Біографія Еріха Марії Ремарка
Еpix Марія Ремарк (при народженні – Еріх Пауль Ремарк (Erich Paul Remark)) – один із найвідоміших німецьких письменників XX століття – народився 22 червня 1898 року в місті Оснабрюк (Німеччина) в католицькій робітничій сім’ї.
Він – друга дитина в родині, де було п'ятеро дітей. Його батько, Петер Франц Ремарк, працював палітурником. При народженні (хрещенні) хлопцеві дали ім'я Еріх Пауль. 1918 року, після смерті матері, Анни Марії Ремарк, – у пам'ять про неї – змінив своє ім'я на Еріх Марія. Позаяк Ремарки були католиками, юнак потрапив до католицького педагогічного училища. Педагогічна освіта пізніше згодилася, коли він вчителював певний час у сільських школах.
Ремарк багато читав, серед улюблених творів – книги Ґете, Цвейґа, Достоєвського. У 17-річному віці Ремарк сам наважується почати літературну працю, стає членом літературного «Гуртка мрій».
У 1916, у віці 18 років, мобілізований на фронти Першої світової війни. 17 червня того ж року направлений на Західний фронт. Перебування на війні тривало три роки. 31 липня 1917 поранений осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Водночас, попри власне поранення, зміг дотягти до медичної частини пораненого товариша. До закінчення війни перебував у військовому шпиталі в Німеччині.
По війні наполегливо шукав себе в суспільстві та професії. Повернувся в католицьке училище, яке не встиг закінчити, але, пройшовши через втрати юнацьких ідеалів, смерть товаришів, поневіряння післявоєнних років, прикладом покори він уже не був. Покинув вчителювання і часто змінював професії. Працював бібліотекарем, бізнесменом, редактором в журналі «Echo Continental» і навіть продавцем надгробків, органістом при каплиці в лікарні для божевільних.
Період пошуків тривав, поки Ремарк не опинився в Берліні. Вів богемний спосіб життя, мав любовні романи. В Берліні зустрів Ютту Інгеборг Елену Цамбона, колишню танцівницю, хвору на туберкульоз. Невиліковна хвороба не стала на заваді, і 1925 року закоханий молодик узяв з нею шлюб. Вона стала прототипом кількох героїнь його наступних творів, зокрема Пат з «Трьох товаришів». Шлюб тривав лише чотири роки, після чого вони розлучилися. Щоправда, у 1938 знову побралися. Це зробили насамперед для того, аби допомогти Ютті емігрувати з нацистської Німеччини й отримати швейцарське громадянство (з 1931 Ремарк мешкав у Швейцарії). А 1939 вони переїхали до США, 1947 року – отримали американське громадянство. Їхній шлюб протримався до 1957. Після розлучення Ремарк щомісяця виплачував Ютті грошову допомогу, крім того, заповів їй 50 тис. доларів.
Ремарк був схильний до широких жестів. Вершиною марнославства та марнотратства молодого Ремарка став титул барона, куплений ним у збіднілого аристократа.
Ймовірно, дотики болючої пам'яті про фронтове минуле були настільки нестерпними, що відбилися в рукописі «На західному фронті без змін». Творче горіння тривало шість тижнів. Лише через шість місяців він наважився передати рукопис у видавництво. Простою, емоційною мовою в романі реалістично описано війну і повоєнний період, побачені очима і пережиті 20-річним представником «втраченого покоління». Протилежну точку зору, яка прославляла війну, представлено у романі Ернста Юнгера «В сталевих грозах» (In Stahlgewittern). Як і Ремарк, Юнгер також був учасником війни.
Роман Ремарка антивоєнного спрямування, опублікований 1929 року, став сенсацією в Німеччині. За рік продано півтора мільйона примірників. Роман перекладено іноземними мовами, за його мотивами в Голлівуді у 1930 знято кінострічку. Однойменний фільм, створений 35-річним Левом Мільштейном, отримав премію Оскар. Премію отримав і сам Мільштейн – уродженець України, відомий у Штатах під псевдонімом Льюїс Майлстоун.
Прибутки від книги та фільму дозволили Ремаркові заробити чималий статок, велику частину якого він витратив на придбання картин Сезанна, Ван Гога, Ренуара, Гогена.
Відгуки на нову книгу були неймовірно суперечливими. В політичних колах, близьких до нацистської партії, її не сприйняли, а у її лідера – Гітлера – пацифізм твору викликав лють. Безглуздість звинувачень на адресу Ремарка сягнула абсолютної вершини, коли Гітлер зарахував письменника до французьких євреїв Крамерів (саме так читається прізвище Ремарк з кінця наперед). Почалося цькування письменника націонал-соціалістами. По всій Німеччині видання Ремарка кидали у вогнища, звинувативши письменника в антипатріотизмі.
1931 року Ремарка номінували на Нобелівську премію. Проте, через опір з боку політичних сил Німеччини, Нобелівський комітет нагороди йому не дав. У 1933 невідомий прихильник письменника, рятуючи йому життя, передав клаптик паперу з написом «Негайно покинь місто». Ремарк, що й сам відчував небезпеку, сів у машину й того ж дня перебрався до Швейцарії. З приходом Гітлера до влади в Німеччині Ремарка примусово позбавили німецького громадянства.
Його фінансовий стан був досить стабільним, адже п'ять творів письменника-емігранта було екранізовано. Він навіть встиг вивезти до Америки приватну колекцію картин. Але комфорт і успіх не давали душевного спокою. Ремарк почав хворіти, втрачав повагу до себе як особи та письменника.
У житті Ремарка було багато жінок, але найбільшим його коханням стала Марлен Дітріх. Вони вперше зустрілися у вересні 1930 в Берліні, в барі готелю «Еден», але тільки через сім років вони стають близькими. Продовжувалися стосунки до самої смерті письменника у 1970. Листи, які писав закоханий Ремарк, в результаті розібрали на цитати. Але їхні стосунки не були простими, адже Марлен не могла обмежитись самим Ремарком – їй потрібно було постійно змінювати партнерів. Їхній зв'язок був довгим, але страждальним для Ремарка. Роман був переповнений образами, взаємними скаргами й амбіціями. Але, завдяки цьому роману, написано один із найкращих творів Ремарка «Тріумфальна арка». Ремарк присвятив цей роман Марлен, списавши з неї головну героїню роману Жоан Маду.
Коли 1953 року Ремарк вирішив одружитися з Полетт Годдар, Дітріх відмовляла його від цього кроку. Проте Ремарк одружився, можливо, для того, щоб помститися своїй коханій.
Закінчилася ця сумна та красива історія у 1970, коли письменник помер у клініці «Сант-Аньєс» у Локарно. Дітріх пережила його на 22 роки. Вона залишила знімання у кіно, вела закритий спосіб життя та зловживала алкоголем. Померла вона, за деякими даними, від прийняття великої дози снодійного. Після її смерті дочка Дітріх знайшла листи Ремарка, на яких чітко видно сліди сліз. А незадовго до своєї смерті Марлен зізналася своєму секретареві, що дуже кохала письменника.
У Нью-Йорку Ремарк зустрів 40-річну Полетт Годар (Paulette Goddard), американську кінозірку, колишню дружину Чарлі Чапліна. 1948 року Ремарк повернувся у Швейцарію, де прожив решту життя. Полетт і алкоголь були разом з ним. По закінченню війни він відвідав Німеччину, де не був декілька десятиліть. В Оснабрюку Ремарк застав ще живого батька та сестру Ерну. Рідне місто він не впізнавав, як і повоєнну Німеччину, де зустрічав руїни. У 1957 Ремарк офіційно розірвав шлюб з Юттою, але забезпечив її старість. 1958 року письменник одружився з акторкою Полетт Годар. Разом вони прожили до його смерті.
Еpix Марія Ремарк помер 25 вересня 1970 року у віці 72-х років у місті Локарно. Похований на швейцарському цвинтарі Ронко в кантоні Тічино. Полетт, що пережила письменника, поховано поруч із ним.
Твори:
Романи:
Мансарда мрій (Die Traumbude) (1920).
Ґем (Gam) (1924).
Зупинка на обрії (Station am Horizont) (1927-1928).
На Західному фронті без змін (Im Westen nichts Neues) (1928-1929).
Повернення (Der Weg zurück) (1930-1931).
Три товариші (Drei Kameraden) (1936-1937).
Люби ближнього твого (Liebe Deinen Nächsten) (1939-1941).
Тріумфальна арка (Arc de Triomphe) (1945).
Іскра життя (Der Funke Leben) (1952).
Час жити і час помирати (Zeit zu leben und Zeit zu sterben) (1954).
Чорний обеліск (Der schwarze Obelisk) (1956).
Позичене життя (Geborgtes Leben) (1959-1961).
Ніч у Лісабоні (Die Nacht von Lissabon) (1961-1962).
Омріяна земля (Das gelobte Land) (1970).
Тіні в раю (Schatten im Paradies) (postum 1971).
Інші праці:
Ранні праці (Frühwerk) (1916 ? 1929).
Ворог (Der Feind) (1930-1931); оповідання.
Останній акт (Der letzte Akt) (1955); сценарій.
Остання зупинка (Die letzte Station) (1956); вистава.
Будьте пильні!! (Seid wachsam!!) (1956); есе.
Повернення Еноха Дж. Джоунса (Die Heimkehr des Enoch J. Jones) (1956); вистава.
Військовий пацифіст (Ein militanter Pazifist) (1956); інтерв'ю та есе.
Твори
Критика
