Пуританський аспект потрактування смерті у романі Дона ДеЛілло «Білий шум»
Надія Пустовойтова
Людина здавна намагалася осмислити сутність буття і смерті. Адже, незважаючи на універсальність смерті, на її неминучість, ніхто не знає, що насправді вона собою являє — кінець буття чи перехід у іншу його площину. Тема смерті є чи не основною в романі американського письменника Дона ДеЛілло «Білий шум». Саме слово «смерть», мабуть, є найбільш уживаним на його сторінках. Смерть окуповує думки героїв настільки, що це заважає їм жити. Її обговорюють, осмислюють і намагаються уявити. Для того, щоби позбавитися страху смерті, герої приймають спеціальний медпрепарат. Смерть в романі набуває безліч різних варіацій. Філософське осмислення смерті в творах сучасних письменників США зумовлене пуританською традицією.
Як відомо, пуританство базувалося на усталеній концепції життя, основна ідея якої полягала в тому, що життя — це прокляття, накладене на людину розгніваним Богом. Людина вважалася гріховною від самого народження і тільки постійне каяття і спокутування своєї вини могло врятувати її від вічних мук після смерті. Джонатан Едвардс, який був ключовою фігурою Великого Пробудження в США, уславився своїми проповідями, метою яких було навернення грішників на праведний шлях. Він є автором Великої Християнської Доктрини Первородного Гріха. Один з постулатів цієї Доктрини полягає в тому, що універсальна смертність доводить первородний гріх, наслідуваний від Адама і Єви. Лише людина, яка здатна уявити собі можливість безсмертя, може збагнути, що смерть — це не просто обмеження існування, але найбільше з нещасть, яке може з нею трапитися. Едвардс говорить, що для такої істоти, як людина, яка здатна осягнути безсмертя, яка створена, аби прагнути його, яка здатна до передбачення і міркування про смерть, що наближується, і яка має необмежений страх смерті, смерть — найжахливіше лихо. Катастрофічне сприйняття духовної смерті, виховане пуританськими проповідями, збереглося до наших часів, набуваючи різних граней і форм, з тією різницею, що за часів пуританства його адептами і виразниками були проповідники, а зараз ця функція виконується засобами масової інформації і сучасними технологіями. Ця концепція була покладена Доном ДеЛілло в основу роману «Білий шум», де її втілює головний герой твору Джек Гледні.
Роман Дона ДеЛілло розповідає про подружжя Гледні, яке проживає в провінційному американському містечку Блексміт. Джек викладає в Коледжі-на-Пагорбі гітлерівський курс, його дружина Бабетта навчає правильній поставі прихожан місцевої церкви. Окрім спільного сина Вайлдера вони виховують чотирьох дітей від своїх попередніх шлюбів. Неодмінними і суттєвими складниками життя родини Гледні, так само як всіх інших мешканців Блексміта, є телевізор і супермаркет, що допомагають їм спілкуватися із зовнішнім світом, отримувати інформацію і витрачати час. Ці атрибути сучасної цивілізації стають джерелом розваг, формування певного світогляду людини, але вони так само дезорієнтують її, викликають незрозумілий страх. Смерть в романі нерозривно пов’язана із споживанням. Один з героїв, викладач коледжу Маррі Джей Зіскінд, розмірковуючи про ритуал смерті в Тибеті і його традиції, говорить: «Тут ми не помираємо — ми робимо покупки. Але різниця є менш помітною, ніж ви думаєте».
Вставна історія роману розповідає про те, як в супермаркеті заблукали двоє старих, сестра і брат Трідуели. Провівши два дні в одному з відсіків, нікому не потрібні і налякані, після того як їх, нарешті, знайшли, вони так і не змогли пояснити, чому жодним чином не дали про себе знати. Сестра, яка не зуміла оговтатися від потрясіння, помирає, залишаючи на самоті сліпого брата. Хоча ця смерть в романі прямо не підтверджує причинно-наслідкового зв’язку із споживанням, але вона, безперечно, характеризує його вплив на людську свідомість. Інший епізод: в торговому центрі змінили розташування товарів, що водночас «паралізувало» покупців, призвело їх майже до безпорадного стану. Супермаркет є малою моделлю світу, сповненого таємниць, через споживання тут виявляються і трансформуються важливі чинники персональної і колективної ідентичності. За словами американського професора з маркетингу Крега Томпсона, сучасний прояв історичного спадку пуританства полягає в уявленні споживання як безглуздої і ганебної діяльності, що перешкоджає досягненню вищої морально-духовної площини. Таким чином, якби дійсні, глибокі, справжні, вищі людські потреби могли взяти гору над штучними споживацькими бажаннями, тоді б скрізь запанувало «гарне суспільство».
Це критичне відношення до споживання цілком вписується в пуританську традицію. Воно є загрозливим, тому що протистоїть раціоналізованій побудові довершеного суспільства. Споживач аж ніяк не відповідає моделі «раціональної людини», він надто емоційний, він прагне отримати задоволення. Невпинний пошук «нових речей», споживання дарує впевненість, відчуття влади і дає змогу па час забути про плинність життя. «Чим більше грошей я витрачав, тим менш важливим це мені здавалося. Я був значнішим за ці суми. Цими сумами я буквально смітив. До того ж, суми ці поверталися до мене у вигляді екзистенційного кредиту», — так описує Джек Гледні свої відчуття у торговому центрі.
Ключовою подією в романі стає техногенна катастрофа, яка являє реальну загрозу для життя мешканців Блексміта. На сортувальній станції поблизу містечка відбувається викид отруйної речовини, і в повітрі утворюється токсична хмара. Син Джека Генріх спостерігає за хмарою, яка здіймається в повітрі, з горища будинку, приклавши до очей бінокля. В його позі є певний символізм, в ній можна побачити нас самих, тих, хто здалеку спостерігає за технологічним прогресом і не знає, ні хто створив ці технології, ні хто ними керує. Родина Гледні змушена евакуюватися, хоча всі вони відмовляються повірити в реальність того, що відбувається, адже звикли до катастроф, як до буденного явища, яке трапляється деінде і за яким вони захоплено спостерігають по телевізору. Телевізор, який є важливим елементом сюжету, слугує засобом адаптації жахливої реальності катастрофи і смерті до свідомості людини: «На екрані були повені, землетруси, грязьові потоки, виверження вулканів. ... Кожна катастрофа пробуджувала в нас бажання побачити нову, побачити дещо більш значне, грандіозне, більш спустошливе». Смерть на екрані набуває метафоричного значення, дає відчуття власної захищеності, вона є подією, за якою цікаво спостерігати.
Під час евакуації Джек спостерігає за людьми, що рухаються шляхопроводом, і йому спадає на думку, що це — «гарно поставлений спектакль, сповнений такого самомилування, наче всі вони дуже довго очікували на можливість виконати свою костюмовану ходу». Страх смерті, який переслідує Джека Гледні, стає небезпідставним, коли він, змушений заправити автомобіль, потрапляє під токсичний дощ. Пройшовши ретельне медичне обстеження, Джек упевнюється, що у нього всередині наявний «туманний згусток». Як не дивно, такий розмитий діагноз приносить йому певне полегшення, адже тепер зв’язок між технологіями і смертю є очевидним. В свідомості сучасної людини саме технології можуть накликати смерть, технології є Богом, а функцію їх проповідників виконують засоби масової інформації.
На думку Маррі Джея Зіскінда, професора Коледжу-на-Пагорбі, який виконує в романі роль Джекового антагоніста, підбурюючи його вчинити вбивство, аби заробити собі «кредит на життя», смерть є жахливою передусім тому, що припиняє існування людини в універсумі. Він говорить Джекові: «Вам загрожує небуття. Повне і безповоротне забуття. Вас більше не буде. Не буде, Джек». Маррі вважає, що страх смерті є природним, як інстинкт самозбереження, позбутися його неможливо, його можна притлумити лише на деякий час, наприклад, пережити якесь страшне лихо або вціліти у катастрофі, в якій загинули всі інші. Професор коледжу ліберальних мистецтв страхом смерті пояснює масові вбивства і прихід до влади тиранів. На підтвердження цієї думки в одній зі своїх лекцій про Гітлера Джек говорить: «Люди збирались у натовп для того, щоби поставити заслін власній смерті. Влитися у натовп — значить врятуватися від загибелі. Відстати від натовпу — значить ризикувати життям як окрема особистість, на самоті дивитися смерті в обличчя». Смерть окремої людини — це мікро-Апокаліпсис, кожного лякає власна смерть, а не уявлення смерті взагалі, тому всі люди самотні, хоча не бажають залишатися на самоті. Не боятися смерті і отримувати задоволення від життя, на думку Джека, може тільки людина, яка не усвідомлює її неминучості, тобто дитина. Саме цим пояснює він собі магічну силу заспокоєння, яку відчуває у спілкуванні зі своїм молодшим сином Вайлдером.
Хоча Джек і Баббета розповідають одне одному про страх смерті, який вони відчувають постійно, це не полегшує їх переживання. Джек усвідомлює, що якби він мав можливість обирати між самотністю і смертю, то, не вагаючись, обрав би перше.
Одним з аспектів спадщини пуританства літературознавець Алан Шакард називає «неприродне зачарування смертю, що наявне в елегійному вірші». Те ж саме можна сказати про роман Дона ДеЛілло «Білий шум», де смерть формує підґрунтя сюжету. Одне з основних пуританських вірувань полягало в «обмеженій спокуті» — Ісус помер лише заради обраних, а не заради кожного. В контексті масмедійного суспільства обраними вважаються ті, чия смерть не залишиться непоміченою, а стане надбанням суспільства через висвітлення по телебаченню. Сама смерть — лише звук, електричні перешкоди, білий шум. Телевізор є засобом утвердження естетики смерті. Страх не потрапити в це число обраних турбує людину повсякчас, як думка, що після смерті не буде життя. Цей страх обігрується в романі як одна зі складових Джекової фобії: «Якби тільки можна було уявити собі, що смерть — це лише нова поверхня, де можна ще трохи пожити. Інша грань космічного розуму. Стрімкий спуск по трасі Світлого Янгола».
Безперечно, сучасні технології, які формують підоснову «Білого шуму», можуть спричинити смерть і стати її додатковим фактором, але роман ДеЛілло покликаний вирізнити їх для сучасної людини, адже їх розвиток вже неможливо спинити. Експериментальний медичний препарат дилар, який Бабетта приймає, щоби позбутися страху смерті, Джек називає «технологією з людським обличчям». Маррі Джей Зіскінд закликає своїх студентів навчитися дивитися телевізор, поринути в привабливий світ цяток і звукових сигналів, і прийняти його як дар. Милосердя Бога, в даному випадку, технологій, не можна заробити, від нього не можна відмовитись, воно дарується безумовно. В інтерв’ю Рею Суаресу ДеЛілло говорить: «Технології роблять нас слухняними, навіть якщо і змушують почуватися винними. їм відомо про нас усе. Вони спричинюють занепокоєння, яке швидко поширюється. Вони викликають відчуття майже невиразного жаху. ... Ми ще не навчилися довіряти технологіям». Однак, так само як пуритани вірили в те, що наміри Бога присутні в людських діях і явищах природи, сучасна людина здатна довірити технологіям своє життя, визнаючи і усвідомлюючи всі позитивні і негативні наслідки такого вчинку.
Серед трьох основних .функцій пуританських письменників американський дослідник Пол Рубен називає такі: «1. Трансформувати таємничого Бога — таємничого, тому що він відокремлений від світу. 2. Зробити його більш релевантним до всесвіту. 3. Прославляти Бога». Такі функції цілком властиві роману ДеЛілло «Білий шум». Телевізор, хімічний завод, літак, зображені в романі як містичні провісники смерті, є складовими єдиної системи сучасних цінностей життя. Технології, яких з кожним днем з’являється все більше, необхідно призвичаювати до свідомості людини, на що покликано багато творів мистецтва. Ця тенденція однаково властива як творам візуального мистецтва, так і літературі. «Білий шум» Дона ДеЛілло відображає добу комерціалізації і розвинених технологій, в якій придушення страху смерті, що, в кінцевому рахунку, є природним, здається одним з найважливіших психологічних відхилень сучасної Америки, і ця парадигма формує основу дискурсу роману.
Л-ра: Американські літературні студії в Україні. Вип. 1 : Пуританська традиція в літературі США. – Київ, 2004. – С. 167-172.
Твори
Критика
