Війна, кохання, перемога. Спірідонова Ірина

Ми вип’єм кави,
Поговорим про погоду…
Не про війну, убивства, біль і смерть…
Не про безжальне знищення народу,
Не про десятки тисяч мирних жертв…
Ми кави вип’єм, 
Будем посміхатись,
І планувати літо і життя,
Ми будемо по-справжньому кохати –
Безумно, ніжно, чесно, до нестями..
І ми ще неодмінно будем  жити,
Але не так, як ми жили колись,
Тому що квіти, 
Ті могильні квіти
Навіки в серці болем запеклись.

*   *   *

А знаєш як закінчиться війна?
Ми всі прокинемось від тиші на світанку,
На небо глянемо і вип’ємо  вина
Із миру, спокою і світла цього ранку.
Й по жилах розтечеться сум і біль,
І щастя, що буває раз на вічність,
А потім сядемо за ненакритий стіл,
Згадаємо Ісуса, Буду, Вішну…
Усіх Богів, яким молились ми,
Молились кожну ніч, коли стріляли,
Коли не видно було неба через дим…
Молилися за тих, котрі стояли,,
Як кам’яна  стіна, за рідний дім,
За тих, хто любить їх і довіряє,
За тих коханих і безмежно дорогих,
За Батьківщину, що від края і до края
Така прекрасна і така твоя,
І за свободу,
Що життя цінніша…
І ми сп’яніємо  від щастя, не вина,
І відтепер навіки станемо сильніші…

*   *   *

Любити треба вчитись все життя,
А ненависті вчаться за хвилину -
Коли  беззахисне розстрілюють дитя,
Коли твою руйнують  Батьківщину,
Коли бояться очі розтулить –
Зомбовано бурмочуть – «ми спасалі…».
Навчитись ненависті можна лиш за мить,
А для любові і життя замало…
Тому прошу вас – бережіть себе,
Ненавидіти ми вже всі навчились,
Тепер зуміти б небо голубе
Побачити
І щоб любити стало сили…