Чому колектив, що співає разом, об’єднується?

Ейлунед Пірс – наукова співробітниця з докторським ступенем з експериментальної психології в Оксфордському університеті. Вона цікавиться еволюцією людської організації; її роботи були опубліковані у різних журналах, зокрема «Психологія музики» і «Мистецтво та здоров'я».

У фільмі «Богемська рапсодія» (2018) - про британську групу «Queen» - кадр, який особливо запам’ятався, показує концерт «Жива допомога» у Лондоні 1985 року. «Queen» виконали найулюбленіші пісні, натовп підспівує погойдуючись, аплодуючи та тупаючи ногами. Я змогла відчути надзвичайне єднання аудиторії, згуртованість тисяч фанатів, яка виникла не тільки від спільного захоплення гуртом, але, що важливіше, від того, що вони є частиною створення музики. Не дивно, що у фільмі показано, як благодійні внески «Живої допомоги» починають зростати під час цього сету: ми знаємо, що соціальні зв’язки пов’язані з більш просоціальною поведінкою. Як дослідниця я зацікавлена у тому, щоб зрозуміти, як та чому виникає це відчуття єдності від співу.

Спів - універсальний. Він зустрічається в усіх культурах і, незважаючи на скарги на відсутність слуху, переважна більшість людей може співати. Спів часто має місце в колективному контексті - подумайте про спортивні стадіони, релігійні служби та святкування днів народжень. Враховуючи ці дві характеристики, ми з колегами задалися питанням, чи є спів поведінкою, яка виникла для того, щоб об’єднувати спільноти?

Бути частиною колективу є надзвичайно важливим для виживання людини. У нашому мисливсько-збиральницькому минулому підтримуючі соціальні стосунки дозволили б людям отримати необхідні ресурси для захисту від чужаків, отримати вигоду від колективного виховання дітей, а також ділитися і розвивати культурні знання про навколишнє середовище та корисні технологічні винаходи. Тепер ми також знаємо, що відчуття достатньої соціальної згуртованості захищає від фізичних і психічних захворювань і збільшує тривалість життя.

Проблема в тому, що людські соціальні групи набагато більші, ніж у наших родичів-приматів. У той час як мавпи та людиноподібні мавпи створюють соціальні зв’язки за допомогою індивідуальних сеансів грумінгу, людські спільноти надто великі, щоб так робити і мати ще достатньо часу, щоб їсти та спати. Нам був потрібен ефективніший механізм створення соціальної згуртованості, спосіб об’єднати разом велику кількість людей водночас.

Щоб з’ясувати, чи може спів виконувати цю роль, нам потрібно було з’ясувати, чи здатна ця діяльність змусити великі групи людей почуватися ближчими одне до одного. Для того, щоб знайти відповідь на це запитання, ми об’єдналися з «Попхором» - британською організацією, що управляє місцевими хорами у Лондоні та за його межами. Чудовим у «Попхорі» є те, що ці різноманітні місцеві хори з кількох десятків учасників періодично збираються разом, щоб створити об’єднаний «Мегахор» із кількох сотень учасників. Наша дослідницька група відвідала кілька репетицій, щоб зібрати дані до та після того, як вони співали разом або в місцевому хорі, або в об’єднаному «Мегахорі». До команди увійшли Деніел Вайнштайн і Лорен Стюарт з Голдсмітс, Лондонського університету, Робін Данбар з Оксфордського університету та Жак Лоне з Брюнельського університету у Лондоні. Ми виявили, що в середньому люди відчувають себе значно ближчими до «Мегахору» під час співу з ним, ніж тоді, коли вони співали з місцевим хором.

Це трапилося тому, що перед тим, як співати разом, люди відчували себе ближче до свого звичного хору, ніж до «Мегахору». І в цьому є сенс: «Мегахор» в основному складався з людей, яких вони ніколи раніше не зустрічали. Проте після спільного співу люди відчували однакову близькість як до свого звичного місцевого хору, так і до більшого, але менш знайомого «Мегахору». Отже, спів може згуртовувати великі групи з кількох сотень людей, підтверджуючи ідею, що така поведінка могла виникнути для об’єднання групи людей.

Однак ми все ще не знали, чи є спів сам по собі особливим, чи будь-яка діяльність, яка сприяє соціальній взаємодії, може мати подібний ефект прив’язаності. Щоб вирішити цю проблему, ми співпрацювали з Асоціацією освіти працівників (АОП), національною благодійною організацією у сфері освіти дорослих у Великобританії. Ми передбачили, що уроки співу викликатимуть більше відчуття згуртованості, ніж інші типи занять (творче письмо або ремесла). Ми помилилися: наприкінці семимісячних курсів усі класи були однаково згуртовані. Але коли ми уважніше подивилися на дані, то виявили дещо, що нас здивувало. Здавалося, що спів згуртував новостворені групи набагато швидше, ніж інша діяльність. Спів був найефективнішим. Тож спів особливий – він має ефект «криголаму».

Хоча спів часто має місце у колективному контексті, наприклад, на релігійній службі, він також може набувати більш змагального характеру – коли вболівальники протилежних спортивних команд намагаються перевершити одне одного своїми гімнами. Ми хотіли побачити, який може мати ефект вплив співу на соціальні зв’язки, і для цього ми зібрали дані у клубі за інтересами, схожому на братство, у великому європейському університеті. Цей клуб складається з формалізованих «угрупувань», кожне з яких має власну назву та дрес-код. Ці групи конкурують між собою за різними рейтинговими системами, такими як: частота відвідування клубних заходів і співочі та танцювальні змагання для того, щоб зайняти призові місця у клубному лобі. Ми попросили студентів, які брали участь у нашому дослідженні, співати якомога голосніше в невеликих групах по чотири чоловіка або з іншою групою з чотирьох чоловік того ж клубного «угрупування», або з групою з чотирьох осіб іншого «угрупування».

Коли групи входили до одного «угрупування», спільний спів не мав ефекту – вони вже й так були міцно об’єднані, тому не було можливості збільшити їхню близькість. Однак, якщо члени одного «угрупування» співали одне проти одного, це фактично зменшувало їх відчуття близькості.

Все стало особливо цікавим, коли дві співочі групи були з різних «угрупувань». Ми виявили, що спільний спів значно посилив їхні відчуття близькості до групи з іншого «угрупування». Але ми були вражені, побачивши, що конкурсний спів також на це здатен. Тобто спів із менш знайомими людьми створював міцніші соціальні зв’язки, навіть коли вони змагалися. Знову ефект «криголаму».

Що створює цей ефект? На даний момент ми точно не знаємо, але можемо зробити деякі припущення. У нелюдиноподібних приматів догляд за шерстю сприяє налагодженню соціальних зв’язків за рахунок виділення ендорфінів, які протидіють болю та приносять задоволення. З останніх досліджень ПЕТ-сканування ми також знаємо, що соціальний контакт з романтичним партнером пов’язаний з виділенням ендорфінів у людей.

Але як щодо поведінки, яка може сприяти одночасному згуртуванню спільнот? Що ж, такі дії, як колективний сміх і синхронний танець, здається, пов’язані з виділенням ендорфінів. Те саме стосується і співу. Координація дихання, необхідна під час співу, і м’язові зусилля, залучені до цієї синхронної діяльності, ймовірно, відіграють ключову роль у цьому. Отже, така поведінка, можливо, використовує ендорфінно-зв'язуючі системи, пов’язані з доглядом за шерстю, але й дозволяє згуртувати велику кількість людей одночасно.

Іншою можливою відмінністю між цими способами ендорфінно-виділяючої поведінки може бути розмір групи, яка здатна згуртовуватись одночасно. Розмовні групи, очевидно, мають ліміти за розміром (приблизно до 4-х спікерів), перш ніж поділитися на підгрупи. Враховуючи те, що сміх часто виникає протягом невимушеної бесіди (за винятком доволі нового феномену – стендап-коміків, які заповнюють стадіони), це може означати, що сміх найкраще підходить для спілкування у невеликих групах. Спів, навпаки, може об’єднати сотні людей одночасно і навіть простягатися на тисячі, коли є точка фокусу, яка всіх єднає, наприклад, гурт «Queen».

Ми досі не знаємо, чи це спів сам по собі має такий ефект, наприклад, шляхом стимуляції виділення ендорфінів за рахунок скоординованих м’язових зусиль, чи це спільна ціль створення музики, що формує згуртованість. Ми також не знаємо, чи це злагоджений ритм сприяє встановленню соціальних зв’язків, чи посилення координації, необхідної для створення гармонії, впливає на це. Але як би там не було, частина успіху такого гурту, як «Queen», полягає в тому, що, заохочуючи публіку брати участь у музиці гурту, він успішно використовує еволюційний механізм міцної соціальної згуртованості, який швидко створює сталі зв’язки з великою кількістю людей по всьому світу.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Why the community that sings together stays together» на саіті Aeon 21 чернвя 2019 року.

Переклала Ілона Тинкалюк