Мовно-стилістичні особливості кантати Р. Бернса «Веселі жебраки» та їх передача в українських перекладах

І. І. Білякевич, А. Л. Дубініна

Дане дослідження є спробою показати необгрунтованість тверджень деяких зарубіжних авторів, що адекватний переклад творів Р. Бернса, зокрема його кантати «Веселі жебраки», неможливий.

Це твердження заперечується перекладами кантати на українську мову П. Грабовського та В. Мисика, аналізу яких присвячена наша стаття. Дослідження кантати здійснюється в двох аспектах: аналіз самого оригіналу, його мовно-стилістичних особливостей – з одного боку і аналіз якості перекладу – з другого.

Кантата складається з шістнадцяти частин: восьми пісень та восьми речитативів. Перший і останній речитативи написані складною строфою. Інші чотирнадцять частив кантати написані різними розмірами - від правильного восьмискладового ямбічного чотиривірша до тринадцятискладового чотиривірша.

Тема веселих жебраків не є новою для шотландської література. Вона розроблялась ще у старошотландській літературі. Герої твору (бездомний солдат-каліка, подруга солдата, жінка-злодійка, блазень, дудильник, мандрівний поет), зібравшись в холодну осінню ніч в дешевому шинку Пусі Ненсі, співають пісні на народні мотиви. «Компанія ця, треба відзначити, суто шотландського характеру», - писав Вальтер Скотт.

Кантата Р. Бернса «Веселі жебрает» позначена впливом національної шотландської літературної традиції та усної народної творчості. Однак автор далі розвинув ці традиції, удосконалив форму кантати. Як зазначає І.П. Симоненко, ще Вальтер Скотт відзначав, що кантата не має собі рівних серед творів однакового з нею розміру у всій англійській поезії.

Вплив фольклору відчувається в традиційності сюжету кантати, розмірі пісень, мові персонажів.

Композиція твору, індивідуалізація мови персонажів, багатство мовно-стилістичних засобів твору підпорядковані одній меті – якнайповніше розкрити ідею твору: оспівування героїчного шотландського народу, який в найважчих умовах не втрачав почуття гідності і найбільше цінує свободу, незалежність і любов до рідної країни.

Такі стилістичні засоби, як метафори, епітети, порівняння, що вдало використовуються у вступній частині твору для змалювання холодної осінньої ночі, підкреслюють смуток та безнадійність становища жебраків.

Змальовуючи картину гулянки жебраків, автор зображує їхнє злиденне становище за допомогою таких стилістичних засобів, як епітет, іронія, метафора, парні синоніми тощо.

Як уже згадувалось, мова персонажів глибоко індивідуалізована. Так, мові солдата властиві лаконізм, відсутність порівнянь. Із стилістичних засобів вжито тільки одну метафоду, одне фразеологічне метафоричне сполучення, чотири епітети; зате тут багато професіоналізмів.

Ідея тводу виражена в піснях мандрівного поета, в яких відчувається професійна майстерність. Повторенням рядка «Людина з людиною при всьому тому» поет висловлює ідею всього твору, викриває мораль, яка виправдовує експлуатацію простого вароду.

Аналітична структура англійської мова, специфіка лексико-фразеологічних елементів твору вимагають високої майстерності перекладача, який хоче досягти адекватності перекладу.

Порівняльний аналіз перекладів, виконаних П. Грабовським і В. Мисиком, показує, що П. Грабовський дбав не про адекватну передачу форми оригіналу, а ставив собі за мету передати українському читачеві революційний дух твору, його ідейну спрямованість. Тому П. Грабовський вводив такі суто українські мовно-лексичні елементи, як «Іван-верховинець» (замість «Джон»), «ще пташка не тьохнула в гаю», «плюй собі на все», «горілочка», «козах», «великдень», «трясця затрясла», «дав дуба неборак», «одсохне язик», «сиза пташка моя» тощо.

Переклад В. Мисика адекватний оригіналові як за змістом, так і за формою. Перекладач вдало передає лексико-фразеояогічні засоби оригіналу: епітети «перший примороз», порівняння «тріпочучи, мов кажани», метафори «мороз щипа» і т.ін.

Але В. Мисик не сковує свого поетичного стилю англійською мовою, не стає рабом букви оригіналу. Він вводить в деяких місцях синонімічні еквіваленти (lyart leaves - «жовхле листя»), свої метафори («заковуючи шлях», «стоять церкви», «воле радісна, живи!»), порівняння (як «стука град»), реалії, що передають шотландський національний колорит (горянська юбка, «легкий плед»), власні імена (Джон), хоча не цурається і елементів українського національного колориту: «корчма», «к бісу», «і все пошлеш до дідька», «землю вдармо журбою», «тулюсь по гаях», «як вовк-сіромах».

Ось як переклали П. Грабовський і В. Мисик другу пісню поета.

У П. Грабовського:

Старці нічого не шанують.
Закони... ну їх к сатані!
Церкви гладких попів годують,
Суди - щоб тішились дурні!

У В. Мисика:

К бісу всіх закону друзів!
Воле радісна, живи!
Всі суди для боягузів,
Для попів стоять церкви.

Як бачимо, у П. Грабовського це переспів. Значно ближчий до оригіналу за формою і змістом переклад В. Мисика, який зберіг не тільки розмір пісні (чотиристопний хорей), а й її стрункий, чіткий ритм, енергійну, виразну мову, її революційний зміст.

Таким чином, аналіз перекладу кантати дав підстави вважати, що переклад В. Мисика виконаний на високому художньому рівні, повністю зберігає ях дух, так і форму оригіналу, що цілком підтверджує теоретичну концепцію українських перекладознавців про можливість адекватного перекладу поезії Р. Бернса.

Л-ра: Мова та стиль зарубіжної літератури. – Львів, 1982. – № 164. – С. 72-76.

Біографія

Твори

Критика