Історія Спасо-Преображенського собору в Одесі
Спасо-Преображенський собор є однією з найвизначніших історичних споруд Одеси, відомої своєю багатошаровою та складною історією. Зведення та руйнування цієї церкви пов'язані з численними історичними подіями та соціокультурними трансформаціями міста. Давайте розглянемо цю історію у деталях.
Спорудження Спасо-Преображенського собору та реконструкції
Собор був закладений у 1794 році. Це був період, коли Одеса переживала перші роки свого заснування та активного розвитку під керівництвом російської імператорської влади. Архітектурний стиль собору був визначений класицизмом і мав типові риси православних храмів того часу.
Зведення храму було одним із заходів для зміцнення православної присутності в регіоні та утвердження російського впливу на Чорноморському узбережжі.
Проєкт собору поєднав у собі елементи класицизму та бароко. Церква була зведена у стилі раннього класицизму, а також мала деякі впливи італійського бароко. У внутрішньому інтер’єрі переважали колони коринфського ордеру, підлога була викладена з плит білого мармуру.
Спасо-Преображенський собор був офіційно відкритий для віруючих та освячений у 1808 році. Спорудження дзвіниці завершили у 1837 році. Це стало великим святом для міста Одеси та всієї Чорноморської губернії. Урочисте освячення собору проводивося блискучими обрядами та за участі численного духовенства.
Після проведеної реконструкції, що закінчилася у 1903 році, Спасо-Преображенський кафедральний собор став одним із найбільших храмів російської імперії на півдні України і вміщував понад 10000 віруючих. Його розміри становили 90х45 метрів, а висота дзвіниці - 72 метри.
Руйнування храму
Спасо-Преображенський собор неодноразово потерпав від руйнувань протягом своєї історії. У роки радянської влади, зокрема в 1930-х роках, проводилася антирелігійна кампанія, яка призвела до закриття багатьох храмів, серед яких - Спасо-Преображенський собор. Храм був повністю зруйнований у 1936 році, художні скарби були втрачені або викрадені, а на його місці був побудований фонтан.
Відродження собору
Після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності у 1991 році почалася поступова реставрація і відновлення спустошених храмів. Спасо-Преображенський собор не був винятком. Влада міста та громадськість об’єднали спільні зусилися для повернення йому колишнього сяйва.
Протягом 1999 - 2005 років на місці зруйнованого був відбудований новий Спасо-Преображенський собор. У 2001 році була освячена каплиця дзвіниці, у 2005 році відкрився нижній храм, а у 2010 році - верхній. Спасо-Преображенський собор в Одесі знову став центром духовного життя для вірян і одеської громади. Багато зусиль було витрачено на відновлення оригінальної архітектури та художніх скарбів, що допомогло відродити його колишню красу.
Будівлі собору у 2007 році було надано статус пам’ятки історії місцевого значення як місцю поховання видатних осіб міста Одеси та південного регіону України - князя та княгині Воронцових.
На жаль, вніч проти 23 липня 2023 року, під час російсько-української війни, через злочинну ракетну атаку по місту, Спасо-Преображенський собор зазнав руйнувань.
Прем’єр-міністерка Італії Джорджіа Мелоні заявила, що її країна готова долучитися до відбудови собору, який постраждав внаслідок терористичної атаки з боку окупаційних військ рф.
Історія, що пережила руйнування
Спасо-Преображенський собор в Одесі - це не лише храм, а й важливий символ історії міста, який витримав багато перипетій. Від його спорудження і до сучасних зусиль щодо відродження цей православний храм завжди служив духовним центром для одеської громади. Його руйнування та відновлення свідчать про складність і життєздатність культурних та релігійних цінностей у сучасному світі.
Сьогодні Спасо-Преображенський собор продовжує служити центром духовного життя для віруючих та символізує духовну спадщину історичного міста Одеси. Це нагадує нам, що наші культурні та релігійні цінності мають зберігатися та поважатися, даючи нам уроки минулого та сподівання на майбутнє. Спасо-Преображенський собор - це не лише святе місце, а й жива історія, яка здатна навчити нас цінувати і шанувати нашу культурну спадщину.
