Біографія Роберта Бернса

Роберт Бернс (також Бернз) – шотландський поет – народився 25 січня 1759 року в Алловеї (графство Ер, Шотландія) у сім'ї фермера Вільяма Бернса.

Роберт та його брат Гілберт два роки ходили до школи. У 1765 батько взяв в оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 10 років наймитував як дорослий працівник, недоїдав і перенапружував серце. Він читав, що потрапляло під руку, — від копійчаних брошур до Шекспіра і Джона Мілтона. Попри те що у школі він чув лише англійську мову, від «старої обслуги і з тих же брошур призвичаївся до мови шотландських балад, пісень і казок».

У 1777 батько перебрався до ферми Лохли біля Тарболтона, й у Роберта почалося нове життя. У Тарболтоні знайшов собі компанію до душі й незабаром став верховодою.

У 1780 Бернс та друзі організували веселий Клуб холостяків, а 1781 року він вступив до масонської ложі. 13 лютого 1784 батько помер, і за ті гроші, що лишилися після нього, Роберт і Гілберт перевезли сім'ю до ферми Мосгіл біля Мохліна. Ще раніше, в 1783, Роберт почав нотувати у зошит свої юнацькі вірші та досить пишномовну прозу. Зв'язок зі служницею Бетті Пейтон призвів до появи на світ його доньки 22 травня 1785. Місцеві клірики наклали на Бернса єпітимію за блудодійство.

На початку 1788 Бернс відкрив собі поезію Роберта Ферґюсона і зрозумів, що шотландська мова зовсім не варварський і відмираючий діалект і може передати будь-який поетичний відтінок — від солоної сатири до ліричних захоплень. Він розвинув традиції Ферґюсона, особливо у жанрі афористичної епіграми. До 1785 Бернс уже надбав популярність як автор яскравих дружніх послань, драматичних монологів і сатир.

У 1785 Бернс полюбив Джин Армор, дочку мохлінського підрядника Дж. Армора. Бернс видав їй письмове «зобов'язання» — документ по шотландському праву, який засвідчував фактичний, хоч і незаконний шлюб. Проте репутація у Бернса була такою поганою, що Армор порвав «зобов'язання» у квітні 1786 і відмовився взяти поета в зяті.

Після такого приниження Бернс вирішив емігрувати на Ямайку. Неправда, що він видав свої вірші, щоб заробити грошей на дорогу, — думка про це видання прийшла до нього пізніше. Надруковані в Кілмарноку вірші переважно на шотландському діалекті (Poems, Chiefly in the Scottish Dialect) надійшли у продаж 1 серпня 1786. Половина накладу в 600 примірників розійшлася передплатою, решта було продано протягом кількох тижнів. Слава прийшла до Бернса майже відразу. Знатні добродії розкрили йому двері своїх маєтків. Армор відмовився від позову, від Бетті Пейтон відкупилися 20 фунтами. 3 вересня 1786 Джин народила двійню.

Місцева знать радила Бернсові забути про еміграцію, поїхати до Единбургу й оголосити загальнонаціональну підписку. Він прибув до столиці 29 листопада 1786 та (за сприяння Дж. Канінґема й інших) уклав 14 грудня договір з видавцем У. Крічем. У зимовий сезон Бернс був нарозхват у світському суспільстві. Йому були підвладні «Каледонські мисливці», члени впливового клубу для обраних; на зборах Великої масонської ложі Шотландії його проголосили «Бардом Каледонії». Единбурзьке видання віршів (вийшло 21 квітня 1787) зібрало понад три тисячі передплатників і дало Бернсові приблизно 500 фунтів.

Перед від'їздом з Единбурга у травні Бернс познайомився з Джеймсом Джонсоном, напівписьменним гравером і фанатичним любителем шотландської музики, який незадовго перед цим видав перший випуск «Шотландського музичного музея» (The Scots Musical Museum). З осені 1787 на все життя Бернс фактично й був редактором цієї книжки: збирав тексти й мелодії, доповнював збережені уривки строфами свого авторства, втрачені чи непристойні тексти замінював своїми.

Бернс з тріумфом повернувся до Мохліна 8 липня 1787. Пів року слави не запаморочили йому голову, проте змінили ставлення у його селі. В Арморі радо його прийняли, і він відновив стосунки з Джин. Проте у нього народилася дочка від единбурзької служниці, тому він знову вирушив до Единбурга.

Там він 4 грудня познайомився з освіченою заміжньою дамою Агнес Креґ М'Лехуз. Три дні потому він вивихнув коліно і, прикутий до ліжка, затіяв із «Клариндою», як вона себе називала, любовне листування. Вивих мав пізніше і суттєвіші наслідки. Лікар Бернса, обізнаний із Комісаром по акцизу в Шотландії Р. Гремом, дізнавшись про бажання поета служити в акцизі, звернувся безпосередньо до Грема, той дозволив Бернсові пройти належне навчання. Поет пройшов його навесні 1788 в Мохліні і Тарболтоні й 14 липня отримав диплом. Перспектива альтернативного джерела заробітку надала йому сміливості підписати 18 березня контракт на оренду ферми Елісленд.

Дізнавшись, що Джин знову завагітніла, батьки вигнали її з дому. Бернс повернувся до Мохліна 23 лютого 1788, судячи з усього, відразу визнав Джин своєю дружиною, хоча оприлюднення відбулося лише у травні, а церковний суд затвердив їх шлюб лише 5 серпня. 3 березня Джин народила двох дівчаток, які померли. 11 червня Бернс почав працювати на фермі.

З кожним роком дедалі розгорялися пристрасті навколо Великої французької революції, яку Бернс прийняв охоче. Пішли розслідування щодо лояльності державних службовців. У грудні 1792 на Бернса накопичилося стільки доносів, що у Дамфріс, нове поселення Бернса, прибув Головний акцизний Вільям Корбет, щоб особисто проводити слідство. Старання Корбета і Грема скінчилося тим, що Бернса зобов'язали не базікати зайвого. Його мали намір просувати службовими щаблями, але в 1795 він почав різко втрачати здоров'я: ревматизм прогресував, породжені цією хворобою набуті вади серця призвели до декомпенсації серцевої діяльності, через що Роберт Бернс помер 21 липня 1796 року. Його могила (мавзолей) — на кладовищі біля церкви св. Михайла. Тут же у 1834 була похована дружина поета Джин Армор.

Творчість Бернса високо оцінювали Тарас Шевченко (називав його «поетом народнім і великим»), Іван Франко (проводив паралель між Шевченком і Бернсом), Леся Українка (радила братові Михайлові включити твори до антології найкращих зразків світової поезії українською мовою), Павло Грабовський (у листах до І. Франка із заслання писав, що пісні Бернса «щиро народолюбні…»). Українською мовою твори поета з'явилися у 70-х рр. 19 століття — у перекладах І. Франка, П. Грабовського й інших. Пізніше твори Бернса перекладали В. Мисик, М. Лукаш, С. Голованівський, В. Колодій тощо.

Біографія

Твори

Критика