Свої про своїх
Пропонуємо розмову Тетяни Рибаківни про Василя Барвінського з кандидатом музикознавства, професором ЛНМА ім. М.Лисенка, яка виховала не одне покоління музикантів, Наталією Кашкадамовою.
В кожної будівлі є свій день народження, своя історія, свій колорит, своє … звучання. Так-так, саме звучання і про них мені випала честь поспілкуватися із піаністкою та музикознавцем, професором ЛНМА ім.. М.Лисенка, членом-засновником Моцартівського товариства у Львові, цікавим науковцем та прекрасним педагогом, Наталією Кашкадамовою.
Цього року багато львів’ян стали свідками унікально події – повного відтворення урочистості 100-літньої давності: посвячення будинку Музичного товариства ім.. М.Лисенка у Львові – осередку всього мистецького життя Галичини довоєнного періоду, центру професійної музичної освіти (там знаходився Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка). Зараз в цій знаковій будівлі знаходиться головний корпус ЛДМУ ім. С.Людкевича, і викладачі, студенти та випускники саме цього навчального закладу підготували цілу низку подій на честь 100-літнього ювілею. Увінчала плеяду концертів реконструкція історичного дійства, що відбулося 12 червня 1916 р. Родзинкою програми було виконання легендарного Секстету для струнних інструментів Василя Барвінського – адже цей твір композитор написав спеціально з нагоди посвяти будинку на пл. М.Шашкавича, 5.
Наталя Кашкадамова: Це взагалі дуже цікавий приклад зв’язку архітектури і музики. Власне, прегарна сецесійна будівля на пл. М.Шашкевича, 5 дає нам перший приклад пов’язання будівлі і музики. Коли тільки будинок будувався для Музичного товариства, коли тільки починав свою діяльність, своє існування, до нього вже був прив’язаний чудовий твір Василя Барвінського. У Львові «музичних» будівель буде достатньо: це Оперний театр, також дім Львівської музичної академії на вул. О.Нижанківського. А особливо мені хотілося б виділити крім цього будинку, який ми згадали на початку, будівлю Галицького музичного товариства (ГМТ) на вул. П.Чайковського, в якій нині знаходиться Львівська філармонія. Важливо, що творцями і музики, і архітектури є люди. Коли ми любуємося красою мистецтва, то завжди впізнаємо в ньому людину, митця.
Т.Р. – А з будівлею колишнього ВМІ ім. Лисенка та будівлі ГМТ асоціюється ім’я Василя Барвінського …
Наталя Кашкадамова: – Василь Барвінський не тільки написав музику для освячення будівлі, а й присвятив їй 25 років свого життя – саме стільки був на посаді директора Вищого музичного інституту (ВМІ) ім. М.Лисенка. Впродовж цього періоду, Барвінський став живим втіленням засади Андрея Шептицького: «Розбудовуючи культуру – будуємо націю». Він навчав музики в ВМІ, він виступав як піаніст і навіть їздив на гастролі до радянської України, дбав про розбудову ВМІ (який в 20 рр. ХХ ст. відкрив свої філії в багатьох галицьких містах), він публікував рецензії майже в кожному номері газети, був одним із співзасновником Союзу українських професійних музик (СУПРОМу). Навіть дивно як він це все встигав!
Т.Р. – Але, передовсім, він був композитором, і хоч вся ця самопосвятна діяльність забирала чимало часу, Василь Барвінський встиг написати чимало високохудожніх творів.
Наталя Кашкадамова: – Його твори були відомі в світі. Їх публікували в Європі, Америці, навіть Японії. Сьогодні вони звучать у світі, є достатньо записів на ком пакт дисках, ця музика доступна для користувачів інтернет мережі.
Т.Р. – Сумна подія, і особистої, і творчої долі пов’язує Василя Барвінського з будівлею на вулиці П.Чайковського.
Наталя Кашкадамова: – В 1939 році, після приєднання Галичини до Радянського Союзу, була проведена кардинальна реформа освітньої системи. Замість тих багатьох музичних інституцій, які існували раніше, було організовано одну Державну Консерваторію, яка розмістилася якраз в будинку по вул. Чайковського, і директором цієї консерваторії призначено В.Барвінського. Всі надії, які вимальовувалися на той момент (адже колектив консерваторії зібрав найкращих педагогів), перекреслила війна. Німці, одразу після свого приходу, зайняли будівлю для своїх потреб, а Барвінському довелося спішно рятувати інструменти та бібліотеку. А коли в 1944 р. знову почала діяти Консерваторія, йому довелося не тільки повертати туди інструменти, а й наново налагоджувати співпрацю людей.
Т.Р. – Це вдалося зробити завдяки авторитету, яким користувався Барвінський і серед галичан, і серед приїжджих музикантів.
Наталя Кашкадамова: – Саме цей великий авторитет привів його до нещастя, адже радянським функціонерам такий авторитет не був потрібен. В 1948 році в Києві В.Барвінського заарештували і вислали 60-річного музиканта до мордовських таборів на довгі 10 років. А в кам’яниці по вул. Чайковського було вчинено великий злочин – у внутрішньому дворику Консерваторії спалили рукописи його ще не виданих творів.
Т.Р. – Пізніше, композитор відновлював ці твори з пам’яті. Велику кількість творів Барвінського допомогли повернути до життя музиканти-виконавці, які вели пошуки нотних видань, рукописів по всьому світу. Найбільш яскравим прикладом є історія пошуків Концерту для фортепіано з оркестром …
Наталя Кашкадамова: – В 30-тих роках концерт виконував Роман Савицький в багатьох містах України. Рукопис твору згорів в пам’ятному 1948 р. в дворику Консерваторії. Р.Савицький, опинившись в Америці, до кінця днів своїх займався пошуками копії нот і заповів продовжити цю справу своєму синові. Пошуки тривали до 1993 р. Минуло 54 роки від прем’єри і 30 від смерті Барвінського, давно вже можна було втратити надію і покинути будь-які намагання знайти цей твір. Але 9 червня 1993 р. концерт знайшовся на другому боці землі, в Аргентині (!). Саме там, в Буенос-Айресі, провів свої останні роки галицькі піаніст Северин Сапрун, в архіві якого знайшовся примірник Концерту. Концерт повернувся до Львова, він був відредагований музикознавцем Яремою Якуб’яком і мав свою другу прем’єру в виконанні піаністки Марії Крушельницької.
Тетяна Рибаківна
