Панасенко Віолетта. Вчитель, який змінив моє життя

Одного разу в моєму житті з'явилась людина, яка в перші ж секунди стала рідною, близькою, навчила цінувати світ, любити, насолоджуватись кожним моментом та просто… жити. Це мій вчитель історії, а потім захисту України Ковалюк Петро Михайлович. Він спочатку став другом, товаришем, справжнім наставником, тренером, другим батьком, а вже потім найкращим вчителем у моєму житті. Але не тільки в моєму. Всі, хто його знав, або навіть просто чув, захоплювалися його мужністю, любов'ю до людей, патріотизмом та хоробрістю. Його цінували, любили та поважали. З усією впевненістю можу сказати, що він був тим, кого називали людиною з великої літери. З початку повномасштабного вторгнення він без вагань пішов захищати державний кордон нашої Батьківщини. Але до того вже був добровольцем. Друг "Явір" зумів закріпити справжній патріотизм в серцях багатьох дітей, молоді, побратимів, товаришів та просто українців. До нього звертались, його чули, йому хотілось відкривати душу. Не страшно було довірити навіть своє життя. Він не боявся ламати стереотипи, мав активну громадську позицію. Займався громадською діяльністю, чим справді надихав на добрі справи.

 На жаль, його більше немає з нами. Та я впевнена, його душа завжди поруч. І одними з його висловів є: "Не страшно померти, страшно прожити життя марно".Та він ні в якому разі не прожив його марно. Так, воно обірвалось дуже швидко, але ж яким яскравим та палаючим воно було. Він зумів підібрати ключ до серця та запалати вогонь в очах. Те, чому він навчив назавжди залишиться в пам'яті. Саме йому, одного дня я обіцяла не здаватись, вірити в краще та ніколи не вбивати надії, як би важко не було. Так, його більше немає, та пам'ять житиме вічно, допоки спогад буде вирувати в наших серцях. Я вдячна йому за все, що він зробив і навіть більше. Саме він, став для мене тим вчителем, який дійсно змінив моє життя…

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»