Війна, кохання, перемога. Мошківська Людмила

I remember 

Навпочіпки стоїть у коридорі 
світла тінь
і очі, мов прозорі
Постава нудна, 
плечі голі.
Невже це послуга самої долі?!
Юрба лелек…та ні! 
 То чорний ворон
Кидає крик 
і рушить той момент 
Та ні, не руш, 
ми просто поговоримо
Згадати дай депресії фрагмент
Він тут стоїть… 
Завжди такий незмінний
Лиш погляд 
і  мій фініш стане дном
Не дай піти!
Тримай мене щосили!
Мій друже-вороне, 
Не дай померти знов!
«Привіт» 
( які чудові білі крила)
« Привіт» -
 гадаю, говорити я не в силах.
« Я сумував, чекав тебе щосили»
« Ти лиш брехав…»
(мій янгол білокрилий)
«Невже це все? 
Здаємося ми легко!»
«Коханий, 
рвеш ти тіло гірше птиць.
Твоє майбутнє щастя недалеко,
А я – 
на інших сторонах границь!»
«Та ти змінила роль свою відмінно,
Вразити можеш і того, 
хто тебе знав!»
« Це був не ти! 
Життя то – не подвійне,
 а тінь –
           єдина, хто про мене дбав!»