Війна, кохання, перемога. Мар'я Терція

висохне дно очниць моїх,
і обручки переплавляться на рядки
в марсіановій впадині від
знецінювання
до обожнювання
.
.
абрикосова кісточка дня
застрягає посеред горла
повітряна тривога
.
вона сиділа вбрана, як завше, у чорному,
перебирала карти таро, намагалась довідатись
у вищих сил - варто зараз виходити з дому,
чи краще пересидіти артилерійський обстріл у ванній?

рвана мапа мого рідного міста,
серце, пошматоване уламками крилатих ракет,
дихає - без остраху на майбутнє,
бо просто повинно продовжувати переносити жилами
гемоглобін наших історій
.
.
в ніч з двадцять восього лютого на перше березня
в мого брата розбилося серце.
дівчина виважено, проте обережно винесла вирок:
-- я вважаю, що заслуговую більшого.
вранці на кухні мене зустрів
повен емпатії щенячий погляд
"краще присядь,
я маю дійсно погані новини"
.
.
.
у грудні 2013-го я сиділа, обійнявши коліна,
біля дверей батьківської спальні.
мені було п'ятнадцять,
ящик розповідав поточну політичну картину -
моя перша жорстока зустріч з реальністю
.
.
Харків назавжди в серці,
ми вважали площу Свободи серцем Харкова,
"коли я виходжу на каву з центрального корпусу Каразінського
з тобою у серці - виходить вельми потужна рекурсія"
ви
хо
ди
ла
.
.
.
того ранку я боялась, що він наробить дурниць,
він боявся, що мені буде надто боляче,
та все ж показав відео прильоту в ХОДА кількагодинної давності
.
.
ми з ним можемо не говорити і бачитись місяці,
проте в певні миті я переконана, душа в нас - одна на двох,
не знаю, як ще описати ту глибину співпереживання,
що червоною ниткою пов'язує роки дружби
.
.
.
в сучасному контексті
словосполучення "точка неповернення"
звучить надто вже сюрреалістично:
я не можу про тебе забути
і не можу до тебе приїхати.
не можу
.
.
сльози каяття підступають до горла
повітряна тривога ніколи не змушувала
шевелитись жоден нерв, жоден мускул
мого вічність існуючого на межі тіла
.
якщо саме заради цього
я роками муштрувала Сіддхартху та Крішнамурті
якщо тільки для цих хвилин спокою та врівноваженості
я тренувалась твердою ходою минати тонкий лід
і не заходитись сміхом від тривалого лоскоту,
маленька дівчинка десятиліття тому
все зрозуміла правильно
.
світ і справді надто жорстокий