Я роблю кіно, бо нічого іншого не міг би робити, щоб так само добре жити.
Мішель Гондрі
Його винахідливий візуальний стиль впізнаваний практично з перших кадрів, причому не важливо, чи це реклама, кліп, мультфільм або кіно. Базовою стратегією для всіх його робіт є відсутність кордонів у сприйнятті сну та реальності, спогадів та повсякденності, високого мистецтва та кітчу. Своїми здобутками цей режисер здатний розвинути у колег-кінематографістів комплекси неповноцінності. Адже він – володар усіх існуючих нагород у галузі музичного відео, який по праву носить титул «найкращого кліпмейкера нульових». Йому належить створення рекламного ролика, який зібрав найбільше нагород за історію цього жанру, внаслідок чого і був занесений у Книгу рекордів Гінесса. Призи за його кінематографічні опуси обчислюються десятками, якщо не сотнями, і навряд чи могли б уміститися в супермаркетівському візку, тут вам і премія Національної ради кінокритиків США, і BAFTA, і такий важливий для світової спільноти «Оскар».
Ким бути легше: людиною віруючою чи невіруючою? Я вам відповім, що віруючим бути легшим. За віруючу людину вже подумали, їй склали розклад, за яким вона живе, до неї у завдання входить “наслідувати розклад”. Вільна людина - першопрохідник, їй треба все вирішувати самій.
Мішель Гондрі
З музикою у генах
Не випадково саме на частку Мішеля Гондрі випало змінити саме поняття music video, розширивши його межі та перетворивши зі службового жанру на самостійне відгалуження аудіо-візуального мистецтва. Адже з дитинства він жив в оточенні музики. Його дід Констан Мартен ще далекого 43-го винайшов один із перших синтезаторів Clavioline, а тато – типовий представник покоління хіпі – не лише сам грав на гітарі, а й мав невеликий магазин музичних інструментів. Мішель підтримував сімейні традиції, не відмовляючись від музичної кар'єри, при цьому плекав думку стати великим винахідником або, як мінімум, відомим художником. Твердість його намірів далася взнаки у відвідуванні паризької Школи Прикладних Мистецтв, де юний Мішель розвивав свої навички художника.
У надрах художньої школи у Гондрі з'явилися перші справжні друзі, разом із якими він заснував поп-роковий колектив Oui Oui. Намагаючись реалізувати себе в різних напрямках, він встиг випробувати свої сили в ролі ударника, композитора і, що важливо, режисера кліпів для своєї групи. Саме стилістика його музичних відео привернула увагу ісландської співачки Б'єрк, яка запропонувала йому зняти відеоряд на пісню Human Behavior. Їхня зустріч була знаковою: співпраця, що триває до сьогодні, допомогла проявити максимальний потенціал цих двох творчих індивідуальностей. Результатом об'єднаних зусиль феї з Півночі та кіно-самородка з Версаля стало створення семи геніальних музичних відео, а на підході, зважаючи на все, ще одна незвичайна спільна робота. Виступаючи на одному з кінофестивалів, Гондрі повідомив: «Ми з Б'єрк задумали дуже амбітний проект, на кшталт наукового мюзиклу. Це фільм, але скоріше для музеїв. Начебто 40-хвилинного 3D-проекту для IMAX».
Після того як Гондрі засвітився з Б'єрк, він, практично сам того не чекаючи, виявився дуже затребуваним кліпмейкером. Черга до нього вишикувалася, як у Діснейленд у дні канікул. Так серед його клієнтів опинилися Massive Attack, Radiohead, Daft Punk, Foo Fighters, Rolling Stones, White Stripes, Chemical Brothers, The Black Crowes, Пол Маккартні, Шинейд O'Konnor, Бек, Нене Черрі, Теренс Трент Д'Арбі, Ленні Кравіц, Каньє Вест і ще кілька дюжин не менш іменитих виконавців, для яких зараз Мішель зняв вже з півсотні найяскравіших візіонерських кліпів. Він не приховує, що радий постійно перебувати серед такої кількості талановитих людей: «Коли тебе оточують творчі люди, то це змушує тебе самого хотіти бути творчим».
Не залишаючи захоплення кліпами, Гондрі береться за телевізійну рекламу, де теж швидко досягає всесвітнього визнання, ставши справжнім гуру візуалізації та прикладом для наслідування. Він одним із перших став активно використовувати техніку уповільнених зйомок Bullet time («швидкість кулі»), запозичену пізніше сестрами Вачовські та ефектно застосовану ними у фільмі «Матриця». Серед його рекламних замовників бренди Gap, Smirnoff, Air France, Nike, Coca-Cola, Adidas, Polaroid та Levi's. «Реклама – зло, – сказав якось в інтерв'ю газеті Guardian Мішель Гондрі, додавши, – але мистецтво куди суперечливіше».
Фобія життя
До повного метра Гондрі прийшов не відразу – кілька років поспіль набивав руку на короткометражках. Побоювався, мабуть, тієї суперечливої натури кіномистецтва, тому й вирішив «пристрілятися». Натомість після його приходу, як пройденою доріжкою, у великий кінематограф завітала ціла плеяда обдарованих кліпмейкерів і режисерів, вирощених у теплицях рекламної індустрії, серед інших - Спайк Джонз, Йонас Окерлунд, Антон Корбейн, Девід Фінчер.
У своїй першій повнометражній картині «Звірина натура» Мішель вирішив у гротескній формі обіграти ідею оповідання Франца Кафки «Звіт для академії», де мавпа звертається до вчених і розповідає про всі труднощі, з якими їй довелося зіткнутися на шляху перетворення на людину. У Гондрі вийшла своєрідна сатира на сучасну цивілізацію, в якій люди недалеко пішли від світу звірів, зайнявши якусь проміжну позицію – то вивільняючи тваринні інстинкти, то із задоволенням користуючись благами людства. Літературна основа була написана диваком та ексцентриком Чарлі Кауфманом, який згодом став співавтором і другої кінострічки Мішеля Гондрі «Вічне сяйво чистого розуму», яка отримала «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій.
Тут слід зробити паузу та віддихатися. Адже, якщо «Звіряча натура», подібно до першого млинця, ще може викликати певні критичні нарікання, то «Вічне сяйво…» і близька їй за духом «Наука сну» є зразками філігранного огранювання. Ці картини – ніби кінець і початок однієї великої історії про подолання фобії життя. Дія відбувається переважно у запаленій свідомості основних героїв, які губляться у спогадах і сновидіннях. Вони лише зрідка стикаються із зовнішнім світом, воліючи не ідентифікувати реальність. Складається враження, що Гондрі проводить психологічні та анатомічні досліди над власними персонажами, перевіряючи їх на вміння вживатися у світ, на здатність розібратися, де пролягає справжня межа між суттєвим і другорядним, необхідним і марним, зрештою, між сном і дійсністю.
Для самого режисера подібний вибір з одного боку тотожний його внутрішньому сприйняттю, з іншого - фарс і прийом. Коментуючи сюжетні колізії цих фільмів, Мішель Гондрі так само ухильний, як і його герої: «Можна сказати, я також, як і вони, в дитинстві втратив здатність розрізняти, що відбувається насправді, а що мені вигадувалося. Але не вдаватиму, що я точно такий же. Режисура, чи знаєте, вимагає сконцентрованості та вміння контролювати себе, ситуацію, інших. Фантазії необхідно випускати на волю у доречний для них час».
Всемогутній маг
Якщо ви в дитинстві любили збирати всяку всячину, ховати її по коробочках, а знайшовши через роки, розглядали диво-скарб із подивом, намагаючись зрозуміти, навіщо це все вам тоді було потрібно, то, ймовірно, вам буде зрозумілим посил Гондрі в його синефільській комедії "Перемотування". Містечко, в якому відбувається дія, нагадує таку коробку, наповнену неймовірно наївними речами, почуттями, вчинками, які в нашому урбанізованому світі давно вже не знаходять собі застосування. Місце дії – американська провінція без особливої географічної та тимчасової прив'язки. За сюжетом, внаслідок нещасного випадку двоє фриків працівників відеопрокату стирають усі фільми з VHS-касет. Хлопцям нічого не залишається, як зняти всю класику світового кінематографу аматорською відеокамерою на свій лад.
Кожна геніальна ідея, на думку Гондрі, балансує на межі з дурістю. Так і ідея його «Перемотування» дещо абсурдна і романтизована, через що, щоправда, вона стає лише привабливішою. Стати «зіркою», залишаючись просто собою, не намагаючись хоч скільки-небудь «зачесати» своє єство і навколишній простір, як у дитинстві, силою уяви перетворюючи все навколо – за допомогою всього кількох безглуздих шматків картону і бозна-чого ще – в неймовірну країну мрій. Причому відбуватися це, за режисерським задумом, має природним шляхом, без будь-яких артистичних завдань: «Дозвольте творчому початку виявлятися випадково через обставини».
Здається, його величність випадок – єдине, чому підпорядкована черговість подій у житті Мішеля Гондрі. З боку послідовність його проектів та їх тематика виглядають, виходячи хоча б з останніх його робіт, як надто строката, неоднорідна, алогічна субстанція. Судіть самі: «Жартую» – драматичний телевізійний серіал з Джимом Керрі; "Скабка в серці", удостоєна на кінофестивалі в Каннах спеціального показу, - документальний фільм про долю тітки режисера; "Зелений шершень" - комедійний бойовик про супергероїв; «Ми і я» – соціальне дослідження, присвячене феномену людської поведінки у великих та малих групах; «Піна днів» – романтична комедія абсурду за однойменним романом Бориса Віана; «Чи щаслива людина високого зросту?» – анімована розмова з лінгвістом та філософом Ноамом Чомським [1]. До речі, діалоги Гондрі з Чомським були візуалізовані мальованою мультиплікацєю за допомогою старенької 60-міліметрової камери, стопки тонкого паперу та звичайних олівців.
До цього варто додати низку зйомок рекламних і музичних кліпів і ... щіпку гумору. Ну куди ж без нього? У своєму більш ніж щільному ремісничому графіку Гондрі незмінно знаходить час на відверте дитинство та розіграші. «Я сказав би, що я наївний збоченець, – такими словами Мішель описує свій тип характеру. – У той же час у мені справді багато дитячого». Наприклад, одного разу він вирішив пожартувати з відвідувачів популярного сервісу Youtube, де він розмістив відео «Як Мішель Гондрі збирає кубик Рубіка ногами». Природно, що в ролику не обійшлося без режисерських хитрощів, і користувачі сайту відразу почали публікувати викривальні матеріали, де пояснювали, яким чином використовувався монтаж. У відповідь не без частки сарказму було викладено відео «Як Мішель Гондрі збирає кубик Рубіка… носом». У цьому весь він - іронічний і непередбачуваний, по-юнацькому бешкетний і відчайдушний, містифікатор і викривач власних міфів, великий і всемогутній МГ.
Добірка фільмографії Мішеля Гондрі
2001 Звірина натура (Human Nature)
2004 Вічне сяйво чистого розуму (Eternal Sunshine of the Spotless Mind)
2006 Наука сну (La science des rêves)
2007 Перемотування (Be Kind Rewind)
2009 Скабка в серці (L'épine dans le coeur)
2011 Зелений Шершень (The Green Hornet)
2012 Ми і я (The We and the I)
2013 Піна днів (L'Écume des Jours)
2013 Чи щаслива людина високого зросту? (Is The Man Who Is Tall Happy?)
2015 Мікроб і бензин (Microbe et Gasoil)
2018 Жартую (Kidding)
[1] Аврам Ноам Чомські (часто транскрибується як Хомський або Чомський, англ. Avram Noam Chomsky; нар. 7 грудня 1928, Філадельфія, штат Пенсільванія, США) - американський лінгвіст, політичний публіцист, філософ і теоретик. Професор лінгвістики Массачусетського технологічного інституту, автор класифікації формальних мов, яка називається ієрархією Чомського. Його роботи по граматиці зробили значний внесок у занепад біхевіоризму і сприяли розвитку когнітивних наук. Окрім лінгвістичних робіт, Чомські широко відомий своїми радикально-лівими політичними поглядами, а також критикою зовнішньої політики уряду США. Сам Чомські називає себе лібертарним соціалістом та прихильником анархо-синдикалізму. «Нью-Йорк таймс Бук Рев'ю» одного разу написала: «Якщо судити з енергії, розмаху, новизни та впливу його ідей, Ноам Чомські — можливо, найважливіший із інтелектуалів, які сьогодні живуть». За даними «Arts and Humanities Citation Index», між 1980 і 1992 роками Чомські був найбільш цитованим з живих учених, і восьмим за частотою використання джерелом для цитат взагалі. Ідеї Чомського мали великий вплив на сучасну лінгвістику, психологію, політику та наукову культуру в цілому.
