Що відбувається у темряві. Іван Голубін

Він не пам'ятав, як давно це сталося, як це сталося, і не розумів, чому не працює маяк . 
Але про це він уже не думав. 
Трос розірвався , корабель не зміг його підібрати, і стало зрозуміло, що не підбере. Влаштовувати експедицію для того, щоб знайти тіло в білому скафандрі серед темряви , у просторі, куди не сміє сягати навіть світло зірок , що тут можна вдіяти людині?
І він не помре, принаймні це не станеться скоро , а відключити системи підтримки життя , які, на відміну від маячка, функціонували відмінно , на жаль, неможливо через протоколи . Він намагався пошкодити костюм , але в рукавицях , без інструментів це була сізіфова праця... 
Тож він змирився. Змирився з темрявою, яка була єдиним, що він бачив , іноді не розуміючи,чи опустив він вії , чи зараз втулив погляд в флегматичну , холодну темряву , яка відмовлялася дивитись на нього у відповідь . У дитинстві для нього було моторошно уявити, що в пітьмі хтось чи щось ховається, але зараз він молився про це . Навіть якщо це був би один з тих монстрів ,що змушували його закривати очі і ховатися під ковдру вночі , він був би радий йому, як колись був радий народженню сина .
   Сина, якому обіцяв повернутися і привезти щось з космосу... Хлопчик захоплювався всесвітом, і на його малюнках батько зазвичай плив у скафандрі з посмішкою на обличчі серед сотень зірок , барвистих куль планет , кам'яних гігантів астероїдів.
Але в реальності тут тільки пітьма , яка беземоційно обіймає , в якій згодом ти втоплюєш тіло , а потім вона залазить у мізки. І це ... Це моторошніше, ніж монстри, привиди чи вбивці. Це ніщо. У пітьмі нічого не відбувається.
І все, що ти можеш, - це рухатися й думати. Усе з цього однаково марно. Але якщо рухатися він припинив, напевно, уже давно , можливо, що й декілька годин чи хвилин тому , то зупинити голос в голові... Цьому підсвідомому кату було не можливо завадити проводити свою екзекуцію.
У голові пролітали картини дому, землі , сім'ї, навіть думка про світло , будь-яка думка про те, що Є , про те, що існує десь там , була подібна пеклу для нього і проходила по мізку, наче лезо , але не вбивала і продовжувала катувати. 
Під час експедиції він занадто багато мріяв про життя після . Після багаторічної подорожі він осів би з сім'єю десь в маленькому, милому будиночку , грав із сином в ігрову систему , що подарував би на день народження, чи, може, у щось більш новітнє , що винайшли б за той час, поки він був у космосі, і їм би не потрібно було більше взагалі думати про гроші, бо компанія забезпечувала реабілітацію після невагомості і платила величезну пенсію . Це все було б після... Йому залишалося лише 5 років до кінця , вони були вже на шляху додому, до Землі. І всього цього не буде. Точніше, вже нічого немає. 
І тут чорне полотно перед ним прорізало світло , холод , який пронизував його , не зважаючи на скафандр , змінився на жар . Перед ним була стеля , світло, і його не обіймала ні пітьма , ні синтетичний скафандр, він був удома !
Ледве підвівшись, він сів , піжама була волога від поту , і він відкинув простирадло з динозаврами , м'яке і таке приємне на дотик , але під ним була жахлива спека . Трохи подумавши, він здогадався - в нього жар . 
Двері в кімнату в зелених тонах , з різнокольоровими голографічними шпалерами відчинилися , і увійшла, посміхаючись, мама. Він заплакав, коли побачив її , а та підійшла , пригорнула до себе, заспокоюючи, і проговорила :
- Усе буде добре: сьогодні операція, і тебе обов'язково вилікують .
Від цього йому стало страшно. Він подумав про пітьму під час наркозу , про ті жахливі речі, які буде робити хірург , про шприці та ін'єкції , про те, що може померти від якоїсь помилки , чи відчути весь біль , не зважаючи на знеболювальне, так дійсно стається, він читав !
І заплакав ще більше.
-Мамо , я не хочу , будь ласка, у мене син , я обіцяв, що привезу йому справжній астероїд, і Джо навіть знайшов один, що не фонить , а потім знезаразив. А Нана !? Моя Нана ,що все ще, напевно, чекає ,бо обіцяла , я їй вірю , вірю, що буде там, коли я повернуся , це ж був сон , лише кошмар , я не хочу знову в пітьму , я там помру !
Але та, не слухаючи ,взяла його на руки і понесла . Ця посмішка почала його лякати . Вона не була щирою , вона була як і пітьма - ніякою , не було за нею почуттів і взагалі нічого. І ось його маленьке тіло кладуть на стіл , вколюють анастезію , сують трубки до рота , а все що він бачить , це світло лампи , яка здається величезною зорею , але анастезія не діє . Він не засинає , і вже відчуває скальпель на своєму тілі .
 " Це помилка ! Наркоз не діє !" - Хоче кричати він ,але безсильний перед трубками що наповнюють його рота і горло , і ось хірург починає рух ...
Біль ...
Несамовитий , феєричний, наче салют під час свята - Біль ! 
Пронизує ногу , ногу яку відірвав якийсь уламок каміння чи космічне сміття . Потім відчуття піднімається вище , а потім ще ! Повітря вилітає назовні наче з пляшки шампанського.
 - Я помру ! - Радісним віхрем проноситься думка в його голові.
 І декілька секунд він сміється, горлає і несамовито радісно плаче , так як не робив цього ніколи в житті. 
Не знаю від чого він помер швидше. Больовий шок ? Нестача кисню? 
Втім йому було все одно від чого помирати , в останні секунди у нестерпній в'язниці свого життя він був щаслив , щаслив що помирає .