Уривок книги: «Фриланс здорової людини». Тетяна Гонченко
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Віват» вийшла книга «Фриланс здорової людини» Тетяни Гонченко.
Публікуємо уривок для ознайомлення.
Клята прокрастинація: що з нею робити
Якихось 10 років тому фрилансери вважалися «безробітними з халтурками» і трошки фриками. Зараз фриланс на своєму піку: якщо можна працювати віддалено, навіщо прив’язуватися до одного роботодавця?! Але як порахувати прайс на свої тексти? Як не потонути в прокрастинації? Як вести переговори із замовниками й не провалювати дедлайни? Авторка цієї книжки, Тетяна Гонченко, провела два десятки інтерв’ю з досвідченими виконавцями та наймачами, щоб вивести формулу комфортного фрилансу. Вийшла добірка історій і лайфхаків для тих, хто давно мріяв звільнитися в нікуди.
Уривок
«Якось один з авторів був винен мені дві колонки. Я нагадав і за дві години отримав перший текст, ще через дві — другий. Він просто сів і написав їх», — згадує Отар Довженко.
На жаль, це унікальна історія людини-робота, яка ніколи не прокрастинує. Для всіх інших прокрастинація — це топ-причина зірваного дедлайну. Ти ходиш довкола ноутбука, перемиваєш увесь посуд удома, двічі вибираєшся в магазин, прогортуєш усю стрічку фейсбуку аж до повідомлення: «На сьогодні новин більше немає», але так і не сідаєш писати. Якщо ви вважаєте, що таке буває тільки у вас — маю для вас новини.
Про прокрастинацію і так написано дуже багато книжок. Тому я не перетворюватиму цей розділ на чергову методичку про цю тему. Розкажу лише кілька прийомів, якими користуюся сама та які почула під час інтерв’ю.
- Просто почати.
Серйозно: буває, що людину від виконаної залюбки роботи відділяє лише неможливість примусити себе сісти за ноутбук. Домовтеся із собою, що попрацюєте 20 хвилин. Якщо не піде — відкладете роботу й підете прокрастинувати далі. Але часто буває так, що після тих 20 хвилин відкладати вже не хочеться — втягнулися.
Розпочати можна з найпростішої рутинної роботи. Наприклад, розкидати за блоками розшифровку інтерв’ю. Так робить Валентина Шимкович, коли їй «не працюється».
«Я починаю зі структурування тексту. Потім може виявитися, що я, поки це виконувала, втягнулася в текст і вже хочу його писати. Якщо ні — однаково наступного разу роботи вже буде менше», — розповідає вона.
Інша порада від Валентини: відкрити й пробігти очима текст відразу після прокидання, ще перед ранковими ритуалами. Тоді, поки будете в душі, чиститимете зуби та снідатимете, мозок уже почне працювати над текстом, і за ноутбук сядете з готовими ідеями, а то й з написаним у голові лідом. Я спробувала: це направду працює.
У всякому разі, зробити бодай щось — завжди краще, ніж нічого. Можна написати заголовок і лід. Або накидати тез. Або виділити окремі цитати. Завдяки цьому ви усунете ефект чистого аркуша й надалі вже буде легше працювати з текстом.
- Розбити велике завдання на дрібніші та швидші.
Наприклад, завдання «написати книжку» мене відверто лякало. Бо навіть якщо цілий день працюватимеш, її не закінчиш — однаково доведеться пересунути на наступний день (тиждень, місяць, рік?). Стало легше, коли я розбила одне завдання на дрібні. Отож у планувальнику з’явилися «прописати план розділу про гроші» або «написати вступ до розділу про гроші», а згодом «добити нарешті цей клятий розділ про гроші». Ці справи вже не лякають своїм неосяжним масштабом, і тобі чітко зрозуміло, як це зробити. А з таких маленьких виконаних завдань згодом складається ціла книжка.
Так, експертну колонку я зазвичай розбиваю на завдання, кожне з яких окремо заношу в планувальник: 1. Узгодити тему. 2. Домовитися про інтерв’ю. 3. Провести інтерв’ю. 4. Розшифрувати інтерв’ю. 5. Прописати структуру. 6. Написати текст. 7. Прочитати текст свіжим поглядом. 8. Надіслати текст замовникові. 9. Внести правки.
Як результат, справа рухається значно швидше й просувається поетапно та чітко
- Віднести всі гаджети в іншу кімнату.
Одного разу я напрочуд продуктивно попрацювала над текстом, заглибившись і не відволікаючись. Коли потім проаналізувала, як так могло статися, зрозуміла: я просто поставила телефон на зарядку в іншу кімнату й не відволікалася на сповіщення, діставши змогу сконцентруватися на роботі.
І ні: вимикання звуку не допомагає — рука так і тягнеться відкрити фейсбук. Допомагає вмикання режиму польоту, повне вимикання телефона або «забування» його в іншій кімнаті.
- Змінити кімнату, приміщення, стіл.
Коли мені не пишеться — я йду в найближчу кав’ярню. Там за кілька годин можу зробити більше, аніж за день удома. Існує навіть дослідження американських науковців, які стверджують, що фоновий шум кав’ярень підвищує креативність. Це називають «стохастичним резонансом» — явище, коли певна кількість шуму добре впливає на відчуття людини.
Цікаво, що в кожного ця кількість шуму різна, і знайти тонку грань можливо лише через експериментування. Я побувала з ноутбуком мало не в усіх кафе довкола свого дому. І справді: у деяких працювати напрочуд ефективно, а в деяких — узагалі не працюється. Тож якщо ви один раз сходили в кафе, а нормально попрацювати не вийшло — спробуйте ще раз, з іншою кав’ярнею. Річ може бути не тільки в рівні шуму, а й у надто високому (низькому) столі, незручному стільці та ще багатьох параметрах.
А можна й узагалі не виходити з дому: попрацювати на кухні, на балконі або просто пересісти в інший кут тієї самої кімнати. Інколи це насправді допомагає побороти прокрастинацію.
Найкраще в цьому плані підходять коворкінги. Бо коли всі довкола працюють, також налаштовуєшся на робочу хвилю. Але, по-перше, туди треба їздити (чим тоді фриланс відрізняється від офісної роботи?). По-друге, дорого. На момент, коли я пишу книжку, середня ціна за робоче місце в київському коворкінгу — $200 за місяць. Айтішникові, може, і підійде, а от копірайтерові — вже не дуже.
- Не відкладати матеріал надто надовго.
Якщо між власне інтерв’ю (збиранням матеріалів) і написанням тексту минає понад тиждень, у тему доводиться занурюватися фактично з нуля. Це теж сприяє прокрастинації: наш мозок так улаштований, що за невідоме йому братися не хочеться. Тому краще не витримувати великих пауз між цими етапами.
- Залучити «наглядача».
Ще один варіант — створити можливість, щоб хтось бачив і контролював, як ви працюєте. Читала, що в Токіо навіть є спеціальне кафе для письменників та інших людей творчих професій. Перед тим, як сісти за стіл, повідомляєте персоналу, скільки сторінок маєте написати за цей день.
Офіціанти періодично цікавляться прогресом і навіть підганятимуть, якщо заздалегідь попросити. В Україні таких кафе я ще не бачила, але можна призначити таким наглядачем свого друга, чоловіка чи навіть замовника.
Ми із чоловіком працюємо з дому. І коли він, проходячи повз мою кімнату, бачив, що я читаю в робочий час — подеколи питав: «Як там твоя книжка?». Інколи це стимулювало припинити прокрастинацію та повернутися до роботи — мені було соромно навіть перед власним чоловіком, що я так довго пишу цю книжку.
«Якось у мене був період, коли не працювалося. Тоді я дала своєму замовникові доступ до гугл-документа, у якому писала текст. Він міг будь-якої миті зайти й побачити, чи триває там робота, а мене це стимулювало не прокрастинувати», — розповідає копірайтерка Женя Лебедєва.
Є люди, які домовляються з друзями, вмикають камеру в зумі, вимикають мікрофон і просто синхронно працюють. У камеру можна й не заглядати, але розуміння, що вона є, спонукає не відволікатися й не перемикатися на побутові справи, особливо коли працюєш з дому
- Не братися за неприємні завдання.
Одна з основних причин прокрастинації — вам просто не хочеться виконувати конкретну роботу. Історія стандартна: беретеся за нецікаву вам тему, бо платять хороші гроші, або маєте приємні стосунки із замовником. А потім два тижні мучитеся, ходите колами біля ноутбука й клянете все на світі.
Іноді, коли я відмовляюся від якогось тексту, так і аргументую замовникові: «Вибач, але я так і бачу, що погоджуся, а потім потону в прокрастинації, бо це зовсім не моя тема». Звісно, так можна писати тільки тим замовникам, з якими у вас склалися неформальні стосунки. Але я про інше: варто добре вивчити себе й розуміти, які тексти даються вам надто важко, і не братися за них за жодних умов. Наприклад, у мене це теми про економіку, таргетинг, криптовалюти й дизайн.
- Пам’ятати, що роботу однаково доведеться виконувати.
Буває, що відкриваєте текст і просто не знаєте, з якого кінця до нього підібратися. Це прямий шлях до прокрастинації: хочеться гортати фейсбук або піти поїсти, аби тільки не робити чогось такого, що вас фруструє. У такі моменти мені допомагає думка: це однаково доведеться робити. Я можу відкласти це зараз, а потім ще раз відкласти, утім рано чи пізно однаково прорвуся через ці хащі й виконаю. Бо пообіцяла. Бо треба. Тож чому не зараз?
- Фіксувати момент: «Що я зараз роблю?».
Часто ми прокрастинуємо несвідомо. Бачиш повідомлення в телефоні — і ось ти вже пів години бездумно гортаєш стрічку. Тому корисно здійснювати чекпойнти: «Чим я зайнятий цієї секунди?». Зробіть це своєю звичкою. Навіть сидіти в розгубленості над першим абзацом майбутнього тексту — продуктивніше, аніж переглядати тік-ток.
- Не боротися з прокрастинацією, а очолити її.
Розслідувачка Любов Величко вважає прокрастинацію частиною своєї роботи. «Коли я прокрастиную — я структурую інформацію в голові. Коли відчуваю, що треба відволіктися — це означає, що мозку потрібен час, щоб переварити інформацію. Я можу поспати годину-дві посеред дня, полежати на дивані або піти помити посуд. Вважаю, що це не витрата часу, а інвестиція в майбутню продуктивність. Обдумування — частина робочого процесу. Я не борюся з прокрастинацією, а очолюю її», — говорить вона.
Утім це працює тоді, коли ви справді обожнюєте свою роботу й достеменно знаєте: через оці дві години підете та залюбки попрацюєте. У решті випадків оця «дозволена прокрастинація» може тривати нескінченно.
Поділитися