Ольга Шиліна. Вчитель, який змінив моє життя
Ти ж дівчинка
- Один, два, три, чотири. Ніжку вище, ручки плавніше. Оберт, стрибок і не забути посміхатися – промовляла дівчинка о пів голосу. – Ногу необхідно підняти трохи вище. Ну, добре, буду тренуватися.
В центрі великої кімнати, серед суворо вишикуваних меблів і кришталевого посуду, стояла дівчинка років восьми – тендітна, з великими голубими очима та найщасливішими емоціями. Танець захоплював її, а мрії про майбутнє надихали на імпровізацію у стилі «балет».
Несподівано в дверях з’явилася постать дорослої жінки. Завжди дуже стримана, урівноважена вона і зараз без жодних емоцій звернулася до дівчинки:
- Ольго, опусти ноги, ти ж дівчинка.
Ця елегантна, і на вигляд трохи сувора жінка, була бабусею дівчинки. Все своє життя, а точніше з моменту заміжжя, люди які її оточували займали високі чини або були підлеглими. Статус дружини командира військової частини та посада головного бухгалтера великого, вже не пам’ятаю якого, підприємства, зобов’язували до певної поведінки. Так би мовити, дотриманню протоколу зустрічей та субординації. Хоча не можна сказати, що це їй не подобалося. Так, подобалося. Подобалося настільки, що такий стиль життя жінка перенесла і в домашні умови – стримана, врівноважена, елегантна. Звертаючись до своєї онучки бабуся промовляла слова неголосно та дуже чітко, жодна зморшка на її льодяному обличчі не ворушилася, жодна волосинка зачіски не сміла порушити ідеальності її укладки. Навіть вбрання не мало повноважень рухатися під час ходи, доки вправна рука хазяйки не накаже, якійсь з фалд, сукні зайняти більш зручне для неї положення.
Оля озирнулася на бабусю, опустила ногу на підлогу, а разом з нею опустила свій погляд.
***
Екран телевізора демонстрував неймовірно-захопливе видовище – змагання з фігурного катання. Блиск льодової арени, яскраві костюми спортсменів, розмай музики та, звісно ж, неперевершені виступи фігуристів. А навпроти мерехтливого екрану сиділи бабуся та онука. В кріслі з високою спинкою за перебігом змагань слідкувала жінка, поруч на дивані насолоджувалася мистецтвом дівчинка. На високу спинку крісла спирався впевнений апломб бабусі, нога закинута на ногу додавала її апломбу ще більшої елегантності. Онучка, тим часом, непосидюче вертілася на дивані. Сідаючи та лягаючи то на сидіння, то на спинку свого меблевого партнера, вона копіювала пози фігуристок. Витончені руки бабусі лежали на підлокітниках крісла, долоні обіймали гладку поверхню, наче намагалися вгамувати зухвалий блиск лаку. Руки дівчинки вторили мелодіям музики, що лунала з динаміків дерев’яної коробки із скляним екраном. Трохи дивні та водночас дивовижні мережива малювали її руки навколо себе. Не в силах стримати емоцій, Оля вскочила на ноги і покинувши на одинці свого партнера, почала кружляти кімнатою. Кришталеві посудні витвори в мить перетворились на глядачів, що поблискували різнокольоровими сонячними зайчиками та піддзинькували на підтримку юної виконавиці. Але голос журі за спиною виголосив:
- Ольго, опусти ноги і руки, ти ж дівчинка – вкотре почула онука тихий, чіткий і трохи суворий наказ.
Оля озирнулася на бабусю, опустила ноги на підлогу, а разом з ними опустила свій погляд і натхнення.
***
А потім театр чув тихі слова:
- Ольго, сиди спокійно, ти ж дівчинка.
Ще вчителька балету дивувалася чувши чітку вимову:
- Ольго, емоції мають бути трохи стриманішими, ти ж дівчинка.
І ще багато разів онучка слухала трохи суворі слова:
- Ольго, …, ти ж дівчинка.
- Ольго, …, ти ж дівчинка.
- Ольго, …, ти ж дівчинка.
Час минав, дівчинка подорослішала, опанувала професію про яку мріяла. Тепер вона викладала балет. Дуже перспективна, освічена особистість. Постать жінки яскраво втілював балетний образ – витончена, граційна, елегантна. Але її статус та життєві переконання вимагали від оточуючих, так би мовити, дотримання протоколу зустрічей та субординації. Отже, тепер вона була стримана, врівноважена та трішки сувора на вигляд. Звертаючись до своїх учнів Ольга промовляла слова неголосно та дуже чітко, жоден м’яз на її льодяному обличчі не ворушилася, жодна волосинка зачіски не сміла порушити ідеальності її укладки. Навіть вбрання не мало повноважень рухатися під час ходи, доки вправна рука хазяйки не накаже, якійсь з фалд, сукні зайняти більш зручне для неї положення.
Звісно, бабуся стала для Ольги впливовим вчителем, який змінив внутрішній світ дитини. Впевнена, що і життя її від того змінилось. Але чи стала Ольга від таких змін щасливою?
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
