Війна, кохання, перемога. Данило Костюченко

ЗЕМЛЯ

Вічна дилема, хто правий, хто ні,
Вічна війна, люди стогнуть в вогні,
Де посіяли зерна, гниє чиясь кров,
Не зарити сокиру війни в цій землі.

Десь розквітала палка орхідея,
За нею ліворуч цвіла квітів алея,
Вже не побачиш ти їх на землі,
Встромлені в землю криваві мечі.

Там де лунало гучне ехо від дуба,
Де сидів я у лісі, будучи в думах,
Там де був запах квітів  і хвої,
Зараз там пекло тече мов рікою.

Не збагнути ніяк до чого тут люди,
Все дуже просто, друже мій любий,
Де квітла земля, давала нам мир,
Завжди будуть і ті, хто землю палив.

ВОЛЯ

Сила мого духу, та незламність волі,
Це буття в моїй крижаній природі,
Мов сокіл у небі, хапаю ту здобич,
Яка помирає на чорноземній породі.

Де піски закривавлені краплями крові,
Де не буде ноги ворожої долі,
Нас не зламати, так писала історія,
Хай буде життя для стомлених горем.

На весь світ пролунає пісня святих,
Для нескорених душ написав заповіт,
Читай перед сном, та запам'ятовуй,
Увесь світ побачив, близька перемога.