16.07.2023

Біографія Вірджинії Вулф

Вірджинія Вулф – британська письменниця, літературна критикиня, ікона фемінізму; входила до групи Блумзбері; одна з найвизначніших постатей літературного модернізму ХХ століття; піонерка у використанні потоку свідомості як літературного прийому – народилася 25 січня 1882 року в Лондоні в родині літературного критика сера Леслі Стівена і Джулії Дакуорт.

Була третьою дитиною (в сім'ї було троє дітей Джулії від першого шлюбу, дочка Леслі від шлюбу з Мінні Теккерей і четверо молодших Стівенів: Ванесса, Тобі, Вірджинія і Адріан). Своїм пізнанням у світовій літературі і бездоганним художнім смаком Вірджинія зобов'язана батькові, який став прототипом багатьох творів письменниці. У 13 років пережила смерть матері, що стало причиною першого нервового зриву. Після смерті Джулії сер Леслі приховував свої емоції, найбільше переживала смерть матері Вірджинія.

Старша сестра Стелла протягом деякого часу виконувала роль господині в домі, але незабаром теж померла. Ванесса, наступна за старшинством, була змушена займатися домом, але на відміну від Стелли, давала відсіч батьку, який поступово перетворювався на деспота.

У 1904 після смерті батька діти (Тобі, Адріан, Ванесса та Вірджинія) замешкали в одному з центральних районів Лондона – Блумсбері. Тут, у будинку на Ґордон-Сквер, неподалік від Британського музею, розпочався новий період в їхньому житті, пов'язаний з виникненням у 1906 групи «Блумсбері», яка об'єднала молодих людей, чиї зацікавлення були пов'язані з мистецтвом. Сюди входили письменники Літтон Стречі та Е.М. Форстер, мистецтвознавець Роджер Фрай, художник Клайв Белл – майбутній чоловік Ванесси, журналіст Леонард Вулф – майбутній чоловік Вірджинії, а також деякі інші випускники та студенти Кембриджа; центром групи була сім'я Стівенів, а її душею – Вірджинія. Щотижневі зустрічі блумсберійців переростали у тривалі та палкі суперечки про мистецтво, про шляхи його розвитку в сучасну епоху. Усі були одностайними у своєму погляді на мистецтво як найважливішу грань життя суспільства і найвищий прояв можливості людини, всі вітали нові художні відкриття і свято вірили в те, що мистецтво – найнеобхідніша умова існування цивілізації.

У 1912 Вірджинія Стівен стала дружиною Леонарда Вулфа, добре відомого у ті роки своїми статтями з питань колоніальної політики Британської імперії. Він був випускником Кембриджа, провів сім років на Цейлоні. Враження них років відобразились у його книзі «Село в джунглях». В будинку подружжя Вулф налагодилася творча атмосфера, плідна для кожного з них. У 1917 подружжя Вулф заснувало видавництво «Хоґарт-Прес». Більшу частину обов'язків, пов'язаних з його діяльністю, виконувала особисто Вулф.

Вперше у пресі Вулф виступила в 1904 в газеті «Ґардіан» з рецензією; згодом її критичні статті почали з'являтися на сторінках літературного додатка до газети «Тайме». Критиком і оглядачем цього видання вона була протягом тридцяти років. У 1915 вийшов друком її перший роман «Подорож назовні» («The Voyage Out»). Вона працювала над ним сім років. Це був початок її шляху романістки, на якому вона відважно заявила про своє прагнення до експерименту, до пошуку нових доріг у художній прозі.

Свої погляди на літературу, завдання романіста та принципи художньої зображальності Вулф виклала у статтях «Сучасна художня проза» (Modern Fiction, 1919) та «Містер Беннетт і місіс Браун» (Mr. Bennett and Mrs. Brown, 1924), що стали її естетичними маніфестами.

Кожен твір Вулф – художній експеримент. У «плинній прозі» вона відтворює рух часу, особливості сприймання життя в дитинстві, юності, в старості; накреслює контури паралельних доль людей, котрі, розвиваючись, у якийсь момент переплітаються, а потім знову розходяться. Відобразити в одній миттєвості суть буття – ось що особливо важливе для Вулф. Психологізм її прози елегантний і витончений, його малюнок вибагливий.

У творчості Вулф виокремлюються три періоди. У перший (1915–1922) створені романи «Подорож назовні», «Ніч і день» (Night and Day, 1919), оповідання, які увійшли у збірку «Понеділок і четвер» (Monday and Thursday, 1921) і роман «Кімната Джейкоба» (Jacob's Room, 1922), який багато в чому став підсумком ранніх шукань письменниці, синтезувавши перспективи подальшого розвитку. Другий період припадає на середину 1920-х і включає романи «Місіс Делловей» (Mrs. Dalloway, 1925) і «До маяка» (То the Lighthouse, 1927), що став вершиною творчості Вулф. У третій період (1928–1941) створені «Орландо» (Orlando, 1928), «Хвилі» (Тhe Waves, 1931), «Роки» (Тhe Years, 1937) і «Між актами» (Between the Acts, 1941). Протягом усього життя Вулф писала оповідання, есе, рецензії та статті про літературу, образотворче мистецтво, виступала з проблем жіночої емансипації. Визнання здобули її збірки «Рядовий читач» (The Common Reader, 1925; 1932), праця про права жінок «Своя кімната» (A Room of One's Own, 1928).

У «Своїй кімнаті» Вулф звернулася до питань, які завжди глибоко хвилювали її, – про місце жінки в житті та суспільстві, про її роль у вихованні дітей, про властиву їй своєрідність світосприйняття і про проблеми взаємин сучасних чоловіків і жінок.

Літературно-критична діяльність Вулф – один із найважливіших аспектів культурного життя Англії 1910–30-х років; її резонанс відчутний і сьогодні. Внесок В. у формування нового художнього мислення загальновизнаний. Критична спадщина Вулф позначена неповторним чаром її витонченої особистості, проникливою силою таланту і широтою ерудиції, які проявились у глибині й оригінальності міркувань про мистецтво попередників і сучасників (статті про Д. Дефо, Д. Остін, В. Скотта, Ч. Діккенса, сестер Бронте, Д.Г. Лоуренса, Монтеск'є, М. Пруста тощо).

Цікавою є її стаття про розмаїття романних форм «Різновиди роману» (Phases of Fiction, 1929), у якій вона пропонує свою класифікацію письменників, беручи до уваги особливості змалювання ними життя і людини.

У серпні 1940 Вулф написала статтю політичного характеру «Думки про мир під час повітряного нальоту» (Thoughts on Peace in an Air Raid), у якій закликала покінчити з війнами, з гітлеризмом, з агресією, з «прагненням володарювати і пригноблювати».

Під час одного з нальотів німецької авіації на Лондон був зруйнований будинок Вулф. Була знищена її бібліотека. Напруга перших воєнних років, незагоєна рана, завдана їй загибеллю на полях битв в Іспанії її улюбленого племінника Джуліана Белла, котрий відправився у складі інтербригади на боротьбу з силами фашизму, підірвали здоров'я Вулф. Багато в чому це було пов'язано і з незадоволеністю письменниці останніми творами. Все це сприяло поглибленню нервової депресії. 28 березня 1941 року Вулф пішла зі свого заміського будинку в Сассексі на прогулянку і не повернулася. Її тіло було знайдено в ріці, куди вона кинулася, набравши у кишені свого одягу каміння.

Художні пошуки та відкриття Вулф збагатили психологічну прозу новітнього часу. Літературно-критична спадщина Вулф – органічна частина англійської класики XX століття.

Твори:
Подорож / The Voyage Out (1915).
День та ніч / Night and Day (1919).
Кімната Джейкоба / Jacob's Room (1922).
Місіс Делловей / Mrs. Dalloway (1925).
До маяка / To the Lighthouse (1927).
Орландо. Біографія / Orlando: A Biography (1928).
Хвилі / The Waves (1931).
Флаш / Flush: A Biography (1933).
Роки / The Years (1937).
Між актів / Between the Acts (1941).
Щоденник письменниці / A Writer's Diary (1953).