Костинчук Альона. Вчитель, який змінив моє життя
Учителями повинні бути люди чесні,
діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й
насправді вони повинні бути живими взірцями
чеснот, що їх вони мають прищепити іншим.
Я. А. Коменський
Доля дарує кожному з нас Учителя. Так! Саме Учителя з великої букви, який назавжди стане частиною нашого життя, пройде через роки, надихаючи на добро та духовно збагачуючи. Ось саме таким Учителем для мене став батько, який завжди для мене є другом і порадником, прикладом у будь-якій ситуації. Він завжди поруч: у радості й біді, у ваганнях і прийнятті важливих рішень, тонко уміє відчувати мій настрій, підтримає, застерігає від необдуманих кроків та захищає від біди. Допомагає розпізнавати добро і зло, щирість і підступність, багатство душі і духовне убозтво. Вчить співчуттю та милосердю. Поруч із ним я бачу себе іншими очима і намагаюся стати кращою, розумнішою та добрішою.
Як це важливо – мати такого Учителя в житті! Адже багатьма найкращими рисами свого характеру та поведінки я завдячую своєму татусю: любов’ю до людей, до рідної землі, відповідальністю, гідність та патріотизмом. Важко навіть уявити собі, скільки душевних сил, енергії, знань та умінь він доклав, щоб виховати мене справжньою людиною.
Цілком і повністю я укріпилася в думці, що саме батько є моїм Учителем, коли в нашу країну прийшла війна. Бо з самого початку повномасштабного вторгнення, мій тато, знаходячись у лавах ЗСУ, виборює мир, свободу, незалежність і право вільно жити у своїй державі, власним прикладом показуючи, як треба боронити неньку-Україну.
Як тільки зайшла мова про захист Батьківщини, тато вчинив за велінням серця – не чекаючи повістки з військкомату, сам зголосився поповнити ряди захисників. Такою є його громадська позиція, совість та національний дух.
Лютий 2022 рік. Почався бойовий шлях мого батька з міста Слов’янська, де відбувались визвольні бої проти російських окупантів. Тато розповідав, що було різне: і потрапляв під нічні авіаобстріли, і виносив поранених товаришів з поля бою, і доводилося їхати по замінованих територіях, а скільки ще ризикованих для життя ситуацій неодноразово з ним траплялось, проте, завжди допомагали рішучість та сконцентрованість у діях. Можливо, це і зберегло йому життя.
Згодом, батальйон, в якому був тато, відправили захищати місто Бахмут. І наші бійці там чинили шалений супротив окупантам, розгортаючи часом нерівні бої проти танків, бойових машин та БТР-ів.
Батько оплакав багатьох своїх побратимів, тому завжди розумів, що і він ні від чого не застрахований – тут все по-справжньому – це війна, де смерть також справжня.
Грудень 2022 рік. Тато разом з товаришами на автівці їхав на спостережний пункт і потрапив під щільний обстріл, де отримав серйозні поранення у спину та руку. Його, та ще декількох військових, терміново, гвинтокрилом, доправили оперуватись у шпиталь міста Львова. З часом, тату стало вже значно краще, тому він не знаходив собі місця від досади, що його товариші воюють, а він на лікарняному ліжку і не має змоги бути разом з ними в строю.
Згодом, оправившись від поранень, з бойовим духом, батько повернувся в свою частину, яку знову відправили у Бахмут, де, зі своїми побратимами, день-у-день, вів пекельні бої, і, одночасно змагався за життя кожного пораненого товариша. Невдовзі, кулі та вибухові уламки не оминуло і його… І батька, з серйозними пораненнями, доправили у госпіталь міста Дніпро. Знову переживши численну кількість операцій, і, пройшовши курс довготривалої реабілітації, мій незламний, відважний та мужній Учитель знову повертається у стрій…
Мій батько на власні очі побачив реальну війну – з кров’ю і жорстокістю, яка покалічила не тільки людські тіла, а й душі. І невідомо, коли припиниться цей страшний час невинно убитих і полеглих у бою за свою країну і власну родину людей. Але, для слави і пам’яті людської, мертвих немає.
Я вклоняюся серцем своєму батькові за те, що він подарував мені щастя бути його донькою, вклоняюся за його науку, за мудре виховання та ставлення до мене, як до особистості, тому, весь цей духовний скарб, який я одержала від нього, понесу через життя, розділяючи з іншими.
Я пишаюсь своїм татком, його гідністю, мужністю, патріотизмом і знаю, що історію творять звичайні люди, такі, як він!
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
