Біографія Дона Делілло
Дон Делілло – відомий сучасний американський есеїст, романіст, новеліст і драматург – народився 20 листопада 1936 року у Бронксі (одному з округів Нью-Йорка, США) в робітничій сім'ї італійських католиків з Молізе.
У юності ні книжки, ні письменництво тим паче, не були одним із хобі хлопця. Проте все змінила тимчасова літня робота на автостоянці, де єдиною можливістю заповнити велику купу вільного часу (і так наблизити кінець зміни) стало читання. Праці Джеймса Джойса, Вільяма Фолкнера, Фл. О'Коннора та Е. Хемінгуея найбільше захоплювали майбутнього белетриста, мали великий вплив на його світогляд, перші проби пера. Окрім модерністської літератури, серце та розум молодика були віддані джазовій музиці (О. Коулман, Колтрен і Майлз Девіс) та повоєнному кінематографу (Годар, Трюффо).
1954 року закінчилося навчання у середній школі Бронксу, а далі вступ до Університету Фордем, стіни якого Дон Делілло полишив у 1958 вже як бакалавр.
Після навчання одразу знайти роботу за спеціальністю йому не вдалося, тому підмостками його письменницької діяльності стала рекламна фірма Ogilvy & Mather на П'ятій авеню. Пізніше, згадуючи про початок свого нового істинного шляху, письменник говорив: «У той час я написав кілька невеликих творів, але звільнення з роботи не було з цим пов'язане. Я просто не хотів більше там працювати».
Шлях в літературу було розпочато у 1960 оповіданням «Річка Йордан». Паралельно митець працював над своїм першим у житті романом.
Перше десятиліття письменництва Делілло було найпродуктивнішим: за 8 років друком вийшло 6 романів (1971–1978). Перший з них – «Американа», написаний протягом чотирьох років, вийшов друком у 1971. З боку критиків твір не отримав високої оцінки, а ось читачеві, навпаки, припав до душі.
1972 року світ побачив другий роман «Крайня зона», а 1973 – третій, «Грейт Джонс-стріт».
1975-го Дон Делілло одружується з Барбарою Беннет. Через цю вельми важливу подію у житті митця трохи затримується поява на літературному просторі його нового (четвертого) роману «Зірка Ретнера» (1976), що був побудований на основі праць Льюїса Керролла «Аліса в країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі».
«Гравці» 1977 року ґрунтуються на тому, що в народі називають спорідненість душ. Люди, що живуть разом є дуже схожими як зовнішньо так і внутрішньо – вони утворюють певний унісон. Нащадком стає написана протягом безперервної чотиримісячної творчої праці «Собака, що біжить». За жанром твір є трилером, який розповідає про полювання журналістів за кіноплівкою з таємницями інтимного життя Гітлера. Отримавши за роман стипендію Гуггенгайма, Делілло мандрує Близьким Сходом, збираючи матеріал та нові враження для майбутніх творів.
На початку 1980-х з'являється найнезвичайніша за своїм характером публікація для Делілло – «Амазонки», що являє собою мемуари першої жінки, якій було дозволено грати в Національній хокейній лізі. Щоправда, цей здебільшого комерційний, як зазначають експерти, роман письменник випустив під псевдонімом Клео Бйордвелл. Версій щодо такого рішення Делілло існує безліч. Одні з найбільш розповсюджених обґрунтовують цей вчинок бажанням перевірити письменницьку майстерність не гучним ім'ям, а власне талантом, або ж перевірити наскільки публіці сподобається його нова тема, стиль та форма, обрані для її викладу, без шкоди для власної репутації.
1985 року було написано восьмий роман, який став для митця його літературним і комерційним проривом. Це «Білий шум». Він приніс Делілло Національну премію та місце серед канонічного ряду сучасних постмодерністських романістів. Твір розповідає про невід'ємну частину нашого життя – смерть, яка кожного дня проникає в нашу свідомість з телеекранів та сторінок бульварних газет, в наше тіло з дозами медикаментів та кислотними дощами. Ми боїмося її, чекаємо звідусіль, часом перетворюємо своє існування в суцільний страх, істеричну комедію, але все ж продовжуємо жити, незважаючи на білий шум смерті. Книга мала 39 варіантів назв, серед яких були Ультрозвуковий, Американська книга мертвих, Психічні дані і навіть Mein Kampf (Мій шлях), проте перемогу одержала вже добре відома всьому світові назва, бо на думку Делілло, вона поєднує в собі й певну загадковість (читач може сам спробувати спрогнозувати про що твір), і в той же час вона є невід'ємною частинкою книги, як будь-який абзац чи то рядок, є її гармонійним продовженням.
«Терези» – дев'ятий роман письменника, який так само як і його попередник перетворив мирне суспільство на бджолиний вулик. Ця книга розповідає про те, що історія країни створюється не на полях битв і не в тронних залах, а в міських нетрях і запилених кабінетах, людьми з сумнівним минулим і небезпечним сьогоденням. У цій книзі перемішані факти та вигадка, психологія і містика, але химерне сплетіння ниток змови і людських доль сходиться в одній точці – 22 листопада 1963 року, Даллас, штат Техас. Поворотний момент в історії США і всієї західної цивілізації – вбивство президента Кеннеді. Самотній маніяк чи змова спецслужб, терористів і мафії? У монументальному романі «Терези» Дон Делілло пропонує свою версію. Написанню твору передувала ґрунтовна науково-дослідницька діяльність письменника. Роман став світовим бестлером і одним з п'яти фіналістів Національної літературної премії.
1991 року Дон Делілло отримав премію PEN / Faulkner за роман «Мао II», який розповідає про епоху, коли майбутнє належить масам, а шедеври створюються за допомогою гексогену. Письменник, що довгий час був відлюдником, стає ключовою фігурою в іграх близькосхідних терористів. У книзі не раз проводиться паралель між письменником та терористом, визначається їхній вплив на маси, а відтак і їхня роль у створенні історії.
У 1997 після довгих очікувань з'являється одинадцятий роман-епопея, який, вже наче за традицією, стає центром дискусій, – Underword («Світ навиворіт»). Критик Мартін Еміс проголосив цей твір шедевром, зіркою слави Делілло. Книга отримала багато премій, зокрема була визнана найкращою серед найкращих у 1997 за версією New York Times, а за опитування 2006 року, проведеного тим же виданням, роман назвали одним з найкращих фантастичних творів в американській літературі за останні 25 років.
Своє ім'я Делілло створив на великих прозових творах – романах та романах-епопеях. Після того як на всю Америку прогриміли його «Ваги», «Білий шум» та «Underword», письменник чомусь різко переходить до менших за розміром творів.
Після публікації свого 11 роману Делілло зникає на якийсь час зі сторінок преси. Це час написання нового твору – The Body Artist («Художник тіла»). В основу було покладено власний інтерес письменника до мистецтва. За тоном та стилем цей твір разюче відрізняється від свого попередника.
У 2003 друком виходить роман «Космополіс», який розповідає про один день з життя 28-річного мільйонера Еріка Пеккера: приємна поїздка у комфортабельному лімузині до свого перукаря перетворюється на справжню Одісею, сповнену неможливих випадковостей та зустрічей з різними людьми, що репрезентують життя сучасного Заходу. Книга має позитивні відгуки серед читачів, критики ж знову були незадоволені стилем і тоном оповіді. Що все ж таки не завадило екранізуванню книги та збору великої каси від кінопрокату.
2007 рік ознаменувався виходом роману «Той, що падає». Сам письменник зазначає, що твір справив на нього велике враження: «Лише через рік я став потроху звільнятися від його впливу, і це беручи до уваги, що я не вперше у своїй творчості звертаюся до подій 11 вересня, подій, після яких США докорінно змінилися, переставши бути лише країною, що підраховує свої кошти» (11.10. 2007 інтерв'ю з Крістофом Амендом).
У лютому 2010 Дон Делілло опублікував свій п'ятнадцятий роман «Точка Омега», основною ідеєю якого є те, що людська свідомість не безмежна. Досягаючи певної точки, вона приходить або до повного виснаження, або до чогось піднесеного. Цей твір є найкоротшим за обсягом. Твір вже після першого релізу був визнаний бестлером за версією New-York Times, де у розширеному спискові (понад 50 позицій) усього за тиждень посів 35 сходинку.
Окрім виходу нового роману, рік стає знаменним завдяки отриманню двох літературних премій: перша з них у Сент-Луїсі за творчі здобутки та значний вклад у розвиток сучасної белетристики, а друга PEN – PEN за досягнення в американській фантастиці. Перша збірка оповідань Делілло «Янгол Есмеральди» (9 історій) була опубліковані у листопаді 2011. Вона отримала широке визнання у літературному колі, а також стала фіналісткою конкурсу PEN / Faulkner 2012. Також у жовтні 2012 автор отримав премію Карла Сенберга, яку щорічно видають видатним письменникам на знак визнання вагомого внеску в літературний світ.
З 1979 Дон Делілло активно завойовує ще один рід літератури – драматургію. Його п'єси: «Інженер місячного сяйва» / The Engineer of Moon light (1979), «Кімната відпочинку» / The Day Room (1986), Valparaiso (1999), Love-Lies-Bleeding (2006) отримали визнання не тільки читачів, але й критиків, як і більшість прозових творів.
Багато хто з сучасних критиків вважає Дон Делілло однією з центральних фігур літературного постмодернізму. В багатьох його книгах висміюються наукові кола сьогодення, вивчається основна тема нашої епохи – нестримне споживацтво, чорні змови, відродження насилля як основного способу доведення своєї правди . У кількох романах досліджується роль мас-медіа в житті суспільства, їх безмежна влада над людством та наслідки цієї вседозволеності («Білий шум», «Людина, що падає»).
Твори
Романи:
Американа / Americana (1971).
Залікова зона / End Zone (1972).
Грейт-Джонс-стріт / Great Jones Street (1973).
Зірка Ратнера / Ratner's Star (1976).
Гравці / Players (1977).
Собака-посіпака / Running Dog (1978).
Амазонки / Amazons (1980) (під псевдонімом Клео Бердвелл).
Імена / The Names (1982).
Білий шум / White Noise (1985).
Терези / Libra (1988).
Мао II / Mao II (1991).
Підземний світ / Underworld (1997).
Художниця тіла / The Body Artist (2001).
Космополіс / Cosmopolis (2003).
Той, що падає / Falling Man (2007).
Точка Омега / Point Omega (2010).
Зеро К / Zero K (2016).
Тиша / The Silence (2020).
П'єси:
Інженер місячного сяйва / The Engineer of Moonlight (1979).
Кімната відпочинку / The Day Room (1986).
Вальпараїзо / Valparaiso (1999).
Любов-Брехні-Кров / Love-Lies-Bleeding (2006).
Кіносценарії:
Гра 6 (2005).
Визначні есеї:
Американська кров: подорож по лабіринту з Далласа і JFK (1983).
В оборону Салмана Рушді (1994) (у співавторстві з Полом Остером на захист Салмана Рушді).
Сила історії (1997) (Передувала публікації «Підземного світу» і розглядалося багатьма як підстава для роману).
Майбутнє у руїнах (грудень 2001) (складається з восьми пронумерованих розділів, що розповідають про події 11.09.2001).
Твори
Критика
