що інші люди мають значення і що їхні рішення можуть впливати на наше життя, суспільства знайдуть нову згуртованість. Нам слід об’єднуватися навколо сучасних політичних і соціальних концепцій – а не навколо традиційних культурних і релігійних вірувань і прихильностей. Старі уявлення про світ відходять у небуття, що призводить до соціальної напружености і обурення. Розширення прав і можливостей людей в інтернеті може вирішити протиріччя між прагненням до солідарности і приналежности і розпадом консервативних соціальних зв’язків. Цифрові технології та онлайн-мережі потребують більшої, а не меншої політичної влади.
Замість приватного та корпоративного контролю, глобальні та локальні цифрові інструменти та мережі повинні служити та бути підзвітними громадськості. В іншому випадку монополістичні та капіталістичні інтереси продовжуватимуть експлуатувати суспільно-політичні відносини, які передаються на аутсорсинг в інтернет.
Немає нічого поганого в демократії, за тим винятком, коли вона заснована на представництві. Представництво – це як тінь у печері Платона. Люди повинні брати справи в свої руки і виходити з печери на світло.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «A more open digital democracy could help overcome the crisis of representation» в журналі «Areo» 29 травня 2019 року.
Переклав Дмитро Юткевич
