Морок першого материнства може стати часом продуктивної творчости

Морок першого материнства

Авторка: Емма Паті, письменниця, статті якої публікували видання The New York Times, The Cut, The Washington Post. Її художні твори виходили в журналах Carve Magazine, Citron Review, The Bellevue Literary Review, The Idaho Review, New Orleans Review. Вона живе в Портленді, штат Ореґон.

Коли я вперше завагітніла, одним з моїх найбільших страхів було те, що я більше не зможу творити. Я уявляла себе новоспеченою мамою, спітнілою і вкритою дитячою відрижкою, яка вдивляється у безнадійно чистий аркуш. Що як мою творчу енергію висмоктує плід всередині мене? Як для письменниці, ця думка була жахливою. Моя здатність заробляти гроші і відчувати себе повноцінною членкинею суспільства залежала від здатности продукувати творчі ідеї, а потім записувати їх.

Я не самотня в цьому страху. Багато інших мисткинь згадували про свої побоювання, що після народження дитини вони більше не зможуть творити мистецтво. В есеї «Вага дитини» (2013) Шерил Стрейд розповідала, що більшу частину свого життя вона була впевнена, що діти – це неприємність, яка існує для того, щоб заважати їй писати. Мисткиня Маріна Абрамовіч зізналася в інтерв’ю 2016 року, що зробила три аборти, бо народження дітей стало б катастрофою для її праці. Багато написано про ідеальну кількість дітей для тих, хто хоче бути професійно успішною письменницею.

У місяці, що передували народженню сина, я почула чимало порад про те, що мені очікувати від декретної відпустки (12 тижнів без збереження зарплати) з точки зору творчости та творчого потенціялу. «Нічого не плануй писати протягом першого року», – попереджала моя письменницька наставниця. Інша вагітна подруга-письменниця переказала мені пораду, яку дали їй: «Купи пачку карток, поклади їх у сумку для підгузників, а потім, якщо на думку спаде якась ідея, просто занотуй її». Моя мама розповідала мені, що коли вона була вагітною журналісткою у 1980-х роках, її застерігали, що, маючи дитину, вона ніколи не зможе писати. Коли я пакувала свою лікарняну сумку, я мучилася над тим, чи брати з собою записник і ручку. Я ніколи не подорожую без письмового приладдя, але здавалося наївним припускати, що саме я стану винятком із правил – новоспечена мама, яка занотовує літературні осяяння у своєму блокноті через кілька хвилин після пологів. Зрештою, я залишила їх на своєму столі. Ліс материнства вимальовувався, а я стояла на узліссі, тримаючи свої записи, як улюбленого плюшевого ведмедика, з яким незабаром доведеться розлучитися.

У першу ніч життя мого сина ми з ним не спали, дивлячись одне на одного. Його очі були великими і темними, вони дивилися прямо в мене. Незважаючи на те, що я щойно пережила понад тридцятигодинні пологи, я відчувала себе цілком бадьорою, навіть наче наелектризованою. Він живий! Я жива! Насправді, я ніколи не відчувала себе більш живою. Я зрозуміла, що сніданок не має значення! Нетоксичні дерев’яні іграшки Монтесорі не мають значення! Мені спало на думку, що ми всі врешті-решт помремо, і єдине, що має значення, – це жити і творити. У мене були всі ці думки: про народження і смерть, про те, з чого складаються наші душі – я схопила телефон і почала робити нотатки. Наступного ранку я відправила чоловіка до лікарняного сувенірного магазина, щоб він купив блокнот і ручку.

Три місяці після народження мого сина виявилися найбільш творчими місяцями в моєму житті. Я писала сторінку за сторінкою; вірші та ідеї для оповідань і щоденникові записи про материнство. Все було новим і свіжим, і я не хотіла нічого забувати. Я прийшла на свою письменницьку групу вихідного дня з десятиденним немовлям у слінґу біля моїх грудей. І до кінця моєї декретної відпустки у мене був чорновий варіянт дуже химерного апокаліптичного роману про вагітну жінку, яка намагається знайти дорогу додому. Можна опублікувати? Гадки не мала. Оригінальний? Безумовно. Насправді він був вигадливішим і сміливішим за все, що я писала раніше.

Я знаю, про що ви зараз думаєте: як це працює в реальному світі? Коли у вас є новонароджена дитина і ще двоє дітей. Або коли вам потрібно повернутися на роботу вже через два тижні. Коли ви або ваша дитина маєте ускладнення після пологів. Можливо, ви настільки недосипаєте, що у вас з’являються галюцинації. Або, можливо, ви сповнені ідей, але не маєте й п’яти хвилин, щоб прийняти душ. У мене була декретна відпустка (нехай і неоплачувана), пологи без ускладнень, немовля, яке спало спокійно, і партнер, який також мав декретну відпустку і з яким я рівномірно ділила обов’язки з догляду за дитиною. Багато жінок цього не мають. Я не можу сидіти тут і вдавати, що існують рівні умови для всіх, і дехто з нас просто пише романи, а дехто витрачає час на менш інтелектуальні заняття. Ми всі знаємо, що це не так.

Незважаючи на це, я хотіла зрозуміти, чому післяпологовий період став для мене таким творчим, і чи може це бути чимось більшим за мій приватний досвід – навіть біологічним явищем. Для мисткинь це усвідомлення може мати глибокі наслідки. Тому я хотіла зрозуміти, що таке творчість. Оскільки творчість настільки складна, що її досі продовжують вивчати, я знайшла багато різної інформації, яка, коли я зібрала її докупи, почала вимальовувати чіткішу картину того, чому я пережила післяпологовий творчий сплеск.

По-перше, творчість вимагає новизни, а перше материнство – це яскравий приклад нового досвіду. Усамітнення і мрійливість є засадничими чинниками творчости – і регулярними явищами невдовзі після пологів. Здається, що травма і творчість можуть мати зв’язок, тому що травма змінює наші погляди і змушує наш мозок перебудовуватись, а отже, досліджувати нові шляхи (і незалежно від того, наскільки ваші пологи збігаються з вашими планами, я б сказала, що самі пологи і шок ідентичности від того, що ви стали матір’ю, за самим визначенням є травмою).

Страх і творчість також мають цікавий взаємозв’язок: страх робить вас менш креативними, і, схоже, наш мозок запрограмований боятися творчости. На суто гормональному рівні дослідження пов’язують творчість із підвищеним рівнем окситоцину, «гормону кохання», який зростає під час пологів та грудного вигодовування. Творчість також пов’язана з низьким рівнем норадреналіну, гормону, який контролює концентрацію уваги та настрій і який різко падає в наступні дні після пологів. Я також поділилась своєю теорією з Анною Абрагам, директоркою Центру творчости та розвитку талантів імені Еліса Пола Торенса в Університеті Джорджії, яка сказала мені, що, хоча вона не може дати мені переконливих відповідей, вона не здивована, що пологи стимулюють творчість: творчість полягає в тому, щоб бачити речі інакше, а що може бути більш інакшим, ніж галаслива крихітна істота, яка виходить з твого власного тіла?

Потім я подивилася, що ми знаємо про післяпологовий період, також відомий як четвертий триместр, який зазвичай визначають як перші 6–12 тижнів після народження. По-перше, вас переповнюють потужні гормони – пролактин, окситоцин і кортизол, які допомагають вам виробляти молоко і встановлювати міцний зв’язок з дитиною, і водночас ви відчуваєте різке падіння таких гормонів, як прогестерон, норадреналін і естроген. Цей гормональний зсув викликає сильні емоції, не схожі ні на що, що я коли-небудь відчувала раніше. По-друге, післяпологовий мозок стискається в деяких ділянках, щоб розширитися в інших; він також починає прокладати нові нейронні шляхи. Ви буквально отримуєте доступ до частин мозку, до яких ніколи не мали доступу раніше. Існують докази того, що лактація зменшує страх і стрес; згідно з дослідженнями на мишах, у матерів, які народили, виробляється гормон, що підвищує турботливість.

Досліджень, які б безпосередньо вивчали післяпологову творчість, насправді ніколи не проводили. Дослідження хижацтва показало, що у щурів після народження дитинчат покращується пам’ять і здатність до навчання, а в іншому дослідженні було помічено, що у мишей після пологів різко знижується рівень норадреналіну (як уже згадувалося, зниження рівня норадреналіну пов’язане з творчістю, а також з післяпологовою депресією). На думку Рейлін Філіпс, медичної директорки неонатальної служби Медичного центру Університету Лома Лінда в Каліфорнії, цей творчий сплеск можна пояснити перемиканням з лівої на праву півкулю мозку. «Ми знаємо, що після народження окситоцин активує праву півкулю мозку», – повідомила вона мені.

Хоча ідея про те, що у людей домінує та чи інша півкуля мозку, була спростована, широко визнано, що права півкуля мозку відповідає за такі речі, як уява, грайливість, артистизм, допитливість і винахідливість. У своєму виступі на конференції TED 2008 року дослідниця мозку Джил Боулт Тейлор зауважила, що права півкуля мозку «відповідає за теперішній момент... Інформація... надходить одночасно через усі наші сенсорні системи, а потім вона вибухає цим величезним колажем». Натомість наша ліва півкуля мислить лінійно і зосереджена на вивченні уроків минулого і перетворенні їх у проєкції на майбутнє. Тейлор описує втрату функції лівої півкулі мозку внаслідок інсульту й життя лише в правій частині мозку, яку вона ніжно називає «Ла-Ла Лендом»: «Я відчувала себе величезною і вільною. Наче джин, якого щойно випустили з пляшки».

Це саме те, що я відчувала, дивлячись в очі своєї новонародженої дитини. Я вдивлялася в континуум життя-смерті й тепер розуміла, що літературні журнали та бестселери New York Times – це лише довільні соціяльні конструкції. Насправді ми всі – лише клітини, які борються за виживання і значущість на планеті, що вмирає. Будь-яка моя книжка, якою б геніяльною вона не була, не переживе зміни клімату. Замість того, щоб пригнічувати мене, ці усвідомлення принесли мені свободу. Я була послана на Землю, щоб любити і творити мистецтво, і саме це я збиралася робити! Жахливі голоси, які зазвичай переслідували мене під час сеансу письма та, по суті, говорили мені, що я марную свій час, час всіх інших людей, навіть час комп’ютера, затихли завдяки цій новій перспективі.

Щодо того, чи є післяпологовий період найбільш творчим часом у нашому житті, Абрагам зазначила, що я зробила кар’єру на тому, що використовувала спалахи творчости (або «ідеї») і перетворювала їх на есеї та оповідання, які потім продавала, щоб заробити собі на життя. Коли до мене приходить натхнення, я знаю, що з ним робити. Післяпологовий період не обов’язково перетворить на письменниць чи скульпторок тих, хто працює в нетворчій сфері або не має простору, щоб втілити свою творчість. «Люди, які займаються смислотворенням, отримають більше користи від [післяпологового періоду]», – припускає Абрагам.

Тож я не хочу сказати, що післяпологовий період був невдалим, якщо ви не написали роман, не намалювали портрет чи не винайшли ліки від раку. Я просто ставлю питання: а що як післяпологовий період – це один із найдивовижніших, найнатхненніших, найкреативніших періодів нашого життя? Час, коли ті з нас, хто народжує, мають можливість доторкнутися до континууму народження-смерті, пережити гормональні «американські гірки» і перетворити їх на витвір мистецтва, продукувати сенси, щоб осмислити те, що ми щойно пережили. А що як це правда? І якщо це дійсно так, то як це може змінити наратив про матерів-мисткинь і письменниць? Замість «Приготуйтеся пропустити рік письменництва», як щодо «Приготуйтеся мати найсміливіші ідеї у вашому житті»? Замість «За кожну дитину, яку ви народили, ви напишете на одну книжку менше», як щодо «За кожну дитину, яку ви народили, ви відкриєте новий нейронний шлях, який допоможе вам виграти Пулітцерівську премію»?

Одного дня наука сприйматиме мисткинь так само серйозно, як ми сприймаємо самих себе. А поки що я розкажу вам про випадок, який трапився нещодавно. Моя подруга, письменниця на восьмому місяці вагітности, запитала мене, що б я хотіла покласти у свою лікарняну сумку. Я почала говорити «краватки для волосся», але потім згадала той день минулого року, коли стояла перед своїм столом, тримаючи в руках блокнот і ручку, й думала: «За кого я себе маю? Б’юся об заклад, ще кілька місяців я навіть не візьму в руки ручку». Я повернулася до подруги і сказала їй те, що хотіла б, щоб мені хтось сказав раніше: «Візьми щось, щоб писати».

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «The fog of new motherhood can be a boomtime for creative work» в журналі Psyche 1 грудня 2020 року.

Переклала Валерія Матура


Читати також