Твори Василя Барвінського оживають під руками виконавців

(Історія виконання фортеп'янних творів Василя Барвінського)

Фортеп’янні твори Василя Барвінського – цінна сторінка української музики. Одним із перших після Лисенка він звернувся до цієї інструментальної сфери і, створивши композиції, повні щирого, свіжого переживання, забарвив їх неповторною особистою інтонацією. Його творчість втілила сецесійний стиль, що поширився в українському мистецтві перших десятиліть XX ст., і стала щодо цього, при всіх своїх індивідуальних особливостях, досить типовим явищем вітчизняної культури.

Музика Барвінського знайшла розуміння і підтримку піаністів-сучасників. В 20-30-х роках минулого сторіччя його твори грали всі українські піаністи Львова. Широкою популярністю користувалися мініатюри, проте звучали й великі твори: Галя Левицька грала цикл “Любов”, Дарія Гординська-Каранович – “Українську сюїту”, Роман Савицький – Концерт. В процесі регулярного виконання поглиблювалося розуміння стилю композитора. Але на виконавській долі творів Барвінського відбилися складні й трагічні обставини долі самого композитора. Радянські органи ненавиділи Василя Барвінського і його твори за незламну національну самосвідомість та європейський дух свободи, за незрозумілий їм стиль творчості. Тож вже в 1940-х, як тільки радянська влада встановилася у Львові, композитора було арештовано і заслано, а його рукописи спалили в дворі консерваторії. Поширення творів, так успішно започатковане у 1930-х роках, було зупинене. Ні ім’я Барвінського, ні його композиції не повинні були більше звучати.

Однак любов до музики Барвінського постійно жила серед західноукраїнських музикантів і при кожній нагоді проявлялася відкрито. Перша спроба відродити ці твори була зроблена в 1960-х роках, у період тзв. «відлиги» в політичному житті СРСР. Тоді молода піаністка Марія Крушельницька вивчила 5 Прелюдій Барвінського. Прелюдії для фортепіано – його перший виданий твір, написаний ще 1908 року під час навчання в Празі. В репертуарі тодішніх українських піаністів вони одразу ж стали улюбленими. Але у Львові початку 1960-х їх виконання сприймалося цілком інакше – воно було виявом відваги і принципової національної позиції молодої дівчини. Крушельницька навчалася тоді в Московській консерваторії і познайомила з музикою Барвінського свого професора Генріха Нейгауза. Він поставився до цієї музики дуже прихильно. Однак коли піаністка подала Прелюдії в афіші свого концерту у Львові, їх негайно викреслили з програми. Документом цієї невидимої боротьби залишився фондовий запис виконання Марією Крушельницькою П’яти прелюдій Барвінського на київському Республіканському радіо.

М.Крушельницька – Прелюдія №1

У Празі Барвінським були написані не тільки Прелюдії, а низка фортеп’янних творів. Серед них виділяється особливим задумом цикл «Любов». Саме в цей час композитор зустрів свою майбутню дружину – доньку видатного українського фізика Івана Пулюя Наталю, єдину жінку, яку кохав ціле життя. У 1915 році, коли Перша світова війна розлучила музиканта з Наталею, їй присвятив він один зі своїх кращих творів для фортеп’яно – цикл «Любов», чудовий зразок музичної сецесії. Цикл складається з трьох частин, які мають програмні назви:

Самота – Туга любові.
Серенада.
Біль – бій – перемога любові.

В циклі є одна головна тема – вона з’являється на самому початку і далі розвивається у всіх частинах. Наскрізна тема – як невідступна думка про кохану.

Р.Підчеха – Любов

Переслідування музики Барвінського відновилося у 1970-х роках. На Львівський радіоцентр поступила вказівка розмагнітити всі звукозаписи його творів, в бібліотеці консерваторії було викинуто з картотеки всі карточки з найменуваннями його композицій. Тільки завдяки тихому героїзму скромних працівників радіоцентру та бібліотеки Олени Онуфрів і Ярослави Колодій, цінні матеріали вдалося врятувати від знищення.

І навіть у 1988 році, коли до 100-річчя композитора львів’яни підготували три концертні програми, владними структурами було вчинено шалений опір їхньому виконанню, і музикантам врешті-решт вдалося реалізувати лишень один концерт з камерних творів у невеликій залі Львівської консерваторії. Була дозволена тільки «внутрішня» афіша – в коридорі Консерваторії. Але увечері зала буквально «ломилася» від слухачів, які сиділи по двоє на одному кріслі і стояли в дверях.

Тож всупереч перешкодам з кінця 1980-х рр. почався сьогоднішній, третій період виконання творів В.Барвінського і знову виявив серед західноукраїнських піаністів різних поколінь неабияку зацікавленість музикою композитора. До нього прилучився новий інтерпретатор – німецький органіст і піаніст Міхаель Ґріль з Мюнхена. Познайомили Ґріля з музикою Барвінського Олександр Іванович Пулюй – шваґер композитора та його дружина Альфеда Пулюй, графиня Гогенталь. Саме вони уможливили у 1980 році випуск першої платівки, на якій записано Прелюдії та Мініатюри Барвінського у виконанні Міхаеля Ґріля. На жаль, Пулюї померли, не завершивши своїх подальших видавничих планів. А М.Ґріль у 1988 році підготував і записав вже на американській студії Ар-Сі-Ей Сонату та Українську сюїту Барвінського. На цих виконаннях стоїть примітка: світова звукозаписна прeм’єра.

У Львові першою ластівкою відродження фортеп’янної спадщини Барвінського у 1988 році став зворушливий концерт дитячих п’єс з його збірки “Наше сонечко грає на фортеп’яні”, підготований вихованцями дитячої студії при консерваторії під керівництвом Олени Степанівни Созанської. А надалі характерною прикметою часу стає щораз частіше звертання виконавців до великих, мало виконуваних досі творів композитора. Піаністка Галя Курилич, почавши від 1991 року, регулярно, рік в рік виступає в Львівському музичному коледжі з виконанням різних творів Барвінського. Та передовсім слід згадати прем'єри: Сонату у виконанні О.Криштальського (1993) та Концерт (віднайдений) у виконанні М.Крушельницької (1995),- а також проведення конкурсів імені В.Барвінського, пов’язаних з виконанням його творів, серед студентів музичних училищ.

Соната (1909-1913рр.) Барвінського – це перший український твір такого жанру в ХХ сторіччі. Вона не видавалася за життя композитора. Барвінський подарував ноти Сонати українській піаністці світового класу Любці Колессі. Однак цей твір довгий і складний, велика піаністка його так і не вивчила та ніколи не грала. Про ноти, що лежали в її бібліотеці, вона забула. І тільки, коли в повоєнний час українські активісти стали пошукувати скрізь за збереженими рукописами Барвінського, виявилося, що Соната щасливо уникла спалення і збереглася в тиші канадського будинку Колесси. На початку 1990-х ноти було надіслано до Львова і через 80 років після написання цей твір нарешті пережив свою прем’єру. Олег Криштальський вдумливо підійшов до його інтерпретації, знаючи композиторський стиль і характер Барвінського як людини. З цієї позиції продумав концепцію виконання і втілив її в звуках фортеп’яно. Та виступив він з Сонатою всього декілька разів. Почуваючи потребу допрацювати своє трактування, все відкладав його звукозапис й так і не зробив його.

І надалі Сонаті нелегко знайти інтерпретаторів, здебільшого піаністи зважувалися грати тільки першу її частину. Виконання цілого циклу сонати залишились одиничними подіями, що трапляються раз на декілька років. Серед них заслуговує уваги записане і доступне на ЮТюбі виконання Яромира Боженка, який запропонував своє трактування Сонати Барвінського увазі слухачів в концерті 12 вересня 2018 року в Органному залі Львова. Це музикант вже нового покоління 90-х років, і дана робота не є для нього випадковою. Піаніст приділив серйозну увагу вивченню і поширенню творів українського композитора. Він грає більшість з них, зокрема, також і Концерт для фортеп’яно з оркестром. Музику Барвінського Боженко пропагує в Європі. 2018 року, з нагоди 130-х роковин від народження композитора, він разом з колеґами скрипалем Я.Бабським та віолончелістом Я.Мигалем підготували цілу концертну програму музики Василя Барвінського і виступили з нею у 7-ми містах Німеччини, Австрії та Угорщини. Інтерпретацію Боженка характеризує смілива манера сучасного піаніста – блискуча техніка, ясне розкриття логіки твору і велика різноманітність та культура звуку.

Я.Боженко – Соната (у трьох частинах)

Концерт для фортеп’яно з оркестром здобув більшу популярність, порівняно з Сонатою. Після довгих років пошуків за втраченими нотами, віднайдений Концерт пережив свою другу прем’єру у виконанні Марії Крушельницької та Львівського симфонічного оркестру під батутою Віктора Плоскіни 30 вересня 1995 року. Крушельницька запропонувала глибоко драматичне, місцями навіть трагедійне трактування Концерта. Вона ніби перенесла в його музику всі ті емоції, що були пов’язані зі складною долею цього твору і його творця. Але, як тільки було видано ноти Концерта, до його виконання стали звертатися молоді піаністи, більшості з яких драматичне трактування було неблизьким.

У 2013 році власну інтерпретацію Концерта Барвінського разом з дириґентом І.Ступелем запропонувала Оксана Рапіта. Рапіта не схильна драматизувати, вона розкриває ліричний і життєрадісний настрій твору. Адже Концерт Барвінського був написаний задовго до Світової війни, коли ніхто ще не передчував майбутніх трагічних подій. Хоча від виступу до виступу, щоразу з іншим дириґентом, розуміння твору в піаністки зазнає змін. Останній запис, зроблений у 2022 році під управлінням А.Савчука звучить більш академічно і строго, а водночас більш рішучо й мужньо.

О.Рапіта – Концерт (одночастинний)

Своєрідною візитною карткою творчості Барвінського став Секстет для двох скрипок, альта, віолончелі, контрабаса та фортепіано, написаний у формі варіацій на власну тему. Він був вперше виконаний у 1916 році з нагоди інаугурації будинку Музичного товариства імені Лисенка – гарної сецесійної будівлі на вул. Шашкевича, де зараз розміщується Львівський музичний коледж. Секстет існував тільки в рукописі, і у 1940-х роках цей чудовий твір було втрачено. Тож після повернення із заслання композитор проробив велику працю, відтворивши його музику з пам’яті. Секстет Барвінського, неначе фенікс, воскрес з попелу.

Секстет складається з таких частин: