Романюк Катерина. Вчитель, який змінив моє життя

Уроки  життя

Вчитель - це робота не для кожного. Вчитель має бути терплячим, добрим, дружелюбним. Має легко йти на контакт і знаходити спільну мову з абсолютно різними особистостями. А головна мета вчителя -  навчати. Як би це не було банально. Вчитель це той, хто зуміє знайти підхід до кожного і донести йому закони і правила цього світу.

Буває, що вчителем виявляється зовсім не людина у школі, в окулярах, і з книгою. Іноді роль вчителя в житті відіграють зовсім випадкові речі.  Часто це і справді працівники школи, а інколи - однокласники. Друзі, які дають тобі уроки життя, які не завжди тобі подобаються. Кожна ситуація може стати повчальною.  Сюди варто віднести: книги, фільми, пісні, ігри.

 Я вже не раз переконувалася в тому, що якась буквально неважлива річ змінювала чуже життя. А іноді саме моє.

Однією з таких речей в моєму житті стала книга. Звичайна книга з шкільної програми. Дитяча, з простим сюжетом і яскравими малюнками. Та хай це і буде трохи дивно, але вона і, справді, змінила моє життя.

Дитиною я не надто любила читати. Вважала, що це заняття нудне. А ще - не потрібне. Набагато краще подивитись якийсь мультик чи погуляти з іншими дітьми на вулиці, ніж читати. Так колись я вважала. А тоді змінила свою думку. Шкільна бібліотека стала для мене обов’язковим місцем куди варто було піти. Наче гурток чи школа. Мене навіть почали впізнавати  бібліотекарі та й вітатися. А почалося все з справжньої банальщини: в школі нам задали завдання: знайти книгу «Джури козака Швайки». Це була книга, яку  треба було прочитати за шкільною програмою. І я, як справжня відмінниця і старанна учениця, стала читати її в повному варіанті. Навіть якщо не дуже хотіла. І, мабуть, це було найкраще рішення за все моє життя.

Пригоди головних героїв захопили мене з головою. Книгу я опанувала буквально за кілька днів. Хоча раніше розтягувала читання на місяць. Загадки, інтрига, історія - все це вже незворотно покликало  мене в світ книжок. І вже ніколи не відпустило.

Я почала все більше ходити в бібліотеку, а головна тема книг, які я любила була: козаки, історія та пригоди. Мабуть, дівчинці мого віку мало б бути цікавіше читати романтику. Щось про моїх однолітків, любов чи щось подібне. А мене просто відвертало  від таких книг. Вони здавалися мені  нецікавими  та передбачуваними. Хоча ця думка не змінилась. Досі не розумію людей, які люблять романтику. Двоє людей закохуються, але не можуть розповісти про свої почуття. Для мене це й досі непривабливо.

Набагато цікавіше слухати історії про пригоди, коли герої ідуть з дому, щоб знайти власну долю, або як їм заважають небезпеки та навіть смерть. І  вони врешті знаходять те, що шукали, хоч  часто розраховуються за це чимось дорогим..

Після таких книг- найкращі сни. У них приходять ще більші пригоди. Свист вітру, гамір битви, потріскування вогню серед поля та дружні розмови вірних друзів. Не знаю, чи можна знайти щось цікавіше за це. Принаймні, я не знайшла заміну цьому. Тому і досі не полишаю книг.

Та пригоди і незабутні відчуття, які не відчуєш в звичному житті, були не єдиною причиною  того,  чому звичайна шкільна книга змінила моє життя.

Дитиною я мало цікавилась історією рідного краю. Це для мене теж було нудним. Не таким, як читання, але набагато гіршим, ніж мультики та друзі. Але доля дивна штука, і вона дуже любить жартувати. А її жарти такі, коли ти, як кажуть, смієшся крізь сльози. І зрештою після прочитання «Джур» я зацікавилась її продовженням. А потім й іншими книгами за схожою тематикою.

На щастя і таких вистачало. Серйозніших, а іноді ще більш дитячих. У захопленні я читала все, що знаходила та дізнавалась більше нового. І так стала більше розуміти історію, все навколо, і частково навіть себе. Любов до таких книг поширилось на любов до історії. Зрештою, самих книг мені стало мало. Мене захопили книги про історичних діячів та реальні події. Результат- досить рано знала більше, ніж багато дорослих, які просто забували всі знання з шкільного курсу.

А я пам’ятала.. І ця любов привела  до того, що правило, яке мені все життя говорить мама: «Найважливіше в житті - життя і здоров’я», змінилося на «перед життям і здоров’ям стоять честь, совість і дорогі люди».

Таким стало моє кредо за яким живу й досі. І не жалкую. Хоч деколи дотримуватися цього правила стає складно. Особливо, в сучасному сьогоденні, коли багато людей готові жертвувати своїми моральними сторонами заради матеріальних благ.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну це кредо лише посилилось. І я зрозуміла, наскільки важливим воно було. Наскільки було і є потрібним знати минуле своєї землі  та її  героїв. Адже, якщо не знати свого коріння та  минулого, то як можна називатися патріотом.

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»