Війна, кохання, перемога. Лілія Сідор

Спішила хата

Спішила хата. Оббивала ноги.
Ні, не втікала, берегла рідню.
Пошарпана, хилилась від знемоги,
Пообіцяла зберегти сім'ю.
Натужилася, вирвалась з корінням,
З собою взяла в путь, що дороге
Із чорнобривців кулачок насіння.
Не знала, куди доля приведе.
Дітей на руки, молоду газдиню,
Пожовклі фото, вишивку стару,
Американську мамину хустину
І колос, що упав був на стерню.
Як плакала, втікаючи від смерті.
Згубилась між холодних роздоріж,
Всі стіни пошматовані, обдерті.
Молилась, крокувала босоніж.
Малеча злякана великими очима
Дивилися, немов страшилку-фільм,
Господня сила, Янгольська незрима
Допомагала вибратись звідтіль.
Ще повернеться, запахне пирогами,
Насіє мальви, айстри у саду
І діти лопотітимуть ногами.
Їй б пережити цю страшну війну.

Благовіщення 

Зав'язані очі,
Розіп'ята воля,
Єхидно
Прицілився кат.
Холод в потилицю,
Чистеє поле.
Ніби бурлить водопад.
В білім тумані
Пливу над собою.
Більше і більше
Уверх.
У Благовіщення
Вбитий за волю,
В світлий весняний
Четвер.
Я не один.
Мене зустрічають
Янголи ,
Що на тілах
Тризуб навіки
Вибитий мають
І пережили 
Той жах.
Міцніше ряди!
Гуртуйсь, Україно!
Не волокниться 
Хай стрій.
За чоловіка, за дочку,
За сина 
Підемо в останній свій
Бій.
На небі вкраїнська
Броня найсильніша,
Душі безсмертних - у дух!
Померли за тебе,
Свята, найрідніша
За мову, різдвяний дідух.
Прострелені крила,
Згвалтовані душі,
Надвоє розбиті серця.
Та ми ще живі,
Живі - небайдужі,
В дорозі, 
Що йде без кінця.
До чварів не час,
І до довгих розборів.
Прикриємо неньку з небес.
Ми вільні, сильніші 
За тебе, потворо!
Бо з нами й Ісус, що воскрес.

Трамвай

Трамвай, ніби привид. Самотній. Сумує.
Застиг на дорозі, закінчився шлях.
Спинилося серце, двигун не движує.
І пульс не вловити на хворих руках.
Недавно життя повнокровне гуділо.
Зупинки. Збирав і розвозив людей.
Щасливо впрягався із ранку у діло
І тішився сонним обличчям дітей.
Закохані нишком від всіх обіймались,
Розмови і музика, шум завжди й рух,
Автомобілі , як друзі вітались.
Зимою вдягав на колеса кожух.
В час пізній в депо поспішав відпочити
І кілька сеансів ігри в доміно.
Подобалось в ритмі буденному жити,
Було це недавно, здається, давно.
Тепер замовчав, заскрипів у останнє.
Сумний, із старого життя монумент.
Не чує, не бачить. Болюче прощання.
Розбитий, оголений, спалений вщент.
 
Самотній трамвай. Метал охололий.
Зазаривсь й на нього проклятий к#ац@п.
У нього своє особливеє горе.
Та й він не скорився, він- вільний, не раб.

Спішила хата

Спішила хата. Оббивала ноги.
Ні, не втікала, берегла рідню.
Пошарпана, хилилась від знемоги,
Пообіцяла зберегти сім'ю.
Натужилася, вирвалась з корінням,
З собою взяла в путь, що дороге
Із чорнобривців кулачок насіння.
Не знала, куди доля приведе.
Дітей на руки, молоду газдиню,
Пожовклі фото, вишивку стару,
Американську мамину хустину
І колос, що упав був на стерню.
Як плакала, втікаючи від смерті.
Згубилась між холодних роздоріж,
Всі стіни пошматовані, обдерті.
Молилась, крокувала босоніж.
Малеча злякана великими очима
Дивилися, немов страшилку-фільм,
Господня сила, Янгольська незрима
Допомагала вибратись звідтіль.
Ще повернеться, запахне пирогами,
Насіє мальви, айстри у саду
І діти лопотітимуть ногами.
Їй б пережити цю страшну війну.

Україна - єдина

І якби не було, і щоб не говорили -
Вкраїна не скорилась, борониться й живе.
Змінилося життя. Напружилися жили,
З'єдналися в єдине, щоб вибить зло чуже.

Від Сяну і до Дону, і від Карпат до моря
Нескорена, шматована, у чорних хустинах.
Скільки байстрюк невмитий приніс біди і горя,
О скільки знищив доль, посіяв чорний жах.

Родючії поля криваво рясно зсіяні,
Поорані ракетами, спалена ковила.
З хатів- писаночок залишились руїни,
Не чутно як в колисці гутарить немовля.

Будинки без хребтів, неначе інваліди,
Очниці без очей. Колись квітучий рай.
Поранений той рік. Скрізь накотились біди.
Тримається Вкраїна, немов козак Мамай.

Ніколи не впаде на зболені коліна, 
Порідшали ряди, пульсує в серці кров.
Єдина і соборна, красива і нетлінна
Віродиться незламна, востане з молитов.